Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 3.8. Відвернення загроз та їх недопущення

Зазвичай у демократичній правовій державі поліція є резервним засобом, який в умовах загального правопослуху використовується тільки у надзвичайних випадках. Водночас не можна виправдати відмову від використання державної монополії на владу у більших обсягах, ніж це потрібно. Державному обов'язку захисту відповідає легітимна потреба у безпеці населення, яка базується на охороні поліцією життя, здоров'я та матеріальних благ членів суспільства від загроз. Якщо втрачається довіра до можливості застосування поліцейських засобів та їхньої ефективності, державне завдання відвернення загроз беруть на себе приватні кола. Якщо у 2000 р. у Федеративній Республіці Німеччина більше 140 000 робітників були задіяні у понад 2000 приватних підприємствах, що займаються охоронною діяльністю, то це означає, що державі, очевидно, не вистачає можливостей гарантувати всім громадянам захист рівною і достатньою мірою. Така "приватизація" функції відвернення загроз є зрозумілою, оскільки кожен підприємець та громадянин піклується про забезпечення власної безпеки і своїх, в тому числі правових, благ. До речі, вона вибудовується у тому ж напрямі, що й новітні вимоги передачі деяких завдань і функцій держави у приватні руки та зменшення ролі держави (її "схуднення") у приватному житті.

Однак такі процеси не повинні призвести до відмови держави відповідати за охорону внутрішньої безпеки та її гарантії. У розумінні розвитку кооперативної управлінської держави є підстави для появи нових форм партнерства між поліцією та громадськістю. Ця нова концепція гарантування внутрішньої безпеки базується на партнерських стосунках поліції та суспільства. Для гарантування внутрішньої безпеки поліція співпрацює із громадянами та підприємствами, що займаються охоронною діяльністю, а також із соціальними службами державного чи суспільного походження, а концепції безпеки розвиваються і реалізуються найбільш оптимально. Якщо завдання держави гарантувати внутрішню безпеку виконується спеціальними профілактичними установами на комунальному рівні або спільно з приватними підприємствами, що займаються охоронною діяльністю (наприклад, через адміністративну допомогу приватних підприємств), держава повинна належним чином відповідати за надання певних гарантій, регулятивних функцій та здійснення контролю.

3.8. Відвернення загроз та їх недопущення

Крок від відвернення існуючих загроз до завчасного вжиття заходів щодо їх недопущення є кроком у зміні напряму в рамках сучасного охоронного права. Традиційна концепція поліцейського права, складена в умовах існування правової держави, мала провідним завданням створення поліції для відвернення конкретних нагальних загроз. На противагу цьому виступає необхідність запобігання загрозам, яка вимагає від поліції діяльності "наперед". Тобто поряд із традиційним завданням відвертати загрози, наприклад, здоров'ю, виникає завдання профілактики такої загрози, а поряд із традиційним завданням припинення вчинення злочинів - профілактики злочинності. Нова орієнтація на превентивну діяльність держави вимагає нового, а в деталях ще й дуже спірного інструменту: повинні збиратися та бути постійно в роботі інформація та дані, на підставі яких є можливість відвертати загрози ще у їхньому зародку (так зване, інформаційне попередження). Крім того, ступінь загроз може бути суттєво знижений, якщо відповідні заходи вживатимуться вже на стадії виникнення занепокоєння щодо їх можливої появи. Перш за все, заходи на відвернення загроз можуть спрямовуватися і на тих, хто не вчинює порушень, у значно більшому обсязі, ніж це є звичним у традиційному поліцейському праві.

У сфері діяльності виконавчої поліції

Боротьба із нагальними загрозами є класичним прикладом діяльності виконавчої поліції та предметом "класичного поліцейського права . При цьому завчасне вжиття заходів щодо відвернення загрози також є провідною метою поліцейсько-виконавчої діяльності. Профілактична боротьба зі злочинністю відбувається на тлі пояснення населенню форм злочинної діяльності та консультацій щодо можливостей захисту від кримінально караних посягань. Чим сильнішою є загроза порушення правопорядку з боку організованої злочинності, тероризму та насильницьких акцій, тим більш обґрунтованою має бути попереджувальна діяльність із застосуванням сучасних методів спостереження та оброблення даних (узгодження даних у рамках растрового або критерійного розшуку злочинців, відеозйомка, спостережувальний розшук, залучення до розшуку цивільних осіб та VІР-осіб) або вжиття поліцейських заходів без підозри щодо наявності загрози, а тому й стосовно тих, хто не вчинює правопорушення (наприклад, контроль на вулицях, так званий, завуальований розшук). Інформаційна профілактика, так само як і зміщення повноважень поліції на втручання у приватну сферу, сприяє профілактиці загроз та виконанню державою завдань з охорони життя, здоров'я та власності населення.

Така зміна перспективи від класичного до нового поліцейського права, зорієнтованого на превентивну діяльність та відвернення загроз ще до настання небезпечних ситуацій, наразилася на нищівну критику. Той, хто вбачає тут жахливу примару "держави-наглядача та контролера" або "інформаційної поліцейської держави ", а тому й побоюється подальшої ескалації насилля, не усвідомлює завдання поліції ефективно охороняти демократично встановлений правопорядок та громадян. Охорона правопорядку та громадян є тим завданням, яке набуває нових вимірів через появу нових форм тероризму, акцій озброєних груп (наприклад, правих радикалів) та нових організаційних форм злочинності (наприклад, у сфері торгівлі наркотиками) і може бути виконане тільки за допомогою превентивних заходів щодо відвернення загроз. Наслідком розширення компетенції поліції щодо вжиття превентивних заходів є постійне наближення та часткове перехрещення завдань поліції, різноманітних розвідок та органів безпеки, зокрема, органів охорони конституції.

З метою уникнення порушень конституційних прав і свобод із застосуванням превентивних мір названі нові форми поліцейсько-виконавчих заходів вимагають визначення їхніх законодавчих рамок. Межі профілактичної діяльності виконавчої поліції повинен визначати законодавець, який водночас врегульовує питання процедурного права, змісту превентивних поліцейських заходів, збору даних про особу, необхідних поліції, а також обміну цими даними між поліцейськими органами зі зважуванням і відповідним вазі урахуванням інтересів безпеки та індивіда, приватна сфера якого захищена правом.