Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 10.5. Право на особисте і сімейне життя та його забезпечення в Україні

Міжнародне поліцейське співробітництво за посередництвом І. пов'язане з обміном інформацією, яка стосується особистого життя громадян, що створює загрозу порушення одного з основних прав людини. Для попередження цього І. було прийнято ряд документів, зокрема, резолюцію "Про конфіденційність даних" 1974 р., в якій містилася вимога до Генерального Секретаріату та НЦБ І. враховувати при обміні інформацією принцип захисту особистих прав громадян. З метою недопущення несанкціонованого втручання в особисте життя громадян та розголошення інформації особистого характеру в структурі І. в 1982 р. було створено Наглядову раду по внутрішньому контролю за архівами І. З лютого 2003 р. даний орган змінив назву на Комісію по контролю за файлами І. Комісія здійснює нагляд та контроль за недопущенням зловживань інформацією особистого характеру. Правову основу діяльності Комісії та адміністрування баз даних І. складають:

o Обмін листами щодо організації внутрішнього контролю за архівами І. (1982) (вступив у силу в 1984 р.);

o Правила міжнародного поліцейського співробітництва та внутрішнього контролю за архівами І. (1984);

o Правила знищення поліцейської інформації, що зберігається в Генеральному Секретаріаті (1987);

o Правила, що регулюють базу даних обраної інформації у Генеральному Секретаріаті І. та прямий доступ НЦБ до цієї бази даних (1990) (вступили в силу в 1992 р.).

Стандарти І. щодо дотримання права громадянина на невтручання в особисте життя впроваджуються і на національному рівні, зокрема у практиці діяльності НЦБ. Так, відповідно до положень Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро І. в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів

НЦБ (І.) в Україні вживає заходів до забезпечення режиму таємності, конфіденційності та захисту інформації від несанкціонованого доступу до неї (п. 6.19 Інструкції), а для отримання інформації від НЦБ встановлюються три рівні доступу до неї. На органи, які одержали інформацію з НЦБ, покладається обов'язок забезпечити ефективний захист її змісту від сторонніх осіб, а також від викривлення та розголошення (п. 6.23 Інструкції).

10.5. Право на особисте і сімейне життя та його забезпечення в Україні

Право на особисте і сімейне життя - закріплено в міжнародному та національному праві багатьох країн можливість людини не зазнавати втручання до її особистого і сімейного життя, крім випадків передбачених законом.

Структура вказаного суб'єктивного права складається з наступних право-можностей:

а) право на усамітнення (можливість суб'єкта вимагати від оточуючих не втручатись у його особистого життя);

б) право на спілкування (можливість суб'єкта самостійно визначати свої неформальні зв'язки);

в) право на захист від незаконного втручання до особистої сфери (можливість суб'єкта вимагати від держави вжити заходів щодо припинення будь-якого незаконного втручання до особистої сфери або вдатись до заходів самозахисту);

г) право користуватись свободою особистого і сімейного життя, як немай-новим соціальним благом.

Ч. 1 ст. 32 Конституції України відтворюючи положення ст. 12 Всесвітньої декларації прав людини, проголошує: "ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України". Вказаний кореспондуючий обов'язок щодо невтручання в особисте і сімейне життя може бути розглянутий як суб'єктивне конституційне право особи на невтручання до її особистого і сімейного життя.

Вказане право закріплено Конституцією України у вигляді окремого інституту, який складається з низки правоможностей, що надають людині можливість:

o не допускати обробку конфіденційної інформації про особу, без її згоди, крім випадків визначених законом;

o знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею;

o вдаватись до судового захисту щоб спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім'ї;

o вимагати вилучення будь-якої інформації та відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Вказані конституційні правоможності деталізуються в галузевому законодавстві, серед яких можна виокремити сукупність галузевих суб'єктивних прав, що спрямовані на забезпечення у таємниці різних сторін особистого життя. Вказані права об'єднуються під назвою "право на таємницю особистого життя", які передбачають можливість особи вимагати від представників певних професій, які за родом своєї діяльності стають поінформованими про різні подробиці особистого життя людини, зберігати у таємниці довірені їм відомості такого роду. Це, зокрема, право на таємницю досудового слідства, право на медичну, нотаріальну, банківську, адвокатську та інші таємниці.

Безпосереднє відношення до забезпечення права на невтручання до особистого і сімейного життя людини мають конституційні права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції й недоторканності житла (ст.ст. 30-31 Конституції України).

Особисте життя - це позбавлена юридичного змісту соціологічна категорія, яка використовується для позначення тієї сфери життєдіяльності людини, котра пов'язана виключно з її індивідуальним відношенням до себе та оточуючого світу. Це суто індивідуалістичний, екзистенціальний спосіб реалізації особою свого внутрішнього світу, який вона в силу своєї свободи не бажає робити надбанням інших. Це - своєрідний суверенітет особистості, який означає недоторканість її "середи існування". Вказана сфера майже не підлягає прямому позитивному регулюванню, але повинна мати своє правове забезпечення.

Виходячи з цього можна сказати, що стрижнем поняття "особисте життя" є стан автономії (усамітнення) особи при її контактуванні з різними інституціями суспільства, і завдяки широкому спектру своїх проявів при такому контакті отримує специфічні риси, які можна охарактеризувати як стик, певну межу, "полутінь" між особистим і суспільним у людському бутті. Тобто в особистому житті можна виокремити два основних аспекти. Перший, - стан автономії (усамітнення) особи, другий - стан спілкування, який виникає при контактуванні людини з офіційними інституціями суспільства, які в силу своєї компетенції стають обізнані про особистоге життя людини (органи охорони здоров'я, правоохоронні, судові органи тощо). Ці стосунки пов'язані з неприпустимістю розголошення без згоди самої людини відомостей про її особисте і сімейне життя.