Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - Конституційні права як межі діяльності поліції

Конституція є не тільки основою поліцейської діяльності, а Й водночас встановлює межі цієї діяльності. У поліцейському праві конституційні права і свободи набувають класичного змісту, адже вони якраз і підлягають захисту. Вони становлять сферу автономного розвитку особистості, втручання в яку з метою захисту від загрози не може бути безпідставним і можливе тільки відповідно до особливих процедурних, а за потреби і процесуальних приписів. Повага до особистої честі та гідності, а також їх захист є провідними принципами при реалізації поліцейських заходів. До того ж догматично майже щодо кожного з конституційних прав встановлено варіанти його реалізації в межах норм поліцейського права.

На яких підставах та в якому обсязі поліцейські органи можуть втручатися у права та свободи громадян, що захищені конституцією, перевіряється на підставі норм відповідного конституційного права та за допомогою законів, що ухвалені відповідно до конституції з метою забезпечення механізмів їх реалізації. Наскільки при цьому йде мова про загальні питання їх інтерпретації або про проблеми тлумачення основних прав, необхідно звертатися до відповідної літератури з конституційного права та судової практики.

Проблема демократичної легітимації поліцейської діяльності

В умовах політичного плюралізму поліцейські органи, як і держава загалом, керуються принципом нейтралітету. Захист конституційних прав і свобод є незалежним від (лівих, правих або центристських) політичних цілей або особистих інтересів. Сповідування і реалізація певних громадсько-політичних цінностей не є завданням поліції. Відповідно до цього, поняття "громадський порядок" вже є, значною мірою, застарілим. У демократичній правовій державі, діяльність якої заснована на конституції, поліція не має політичної функції і зобов'язана дотримуватися суворого нейтралітету.

Через реалізацію демократично узаконеного поліцейського права та демократичної відповідальності поліцейських органів діяльність поліції - як і адміністративного управління в цілому - має хоч і опосередковану, але демократичну легітимацію. Через вжиття у необхідних випадках поліцейських заходів у демократичній правовій державі гарантується захист демократичного правопорядку та гарантія його фактичного виконання. Відповідно, завданням виконавчої поліції є повага до легітимно існуючого правопорядку та реалізація політичних, а також адміністративних рішень. Це ж саме стосується і тих законів та політичних рішень, що критично сприймаються деякими верствами населення, а тому й не знаходять визнання у колах політично заангажованої меншості. Виконавча поліція не може займати позицію певної сторони під час політичних спорів та дискусій. Вона має реалізовувати виключно ті завдання, за які взяв на себе відповідальність демократично встановлений уряд. Пошук консенсусу та його узаконення знаходяться поза межами компетенції поліції. Вона не може брати на себе функції "соціального інженера". Однак з тактичної точки зору можна припустити, що з метою зменшення "агресивності" демонстрантів відбудеться обговорення їхніх політичних уподобань. Проте не можна очікувати від таких дискусій вирішення політичних конфліктів, оскільки це також виходить за межі поліцейської компетенції.

Якщо поліція не виконує політичних функцій, це не означає, що їй відведена незначна роль при формуванні політично-правової свідомості громадян. Для більшості населення конфронтація з втручальним (обмежувальним) управлінням закладає у свідомість критерії (позитивного чи негативного) сприйняття держави та її влади. Тому поліція - втім, як і інші органи управління демократичною правовою державою, - у відносинах із громадянами повинна діяти виключно у межах своєї компетенції та одночасно відзначатися приязним ставленням до кожного члена суспільства. Незалежно від цього поліція зобов'язана сприяти розвитку громадської свідомості в дусі поважного ставлення до правопорядку та у необхідних випадках дотримуватись його за допомогою дозволених правом засобів. Отже, втручання поліції може бути дозволено також тоді, коли є необхідність підтримання належного рівня правосвідомості або її психологічного посилення. При реалізації поліцейських завдань вжиття профілактичних заходів набуває переваг перед застосуванням репресивних заходів.

Словосполучення "поліцейська держава" використовується у політичному спілкуванні тільки тоді, коли адміністративне право або правопорядок не мають одностайного, консенсуального схвалення. Із втратою такого консенсусу втрачається готовність добровільного правопослуху. У таких ситуаціях загрозливого безправ'я поліція може реалізувати встановлені законом правила співжиття із застосуванням примусових заходів. У демократичній правовій державі, однак, не можна допустити такої політичної ситуації, коли воля законодавця реалізується лише через щільний ряд поліцейських заходів, або незадоволення громадян унеможливлюють збереження стану громадської безпеки. Через політику і право, уникаючи при цьому дешевого популізму - політичне керівництво повинно намагатися повною мірою відповідати бажанням і очікуванням свого населення. Якщо держава і право віднаходять широке розуміння з боку населення, при реалізації своїх функцій демократична правова держава не потребує масивного використання поліції та водночас уникає небезпеки монополізації державної влади.

Повідомлення про перевищення влади стосовно громадян призводять до втрати авторитету поліції, шкодять їй. У Гамбурзі на підставі Закону від

10 червня 1998 р. було створено незалежний орган, який слідкує за дотриманням поліцією правових приписів та її правомірною поведінкою та доповідає про порушення. Це відповідає рекомендаціям Федеративній Республіці Німеччина Комісії ООН із захисту прав людини від 8 листопада 1996 р.