Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - Відвернення загрози поліцією як конституційно-правовий обов'язок захисту

У демократичній правовій державі першочергового значення набуває функція охорони державою безпеки життя та здоров'я, автономного розвитку особистості, гарантованого конституційними нормами, а також діяльності органів держави відповідно до конституції та права. Ефективне забезпечення внутрішньої безпеки може легко вступити у конфлікт з конституційними свободами, коли з метою відвернення загрози здійснюється втручання у охоронювану законом приватну сферу громадян. Закладене у правовій державі протиріччя, - з одного боку, гарантування безпеки як передумови свободи та, з іншого, забезпечення свободи вільної від домагань держави сфери, - вирішується при ухваленні норм поліцейського права. Така неоднозначність поліцейського права протягом останнього десятиліття набула більш виразних ознак і відіграє велику роль при вирішенні питань щодо вжиття заходів боротьби із тероризмом.

3.6. Конституційна та організаційно-правова легітимація поліцейської діяльності

Відвернення загрози поліцією як конституційно-правовий обов'язок захисту

У демократичній правовій державі діяльність поліції, - втім, як і інших державних органів, - врегульована у конституції, а також у інших законах, де закладено її підстави та обмеження. Провідні конституційні принципи, а саме повага і захист честі людини, основні права та їх охорона, визначають цілі та межі поліцейської діяльності. Відвернення загроз поліцією є конституційно-правовим обов'язком держави та її невід'ємною функцією. Інакше кажучи, поліцейське право та право забезпечення безпеки володіє конституційною та організаційно-правовою легітимністю. Завданням поліції у демократичній правовій державі є забезпечення правового миру та внутрішньої безпеки, охорона державних органів від зазіхань на їхню діяльність з боку зовнішніх впливів, а також захист людей при реалізації ними прав та свобод, гарантованих конституцією. Саме в останній сфері держава має безліч обов'язків, які відповідають правам окремих осіб: захист честі та гідності лк>дини, її життя та здоров'я, шлюбу та сім'ї, здійснення політичних прав тощо. Такі захисні обов'язки мають безпосередньо виконуватись державою превентивно не тільки через надання благ, а й через обмежувальні заходи, що вживаються для відвернення загроз та профілактики протиправних дій згідно з нормами поліцейського права.

При виконанні конституційно-правових обов'язків захисту законодавцю надано досить широкий простір для власних оцінок та формулювань. Він, однак, обмежений забороною призначення адміністративних заходів, що недостатньо забезпечують досягнення відповідних цілей. Цю заборону спрямовано проти пасивності держави, і змушує її до втручання, якщо захист від зазіхань на основні права не відповідає гарантованому обсягу. Чим більш екзистенційно важливими є основні права для окремого громадянина, тим більш інтенсивно має відбуватися їх захист від різного роду загроз та посягань. Для поліцейського права це означає, що його положення повинні гарантувати відповідний захист основних прав громадян. Якщо поліцейсько-правові приписи дозволяють органам держави певну свободу дій (розсуд), то при реалізації цих дій, відповідно, повинні бути враховані конституційно-правові цілі й обсяг захисту відповідного права, що буде порушене цими діями. При виборі виду і інтенсивності захисту відіграють роль такі моменти: значення кожного з захищених основних прав для окремого громадянина, ступінь можливої загрози для тих прав третіх осіб, що мають протилежне спрямування, або громадський інтерес.

Конституційно-правові обов'язки держави - забезпечувати захист основних прав у поліцейському праві, з одного боку, та у кримінальному і кримінально-процесуальному праві, з іншого, суттєво відрізняються напрямом захисту. Кримінальне право, серед інших, виконує загально та спеціально превентивну функцію, яка реалізується також і у призначенні заходів виправлення та безпеки. Але все ж головна сила впливу кримінального права спрямована на встановлення покарання за вчинене правопорушення, тобто на ті випадки, в яких загроза правам та свободам осіб вже позначена спричиненою шкодою. І, навпаки, поліцейське право має на меті безпосереднє усунення загрози, яка спрямовується на охоронювані конституційними та поліцейськими нормами правові блага. Через це поліцейське право має тісніший зв'язок із охоронною функцією держави, ніж кримінальне чи кримінально-процесуальне право, оскільки воно слугує відверненню конкретних загроз, а не покаранню за них. Тому спектр узаконених дій в рамках поліцейського права повинен бути розширений:

o заходи щодо відвернення загроз вживаються до вчинення злочинів, тобто до реалізації норм кримінального права;

o застосування норм кримінально-процесуального права передбачає факт вчинення злочину;

o службові та професійні таємниці можуть обмежувати повне розслідування злочинів, а відтак, і встановлення правди у максимальному обсязі, але недопустимо, щоб вони шкодили чи заважали відверненню загроз для життя та здоров'я громадян.

Якщо наголошувати на обов'язках захисту, що ґрунтуються на конституційних правах, то тоді зникають межі між управлінням, пов'язаним із наданням населенню благ та послуг, та управлінням, пов'язаним із втручанням у права і свободи громадян. Стосовно тих, хто підлягає захисту поліції під час реалізації своїх конституційно-правових свобод (наприклад, демонстрант, коли існує загроза виступу протидіючої сторони), фактично реалізуються зобов'язання з боку держави, коли в процес втручається поліція. І тому стає зрозумілим, що охоронні завдання сучасного поліцейського права охоплюють не тільки зв'язок "держава (що надає захист) - громадянин", а й відносини громадян між собою (особливо "сусідів"), коли поліція має своїм завданням захист і реалізацію індивідуальних прав та свобод (наприклад, право на тишу тощо). Догматика співвідноситься із таким розширенням кола діяльності поліції у спосіб, що гарантує захист положеннями поліцейського права прав третьої особи або розширенням меж обов'язкового поліцейського втручання.