Правознавство - Олійник А.Ю. - § 13. Звільнення від покарання та його відбування

Інститут звільнення від покарання та його відбування представлений розділом XII Загальної частини та розділом П Прикінцевих та перехідних положень КК.

Під звільнення від покарання та його відбування розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування.

Аналіз положень зазначених розділів КК дає підстави виділити такі види звільнення від покарання та його відбування:

1. Звільнення від покарання без його призначення: 1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК); 2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК); 3) у зв'язку із хворобою особи (ч. 2 та ч. З ст. 84 КК); 4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

2. Звільнення від подальшого відбування покарання: 1) із випробуванням (статті 75 та 104 КК); 2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 9 КК); 3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (статті 80 та 106 КК); 4) умовно-дострокове звільнення (статті 81 та 107 КК); 5) у зв'язку з психічною хворобою (ч. 1 ст. 84 КК); 6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК); 7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); 8) у зв'язку із законом про амністію (ч. 2 ст. 86 КК); (9 у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено (ч. 2 ст. 74 КК); 10) у зв'язку з вимогами П розділу Прикінцевих та перехідних положень КК (пункти 1, 6-8,11; ч. 1 п. 14; пункти 15-18.

Крім цього, КК передбачає випадки заміни покарання більш м'яким: а) не відбутої частини покарання (ст. 82 КК); б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК); в) у зв'язку із законом про амністію (ч. З ст. 86 КК); г) на підставі акта про помилування (ст. 87 КК), а також пом'якшення покарання: а) на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86 КК); б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону (ч. З ст. 74 КК); в) на підставі вимог розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК (пункти 4,5,9,10, ч. 2 п. 14).

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення

1. Звільнення від покарання без його призначення у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК) може бути застосоване за вироком суду за умов, що:

- вчинений особою злочин є невеликої або середньої тяжкості;

- її поведінка є бездоганною;

- вона сумлінно ставиться до праці;

- з урахуванням цього на час розгляду справи в суді таку особу не можна вважати суспільно небезпечною.

2. Звільнення від покарання без його призначення на підставах, передбачених ст. 49 КК (ч. 5 ст. 74 КК), передбачає випадки звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Ці строки закон диференціює залежно від категорії злочину та виду й розміру покарання, що передбачає за його вчинення.

3. Звільнення від покарання без його призначення у зв'язку із хворобою особи (ч. 2 та ч. 8 ст. 84 КК) може бути застосоване, якщо:

- вона вчинила злочин і після його вчинення захворіла на тяжку хворобу. Це може бути будь-яка тяжка хвороба, за винятком психічної (наприклад, туберкульоз, інфекційні хвороби, хвороби серця, опорно-рухового апарату);

- така хвороба особи створює перешкоди виконанню покарання - позбавляє цю особу можливості відбувати покарання, створює загрозу для інших осіб;

- суд із урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру захворювання особи, інших обставин дійде висновку про необхідність такого звільнення.

Звільнення від покарання за хворобою не є безумовним. Наявність в особи тяжкої хвороби - це лише підстава для розгляду питання про звільнення особи від покарання. Необхідно також зважити на Тяжкість вчиненого злочину, можливість подальшої злочинної поведінки особи, врахувати інші обставини.

У разі одужання особи, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (наприклад, амністія).

Закон (ч. З ст. 84 КК) передбачає деякі особливості звільнення від покарання за хворобою військовослужбовців. Умовами такого звільнення є: 1) вчинення військовослужбовцем злочину, за який він засуджується до: а) службового обмеження, б) арешту, в) тримання в дисциплінарному батальйоні; 2) наявність у цього військовослужбовця хвороби, на підставі якої він визнається непридатним для військової служби за станом здоров'я.

4. Умови звільнення неповнолітніх від покарання без його призначення із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК) висвітлені у главі XXII підручника. Звільнення від подальшого відбування покарання 1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) можливе за умови, якщо:

- особі призначено один із таких основних видів покарання, як: а) виправні роботи, б) службове обмеження для військовослужбовців, в) обмеження волі, г) позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

- враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи;

- суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

За наявності цих умов суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від одного до трьох років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Відповідно до ст. 76 КК на засудженого, який звільняється від відбування покарання, суд може покласти такі обов'язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміни місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Звільняючи особу від відбування основного покарання з випробуванням, суд може призначити їй додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК).

Якщо засуджений, якого звільнено від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, він звільняється судом від призначеного йому покарання.

Коли засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично (три і більше разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК.

Особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням розкриваються у главі ХХП підручника.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК), застосовується за умови, що їм призначено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі й особливо тяжкі злочини).

Таке звільнення можливе як від відбування основного, так і додаткового покарання. У разі звільнення особи від відбування покарання на підставі ст. 79 КК їй встановлюється іспитовий строк у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

При цьому закон передбачає за можливе покласти на засуджену обов'язки, зазначені у ст. 76 КК. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами кримінально-виконавчої системи.

Звільнена від відбування покарання з випробуванням вагітна жінка і жінка, яка має дитину віком до семи років, зобов'язана в період іспитового строку:

а) виконати покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК;

б) не відмовлятися від дитини;

в) не передавати дитину в дитячий будинок;

г) не зникати з місця проживання;

ґ) не ухилятися від виховання дитини, догляду за нею;

д) не вчиняти правопорушення.

У разі невиконання зазначених вимог або систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

3. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

У судовій практиці можуть бути випадки, коли обвинувальний вирок щодо особи не виконується. У цьому разі особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком суду його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

б) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий

злочин.

Стосовно додаткових покарань закон (ст. 80 КК) встановлює таке правило - строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, зазначені у пунктах 1-3 ч. 1 ст. 80 КК, подвоюються.

Якщо до закінчення строків давності засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.

Питання застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі.

Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442 КК.

4. У мовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК)означає, що особа достроково припиняє відбувати покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Застосовується воно тоді, коли засуджений: 1) сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення і 2) фактично відбув:

- не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

- не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

- не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-дострокового і знову вчинила умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.

5. Звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку з психічною хворобою (ч. 1 ст. 84 КК) має місце тоді, коли особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-96 КК.

У разі одужання цієї особи, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49, 80 КК. При цьому час, протягом якого до особи застосовувалися заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів виховного характеру.

6. Звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК) застосовується у разі, коли особа після постановлений вироку захворіла ва тяжку (крім психічної) хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини.

7. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і Жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), може застосовуватися:

- щодо жінок, засуджених до обмеження або позбавлення волі, крім засуджених до позбавлення волі ва строк більше п*ятв років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини;

- щодо жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання;

- в межах строку, на який згідно із законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку;

- коли така жінка має сім'ю або родичів, що дали згоду ва спільне з нею проживання, або має можливість забезпечити належні умови для виховання дитини.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд, залежно від поведінки засудженої, може звільнити її від покарання чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком. У цьому разі суд може повністю о бо частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого оргаву направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком.

8. Звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку із законом про амністію (ч. 2 ст. 86 КК).

Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується законом. Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада

України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. Не допускається застосування амністії:

а) до осіб, яким довічне позбавлення волі в порядку помилування замінене позбавленням волі на певний строк;

б) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (чит.: злочини проти основ національної безпеки України), бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

г) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у п. "в", і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Є три види амністії:

1) повна амністія - це повне звільнення зазначених у законі про амністію осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання. Наприклад, на підставі ст. 1 Закону "Про амністію" від 5 липня 2001 р. звільнено від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань ряд категорій осіб, зазначених у законі.

Повна амністія може бути і з іспитовим строком. Так, згідно зі ст. 6 згаданого Закону про амністію, замінено не відбуту частину покарання у виді позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років особам, вперше засудженим до позбавлення волі на певний строк, не відбута частина покарання в яких на день набрання цим законом чинності становить не менше трьох років. Якщо протягом цього іспитового строку такі особи не вчинять нового злочину, покарання, від якого їх умовно звільнили, вони вже не відбуватимуть;

2) часткова амністія - це часткове звільнення зазначених у законі про амністію осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично така амністія є різновидом пом'якшення покарання);

3) умовна амністія. У виняткових випадках, із метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Отже, на підставі закону про амністію особа може бути звільнена від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом. Проте, амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

9. Звільнення від відбування покарання у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено, регламентується ч. 2 ст. 74 КК. Відповідно до цієї статті особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. З прийняттям нового КК зазначене положення було конкретизоване у розділі П Прикінцевих та перехідних положень КК.

Так, ст. 5 КК 1960 р. передбачала можливість покарання осіб, які за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Незважаючи на те, що зазначені вище діяння були декриміналізовані ще в 1996 р. (Конституція України - закон прямої дії), це конституційне положення знайшло втілення у ч. Зет. 2 КК 2001 р. та в п/п "а" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК. Згідно з ним підлягають звільненню від покарання особи, які за вчинені за межами України злочини зазнали покарання за кордоном і були піддані покаранню в Україні.

Частина 2 ст. 14 КК 2001 р. декриміналізувала готування до злочину невеликої тяжкості. У зв'язку з цим особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями Особливої частини КК 1960 р., якщо за ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості, звільняються від покарання (основного й додаткового) (п/п "б" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).

У зв'язку з декриміналізацією діянь, що визнавались злочинами КК 1960 р,, звільняються від покарання:

особи, засуджені за статтями 108і (ухилення від лікування венеричної хвороби), 110 (примушення жінки до вчинення аборту), 134і (переслідування громадян за критику), 125 (наклеп), 126 (образа), 1472 (злочинно-недбале використання або зберігання сільськогосподарської техніки), 147а (злочинно-недбале зберігання зерна та насіння олійних культур), 149 (виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними), 154 (спекуляція) та іншими статтями КК 1960 р., переліченими у п/п "в" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

особи, засуджені за ч. 1 ст. 133 (порушення законодавства про працю), ч. 1 ст. 147 (випуск або реалізація недоброякісної продукції), ст. 1483 (порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю), ч. 1 ст. 161 (незаконне полювання), 1874 (порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій), 187в (порушення законодавства про об'єднання громадян), ч. З ст. 192 (ухилення військовозобов'язаного від учбових або перевірочних зборів та військового обліку), ч. 2 ст. 196і (порушення правил адміністративного нагляду), ч. 1 та ч. 2 ст. 199 (самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), 207 і (жорстоке поводження з тваринами), ч. 1 ст. 2272 (заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції), умовою застосування яких за КК 1960 р. було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стягнення(п/п "г" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

особи, засуджені за ст. 186 КК 1960 р. (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів) (п/п п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).

У зв'язку із втратою чинності Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 р. "Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами " та від 21 січня 1992 р. "Про відповідальність за виготовлення з метою збуту підроблених купонів багаторазового використання" особи, засуджені на підставі цих указів, звільняються від покарання (див.: абзаци 6 і 7 розділу І та п/п п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).

КК 2001 р. передбачив часткову декриміналізацію окремих діянь залежно від особливостей суб'єкта злочину. Зважаючи на цю підставу, звільняються від відбування покарання особи, засуджені:

а) за злочини, вчинені у віці від 14-ти до 16-ти років, передбачені статтями 78і (пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів), 97 (вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), 98 (вбивство з необережності), ч. 1 ст. 106 (умисне легке тілесне ушкодження) КК 1960 р. За згадані злочини відповідальність за КК 1960 р. наставала з 14-річного віку, за КК 2001 р. - з 16-річного віку (п/п "ґ" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

б) за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів за ст. 186 КК 1960 р. члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається заковом (п/п "е" п. 1 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

в) уперше до покарання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18-ти років, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 та ч. 2 ст. 102 КК 2001 р. (п/п "а" п. 2 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).

Внесення змін у систему покарань, визначення нових меж окремих видів покарання потягло за собою зміну санкцій у статтях Особливої частини КК 2001 р. У зв'язку з цим Прикінцевими та перехідними положеннями передбачено кілька випадків звільнення від відбування покарання у зв'язку зі зміною санкції. За цією підставою звільняються від відбування покарання:

а) військовослужбовці, засуджені до покарання у виді направлення в дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців (п/п "б" п. 2 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Згідно зі ст. 34 КК 1960 р., мінімальний строк зазначеного покарання дорівнював 3-м місяцям;

б) особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі на підставі ч. 1 ст. 29 КК 1960 р., які відбувають це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання засудженого, а також осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі на строк до шести місяців (п/п "в" п. 2 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК), тобто до мінімальної межі цього виду покарання за КК 2001 р. Ст. 29 КК 1960 р. передбачала покарання у виді виправних робіт від двох місяців до двох років.

Крім того, не приводяться у виконання вироки судів у частині конфіскації майна і стягнення штрафу, якщо до набрання чинності КК 2001 р. конфісковане майно не було вилучене й реалізоване, а штраф не був стягнений у разі, якщо за даний злочин КК 2001 р. конфіскація майна і накладення штрафу не передбачені (п. 8 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).

заміна покарання більш м'яким

Заміна не відбутої частини покарання більш м'яким передбачає застосування судом до засудженого за певних умов більш м'якого покарання, ніж те, яке він відбуває (ст. 82 КК). Види покарань від більш м'якого до більш суворого наведені у ст. 51 КК. Заміна не відбутої частини покарання більш м'яким можлива тоді, коли:

- особа відбуває покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

- особа фактично відбула: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.

Більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати не відбутого строку покарання, призначеного вироком.

Коли не відбута частина основного покарання замінюється більш м'яким, засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Особи, яким покарання замінене більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені за правилами, передбаченими статтею 81 КК.

Закон передбачає певні особливості заміни покарання більш м'яким: а) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (ч. 4 ст. 83 КК), б) у зв'язку із законом про амністію (ч. З ст. 86 КК), в) на підставі акта про помилування (ст. 87 КК).

Положення ст. 83 КК, викладені при висвітленні питання щодо звільнення зазначених осіб від покарання, повною мірою стосуються і заміни покарання більш м'яким.

Відповідно до ч. З ст. 86 КК законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або не відбутої його частини більш м'яким покаранням. Це положення суперечить змісту ч. 2 Закону України "Про застосування амністії в Україні", згідно з якою закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим. Оскільки КК 2001 р. був прийнятий пізніше зазначеного Закону і його положення щодо розглядуваного питання пом'якшують становище засудженого, він має зворотну силу, тобто при прийнятті чергового закону про амністію в нього можна включати статті про заміну певній категорії засуджених покарання або не відбутої його частини більш м'яким.

Відповідно до ст. 87 КК помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Щодо неповнолітніх заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Згідно з п. 6 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п'яти років у колоніях-поселеннях, вважаються такими, які відбувають покарання у виді обмеження волі, передбачене ст. 61 КК 2001 р., тобто більш м'яке покарання. Пом'якшення покарання

Пом'якшення покарання являє собою передбачені законом про кримінальну відповідальність випадки зменшення (скорочення) розміру раніше призначеного судом покарання. Такими випадками є:

а) пом'якшення покарання на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86 КК). Це не що інше, як часткове звільнення засудженого від покарання (часткова амністія). Так, відповідно до ст. 7 Закону "Про амністію" від 5 липня 2001 р., скорочено наполовину не відбуту частину покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, які не підлягають звільненню від покарання, або не відбута частина покарання у виді позбавлення волі яким не підлягає заміні на умовне засудження з іспитовим строком на підставі статей 3-6 Закону;

б) пом'якшення покарання у зв'язку з прийняттям нового кримінального закону, санкція якого менше, ніж закону, за яким особа була засуджена (ч. З ст. 74 КК).

Згідно з ч. З ст. 74 КК, призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Розвиваючи положення ч. З ст. 74 КК, Прикінцеві та перехідні положення КК називають такі випадки пом'якшення покарання у зв'язку з прийняттям нового КК:

а) особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 розділу Прикінцевих та перехідних положень КК (звільнення від покарання осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які КК 2001 р. не передбачена) продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте (п. 4 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

б) знизити відповідно до ч. З ст. 74 КК 2001 р. міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Зменшити відповідно до ч. 1 ст. 55 КК 2001 р. до трьох років строк покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання. Зменшити відповідно до ч. 2 та ч. З ст. 100 КК 2001 р. до одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також розмір відрахування з їх заробітку до 10 відсотків (п. 5 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК);

в) з дня набрання чинності КК 2001 р. не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 27 КК 1960 р. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до ч. З ст. 74 КК 2001 р. (п. 9 розділу П Прикінцевих та перехідних положень КК).