Правознавство - Олійник А.Ю. - § 6. Державно-правовий лад українських земель у складі Російської імперії

Росія, після війни з Туреччиною, закріпила за собою землі центральної, південної і східної України. Україна стала провінцією Роси. Остання поширила свій адміністративно-територіальний устрій на землі України. Колишню територію Української держави (Гетьманщину) у 1781 р. було поділено на Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва. Слобідсько-Українська губернія була перетворена в Харківське намісництво. Південні регіони України було об'єднано в Катеринославське намісництво, у якому намісником був князь Г. Потьомкін-Таврійський. У 1796 р,, імператор Павло І, прийшовши до влади, скасував намісництва і знову відтворив в Україні губернії: Малоросійську з центром у Чернігові, Київську, Подільську, Харківську та Новоросійську. У1802 р. Новоросійську губернію було поділено на Миколаївську (з 1812 р. Херсонську), Катеринославську та Таврійську губернії. Такий адміністративно-територіальний поділ із незначними змінами існував в Україні аж до 1917 р.

В Україні, поряд із новим адміністративно-територіальним устроєм, запроваджувалися нові органи адміністрації та суду. На чолі губернії стояв губернатор або генерал-губернатор. Цар призначав генерал-губернатора в генерал-губернаторствах, яких в Україні було три: а) Київське, яке об'єднувало Київську, Волинську та Подільську губернії; б) Малоросійське, яке об'єднувало Чернігівську та Полтавську губернії; в) Новоросійсько-Бесарабське, яке об'єднувало Херсонську, Катеринославську, Таврійську губернії та Бессарабську область. Генерал-губернатор на відповідній території здійснював військову і цивільну владу.

В губерніях діяли галузеві установи відповідних міністерств. При губернаторі існувало управління в складі віце-губернатора, радників і прокурора. Губернії в Україні ділилися на повіти. Адміністративно-поліцейські і судові функції в повітах виконував капітан-ісправник. В Україні Павлом І були відновлені Генеральний земський і Підкоморний суди та Магдебурзьке право. Увесь час чинним залишався Литовський статут. Було поновлено діяльність уніатської та католицької церкви. В 1840 р, на Лівобережну, у 1842 р. і на Правобережну Україну було поширено чинність "Зводу законів Російської імперії", який було затвердженого 1 січня 1835 р. За своїм змістом "Звід" був збірником норм феодально-кріпосницького права, спрямований на збереження, захист і зміцнення самодержавного суспільно-політичного устрою. Лише деякі цивільні закони відображали правові інтереси буржуазії. Реформи 60-70-х рр. зумовили еволюцію права буржуазним шляхом. З 1863 р. в Росії стало видаватися періодичне зібрання узаконень та розпоряджень уряду. В юридичній практиці оформилися основні галузі права: цивільне, кримінальне, процесуальне, державне та ін.1

Отже, суверенної держави і права українських земель у період знаходження України в складі Російської імперії не існувало. Територія України була частиною царської Росії. На її території була форма правління у вигляді абсолютної монархії Росії. За формою державного устрою Україна була провінцією Росії, яка включала в себе декілька губерній. Державно-правовий режим був антидемократичним. Правова система української провінції була продовженням права Російської імперії і характеризувалася як ранньо-буржуазна. Однак, зберігалися і традиції феодального права, наприклад* вік (7 років) з якого притягували дітей до кримінальної відповідальності.