Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 3.10. Відвернення загроз у системі адміністративної діяльності

Законодавець має широку свободу дій для визначення того, які повноваження він може надати поліції для ефективного здійснення нею своїх задач, зважаючи на широкий спектр загроз. Також при прогнозуванні та оцінці певних небезпек, що загрожують громадськості та від яких законодавець вважає, що він повинен надавати захист, конституція надає йому свободу дій, за межі якої він виходить лише тоді, коли його міркування настільки сумнівні, що не можуть бути підставою для вжиття законодавчих заходів. Розподіл свободи і безпеки має політичний характер, тобто вирішується демократично обраним законодавцем. Він встановлює, якою мірою через вжиття заходів з відвернення загроз повинні бути захищені життя, здоров'я, власність та свобода особи та в якій мірі можуть бути обмежені основні права і свободи при виконанні цього завдання. У проміжній сфері між заборонами призначення надто високої міри та занадто м'яких, неадекватних обставинам заходів, федеральні землі розвивають власні політичні концепції безпеки. При цьому необхідно зауважити, що втручання в основні права, які здійснюються з метою завчасного відвернення загроз, не можуть підривати вільний демократично-правовий порядок. Оголошення відносності основних прав (їх правові беззмістовності чи змінюваності тощо) і особливо меж цих прав в ім'я охоронних заходів не може прокладати шлях державі-наглядачу, бо це суперечить існуванню свободи як такої.

3.10. Відвернення загроз у системі адміністративної діяльності

Відвернення загроз відбувається в усіх формах адміністративної діяльності.

Класичною формою діяльності органів поліції є поліцейські накази, що втручаються у права громадян з метою відвернення загроз, а також видання поліцейських розпоряджень (що є по суті тим самим). Водночас поліцейське право охоплює також фактичні дії (на відміну від адміністративних актів).

Крім того, з метою відвернення загроз реалізуються реєстраційні та дозвільні процедури. В залежності від ступеня втручання у права і свободи громадян розрізняють наступне. За допомогою обов'язку повідомляти про певні дії або події чи про їх підготовку, поліцейські органи вчасно інформуються про можливі загрози громадському порядку і відповідно вживають необхідні заходи. Такі обов'язки передбачені, зокрема, у ч. 1 § 14 Закону "Про порядок проведення зібрань", ч. 1 § 14 Положення про промисли та ремесла, ч. 1 § 18 Положення про ремісництво.

При превентивних заборонах із дозвільним застереженням або репресивних заборонах із застереженням про звільнення шляхом легалізації винятків або звільнення від обов'язку поліцейські органи перевіряють, чи не становлять загрози для громадської безпеки певні дії чи прилади.

Введення деяких видів дозвільних обов'язків та унормування дозвільної процедури мають конституційно-правові межі: вони повинні відповідати наявній загрозі. "Вид та обсяг контролю з боку держави повинні бути адекватними фактичній ситуації, заради якої вони вводяться", тобто йдеться про дотримання принципу відповідності (пропорційності, адекватності).

Якщо при превентивній забороні з дозвільним застереженням виконані визначені законом дозвільні процедури, то заявник має право на отримання відповідного дозволу. Тобто, в принципі, допустима поведінка з метою її контролювання підлягає попередній перевірці. Варто згадати процедуру, передбачену в § 4 Федеральної постанови про захист довкілля від шкідливих впливів, отримання дозволу на будівництво відповідно до § 49 Земельного положення про будівництво (якщо необхідно вирішити питання забудови з поліцією), обов'язковість отримання дозволу згідно з § ЗО Положення про промисли та ремесла, дозвіл на гастрономічну діяльність відповідно до § 2 Закону "Про підприємства громадського харчування", дозвіл на носіння зброї згідно зч. 1 § 35 Закону "Про зброю", право на керування автотранспортом відповідно до § 2 Закону "Про дорожній рух", § 4 Положення про допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі, дозвіл на керування літаком відповідно до ч. 1 § 4 Закону "Про повітряні перевезення" тощо. Підставами для відмови у видачі особистих дозволів, як правило, є недостатня відповідність вимогам або вивіреність, випробуваність заявника (див.: § 35 Положення про промисли та ремесла; § 30 Закону "Про зброю"; § 15 b Положення про допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі).

При ухваленні виняткових рішень у необхідних випадках (ч. З § 37 Закону "Прозброю") або звільненні від обов'язків (ч. 5 § 56 Земельного положення про дисциплінарну відповідальність) йдеться про винятки з репресивних заборон, які слугують відверненню загроз. У таких випадках принциповій забороні підлягають небезпечна поведінка або діяльність небезпечних пристроїв. За таких репресивних заборон можливість звільнення від обов'язків стосується конкретної особи тільки за беззаперечної умови наявності усіх підстав для такого звільнення, а також наявності права у такої особи на отримання дозволу на звільнення.

При адміністративному плануванні питання відвернення загроз, як правило, не мають першочергового значення, але часом можуть відігравати центральну роль у цьому процесі. Так, у плані забудови можуть бути вказівки щодо захисту від шкідливих впливів на довкілля (п.п. 22-24 ч. 1 § 9 Будівельного кодексу). У планах необхідно, зокрема, забезпечувати дозвіл на такі проекти, які не становлять загрози громадськості та довкіллю, а також не спричиняють суттєвих негараздів сусідам (див, ч. 2 § 74 Закону "Про адміністративну процедуру")

Останнім часом інформація від населення відіграє все важливішу роль у процесі "би зі злочинністю. Водночас інформація, яка надається громадянам про наявність шкідливих речовин у харчових продуктах, медикаментах, хімічних засобах, сприяє відверненню загрози їхньому життю і здоров ю. Інформативна діяльність такого роду набуває проблемного характеру тільки тоді, коли вона пов'язана із обмеженням прав і свобод індивідів.

3.11. Спільне відвернення загроз державами Європи

Національна та правова держава до цього часу були основою існування поліцейського права. У національній державі поліцейська влада, як і будь-який інший прояв влади державної, здійснюється у територіальних межах країни. Від гарантій, що їх надає правова держава залежить, за яких умов та із застосуванням яких засобів може діяти поліція.

Для розвитку поліцейського права під час глобалізації та терористичної загрози як національна, так і правова держава потребують нових схем власне поліцейської діяльності. Перш за все, з поширенням міжнародного тероризму та транснаціоналізацією організованої злочинності територіально розширилися та глобалізувалися загрози громадській безпеці та порядку. Інтернаціоналізації тероризму та злочинності повинна відповідати міжнародна система превентивної діяльності щодо захисту населення від злочинних посягань. Це вимагає розвитку міжнародного та європейського поліцейського права, котрі вже не вимірюватимуться за виключно національними масштабами правової держави та охорони конституційного порядку. Повинні розвиватися та застосовуватися на практиці транснаціональні та європейські стандарти та правові норми для обміну даними між органами різних держав, а також надання державами одна одній правової допомоги під час розслідування злочинів та розшуку злочинців, а також для ефективного співробітництва поліцейських органів різних країн.

Саме тому однією із цілей політики ЄС є виявлення загроз, що загрожують його цілісності та внутрішній безпеці, та захист населення регіону від них. Європейський Союз прагне "збереження та розвитку Союзу як терену свободи, безпеки та права" (ст. 29 Договору про заснування Європейського Союзу, ст. 61 Договору про заснування Європейського Співтовариства). З цією метою державні органи національного рівня та на рівні ЄС повинні захищати основні права і свободи, перш за все життя, здоров'я та матеріальні блага громадян а також розбудовувати необхідні структури у сфері забезпечення безпеки. Саме тому повинні вживатися ефективні заходи контролю за зовнішніми кордонами ЄС, а також здійснюватися попередження та присікання злочинності. Захист населення вимагає спільної профілактичної діяльності поліцейських органів окремих держав ЄС (ст. 30 договору про заснування Європейського Союзу )

Такий захист може бути гарантований тільки тоді, коли між країнами - членами ЄС та особливо країнами-сусідами здійснюється засноване на повній довірі, тісне та ефективне співробітництво органів

Свобода і безпека є провідними цілями європейської політики безпеки, що забезпечуються в рамках виконання Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Конвенції кожна людина має право на свободу та безпеку. Така гарантія основних прав є базисом для вжиття поліцейських заходів з метою відвернення загроз та їх виявлення на ранніх стадіях.