Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 9.16. Стислий виклад найкращої практики

У вироку Європейського суду від 20 травня 2003 р. (Official Journal of the European Union - Офіційний журнал Європейського Союзу), С171 видання 46,19 липня 2003 р. по об'єднаних справах С-465/00, С-138/01 таС-139/01) розглядаються принципи захисту фізичної особи при обробці персональних даних у зв'язку з Директивою 95/46/ЕС, захисту особистого життя, пов'язаного із розкриттям відомостей про дохід працівників установ, які є об'єктами контролю Рахункової палати Австрії. Вихідним пунктом було те, що Oberster Gerichtshof (Вищий суд Відня), посилаючись на попередню постанову суду, вирішив призупинити судочинство та перепровадити наступні два питання до Європейського Суду:

1. Чи слід інтерпретувати положення Європейського законодавства, зокрема, з захисту даних (статті 1,2, б, 7 та 22 Директиви 95/46/ЕС спільно зі ст. 6 (колишня ст. F) Угоди про Європейський Союз та ст. 8 Конвенції про захист прав людини) як такі, що заперечують національне законодавство, яке вимагає від публічних теле- та радіомовних організацій як юридичних осіб, поширювати, а державний орган збирати та передавати відомості про дохід з метою публікації імен та доходів працівників теле- та радіомовних організацій, що керуються публічним правом?

2. Якщо Європейський Суд надасть позитивну відповідь на вищенаведене запитання: чи ці положення, що заперечують національне законодавство, як описується вище, безпосередньо застосовуються в тому розумінні, що організація, яка зобов'язана розкрити певні відомості, може покластися на ці положення як на такі, що запобігають застосуванню протилежних положень національного законодавства і, таким чином, не може покладатися на відповідні зобов'язання, встановлені національним законодавством щодо працівників, які підпадають під таке розкриття інформації?

У своїй відповіді суд особливо підкреслив наступне:

o Уст. 8 § 1 Конвенції встановлюється такий принцип, що органи державної влади не можуть втручатися у здійснення права на повагу до особистого життя.

o Ст. 8 § 2 означає, що таке втручання можливе в наступних випадках;

a) згідно із законом;

b) таке втручання є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах:

a. національної безпеки,

b. громадської безпеки та

c. економічного добробуту держави;

c) з метою запобігання заворушенням та злочинності;

d) з метою захисту здоров'я чи моралі, або

e) з метою захисту прав і свобод інших осіб.

o В цілях застосування Директиви ЄС 95/46, зокрема, статей 6(1 )(с), 7(c) та (е) і 13, необхідно переконатися, по-перше, чи передбачає законодавство, таке як розглянуто вище, в процесі судочинства втручання в особисте життя? Якщо так, точи виправдане таке втручання у відповідності до положень ст. 8 Конвенції.

* В разі існування таке втручання в особисте життя, перш за все, у формі збирання поіменних відомостей про професійні доходи особи з огляду на повідомлення цієї інформації третій стороні, підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

* Вислів "особисте життя" не може трактуватися обмежено. Немає принципових підстав виключити з поняття "особисте життя" діяльність професійного характеру.

* Простий поіменний запис роботодавцем відомостей стосовно винагороди, що виплачується його працівникам, не може як таке становити втручання в особисте життя.

* Повідомлення цих відомостей третім сторонам, наприклад, органам державної влади, порушує право таких працівників на повагу до особистого життя, в незалежності від того, в яких цілях буди використана передана в такий спосіб інформація, та становить втручання в значенні ст. 8 Конвенції.

o При встановленні факту існування такого втручання не має значення, чи передані відомості носили "вразливий" характер, або особам, яких стосуються такі відомості, спричинено певні незручності. Достатньо встановити, що відомості щодо винагороди, отриманої працівником або пенсіонером, були передані роботодавцем третій стороні.

* Втручання порушує положення ст. 8 Конвенції, якщо воно не відповідає положенням закону, не переслідує одну або більше законних цілей, встановлених ст. 8 (2), та вважається необхідним в демократичному суспільстві для досягнення цієї цілі або цілей (обґрунтування втручання).

o Необхідно довести, що національні правові норми сформульовані з достатньою точністю, щоб забезпечити відповідність поведінки громадян цим нормам, та, таким чином, є сумісними з вимогами щодо їх передбачуваності, викладеними у прецедентному праві Європейського суду з прав людини.

o Національні суди мають визначати, чи така інтерпретація, в тій мірі, в якій національне законодавство (в даному випадку - розкриття інформації про імена осіб по відношенню до доходів, які ці особи отримують) відповідає вимогам передбачуваності.

o Немає необхідності піднімати це питання до того, як визначиться, чи така інтерпретація положень відповідного національного законодавства співпадає з вимогами ст. 8 Конвенції, зокрема, в частині необхідної її домірності (пропорційності) із встановленими цілями.

o Цілі (як, наприклад, чинення тиску на вищезазначені державні установи з тим, щоб вони утримували рівень заробітної платні в розумних межах, або в узагальненому розумінні гарантували більш економічне та доцільне використання коштів державного бюджету) становлять законну мету в значенні ст. 8 (2) Конвенції, в якій йдеться про економічний добробут країни, а також Статті 6(1) (Ь) Директиви 95/46, яка передбачає встановлення конкретних, чітких та законних цілей.

o Також, необхідно переконатися, чи таке втручання є необхідним в демократичному суспільстві для досягнення встановлених законних цілей.

o У відповідності до Європейського суду з прав людини, прикметник "необхідний" у ст. 8 (2) Конвенції означає, що виникла нагальна соціальна потреба та що вжиті заходи є домірними (пропорційними) порівняно із цими законними цілями.

o Національним органам влади надана певна свобода дій, ступінь якої залежатиме не лише від характеру законної цілі, яка переслідується, а й від характеру конкретного втручання.

o Державний інтерес щодо забезпечення найкращого використання державних коштів та, зокрема, утримання рівня заробітної платі в розумних межах, необхідно збалансувати із серйозністю втручання у здійснення права відповідних осіб на повагу до їхнього особистого життя.

o 3 одного боку, для здійснення контролю за належним використанням державних коштів компетентний орган та різні парламентські установи звичайно мають знати обсяги витрат на кадрові ресурси в різних державних установах. Крім того, в демократичному суспільстві платники податків та громадськість зазвичай наділені правом бути інформованими про використання державних доходів, зокрема, щодо витрат на оплату персоналу. Така інформація, зведена у Звіті, може сприяти публічному обговоренню питань, що становлять загальний інтерес, і, таким чином, служити державним інтересам.

o Проте постає питання, чи розголошення імен відповідних осіб та інформації про дохід цих осіб є домірними з законними завданнями, що виконуються таким чином, чи підстави для обґрунтування такого розкриття інформації, що представлені суду, є доречними та достатніми.

o Національні суди повинні вирішувати, чи є необхідність в оприлюдненні таких відомостей, та чи таке оприлюднення є домірним з ціллю утримання заробітної платні в певних межах та, зокрема, дослідити, чи не могла б бути досягнута ця ціль в рівній мірі ефективно шляхом передачі таких відомостей про ім'я відповідних осіб лише відповідним контрольним органам. Так само, постає питання, чи недостатньо було б проінформувати широку громадськість лише про розміри винагород та інших фінансових вигод, на які особи, що працюють в державних установах, мають право, що виплаває з контракту або законодавства, а не про конкретні суми, які кожний з таких працівників фактично отримав впродовж конкретного року, що може залежати від особистих або сімейних обставин таких осіб.

o Якщо національні суди дійдуть висновку, що національне законодавство не сумісне з вимогами ст. 8 Конвенції, а також, що таке законодавство не задовольняє вимогам щодо домірності (пропорційності), визначеним ст. 6 (1) (с) та 7(с) або (е) Директиви 95/46; що воно не підпадає під будь-які винятки, передбачені ст. 13 цієї директиви, які також вимагають дотримання домірності з огляду на цілі, що переслідуються в державних інтересах. В будь-якому випадку, таке положення не може інтерпретуватися як таке, що надає законності втручанню у здійснення права на повагу до особистого життя всупереч положенням ст. 8 Конвенції.

o Якщо, з іншого боку, національні суди дійдуть висновку, що національне законодавство є необхідним та доцільним в цілях захисту державних інтересів, то необхідно також визначити, чи задовольняє воно вимогам передбачуваності.

o Національний суд повинен інтерпретувати будь-які положення національного законодавства, наскільки це можливо, у світлі формулювання та цілей директиви, яка застосовується в даному випадку, з метою досягнення результатів, визначених такою директивою та, таким чином, дотримання положень § 3 ст. 249 ЄС ("Директива носить зобов'язальний характер щодо результатів, яких необхідно досягти, для кожної держави-члена ЄС, яким вона адресована. Втім ця директива залишає за національними органами влади вибір форми та методів досягнення таких результатів".)

o Ст. 6(1) (с) та 7(с) і (е) Директиви 95/46 не заперечують національне законодавство за умови, що національні приписи (в даному випадку: широке розголошення інформації про доходи та імена осіб, які їх отримали) є необхідними та доцільними для виконання завдань щодо належного управління державними коштами, що переслідується законодавчими органами. Це визначається національними судами.

o Якщо директива виявляється беззастережною та достатньо чіткою, на її положення можна, в разі відсутності заходів щодо її впровадження, встановлених у певний період, покластися порівняно з будь-яким національним положенням, що несумісне с цією директивою, якщо ними визначаються права, які особи можуть відстоювати проти будь-якої держави.

o Директива 95/46 наділяє держави-члени ЄС більшим чи меншим ступенем свободи у впровадженні деяких положень цієї директиви, ст. 6 (1) (с) та 7(с) або (е) щодо їхніх беззастережних зобов'язань (стосовно якості відомостей та критеріїв законності обробки даних).

o Ст. 6 (1) (с) та 7(с) і (е) Директиви 95/46 застосовуються безпосередньо, таким чином, будь-яка особа може застосовувати їх в національних судах для заперечення застосування норм національного законодавства, які суперечать вищезазначеним положенням.

9.16. Стислий виклад найкращої практики

З метою спрощення великої кількості норм та правил, що регулюють захист даних в сфері діяльності поліцейських установ, можна зробити наступні висновки. Із вищевказаних джерел витікає, що будь-хто, хто займається обробкою персональних даних, повинен дотримуватися восьми основних законодавчо встановлених принципів найкращої практики, які говорять, що дані повинні:

1. Оброблятися справедливо та на законних підставах

2. Оброблятися за конкретними цілями

3. Бути адекватними, доцільними та не надмірними

4. Точними та поновленими

5. Не утримуватися довше, ніж необхідно

6. Оброблятися у відповідності до прав суб'єкта даних

7. Бути надійними

8. Не передаватися країнам без належного захисту.