Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Висновки

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна констатувати таке:

• у науці з самого моменту її появи як самостійного феномену людського буття присутні дві суперечливі тенденції у формуванні внутрішньої структури наукового знання:

• перша - поглиблення диференціації та спеціалізації об'єкта наукового дослідження, сукупного наукового знання, що проявляється в розчленуванні в інтересах пізнання єдиного оточуючого людину світу на окремо взяті, відокремлені сектори, та, відповідно, в посиленні та деталізації структури наукового пізнання на все більш віддалені один від одного блоки (галузі наук);

• друга - прагнення забезпечити єдність знання, здолати межі між його окремим галузями.

• поділ наукового поля на галузі знання неминучий на сучасному етапі розвитку науки. Однак зазначений поділ носить лише допоміжне (саме допоміжне) значення для пізнавального процесу, та не може розглядатися як підстава для обмеження суб'єкта пізнання в його дослідницько-продуктивній діяльності, спрямованій на вивчення будь-чого;

• предмет науки - коло питань, що стосуються об'єкта науки, який досліджується конкретною наукою, які безпосередньо та цілеспрямовано вивчаються нею (наукою) з чітким визначенням завдань та точки зору такого вивчення. Або, іншими словами, предмет науки - уявлення відповідних суб'єктів пізнання про виділену ними частину явленого світу, яка вивчається (або має вивчатися) цією наукою безпосередньо та цілеспрямовано, з чітким розумінням цілей та точки зору такого вивчення.

• соціальні науки (включаючи юридичні науки) достатньо тісно пов'язані між собою.

• на відміну від усіх інших суспільних наук юридичні науки вивчають державу і право з чітко окресленими цілями та завданнями прикладного характеру;

• характерною особливістю юридичних наук е те, що вони безпосередньо пов'язані з державно-правовою практикою та покликані забезпечити оптимізацію управління суспільством через державно-правові механізми;

• об'єкт юридичних наук можна визначити як державно-правову дійсність, а їхні предмети слід визначати, виходячи з тих практичних завдань, які вирішують ці науки;

• всі юридичні науки діляться на:

— теоретико-історичні (теорія держави і права, історія політичних та правових вчень, історія держави і права тощо);

— базові галузеві (конституційне, цивільне, кримінальне право тощо);

— спеціалізовані у тому числі міжгалузеві (господарське, екологічне, будівниче право тощо);

— спеціальні або спеціально-юридичні науки (криміналістика, судова медицина тощо).

Усі точки зору на визначення об'єкта та предмета теорії держави і права, які існують у сучасній науковій літературі, можна розділити на чотири підходи, які умовно можна назвати: 1) консервативний; 2) реформістський; 3) революційний; 4) нігілістичний.

Найбільш прийнятним бачиться реформістський, відповідно до якого:

• об'єктом держави і права є

• в першому наближенні соціально-політична дійсність,

• в другому наближенні державно-правова дійсність, тобто держава і право, взяті в єдності та в усій повноті свого прояву, а також соціальні феномени, безпосередньо пов'язані з державою та/або правом (правосвідомість, правопорядок, правова культура тощо), та методологія пізнання цієї дійсності;

• предметом теорії держави і права є сукупність (в ідеалі - система) уявлень та даних про найважливіші аспекти прояву державно-правової дійсності, які виділяються та досліджуються з метою встановлення і вивчення закономірностей та особливостей виникнення, становлення, розвитку та функціонування державно-правової дійсності загалом та її окремих елементів для формування адекватного й розвинутого категоріального апарату юридичних наук та подальшого безпосереднього використання одержаних знань в юридичній практиці. А також основні моменти методології виділення та вивчення об'єктів та предметів юридичних наук (у тому числі ТДП), застосування наявних знань про державно-правову дійсність на практиці з метою отримання максимально істинних результатів у ході пізнавально-евристичної діяльності, а також юридичної практики.

• об'єкт ТДП має свою зону перетину з об'єктом будь-якої юридичної науки;

• предмети ТДП та інших юридичних наук різні, хоча й мають точки дотику;

• ТДП виступає певним адаптером неюридичного як природничого, так і соціально-гуманітарного, теоретичного знання у процесі введення цього знання до юридичної сфери;

• ТДП відіграє визначальну методологічну роль в юридичному знанні;

• проблематика, пов'язана з розумінням об'єктів та предметів юридичних наук (перш за все ЗЮН) є дуже важливою для забезпечення нормального режиму та спрямованості науково-пізнавальної діяльності;

• ТДП відіграє основну загальнотеоретичну та евристичну роль у системі юридичних наук, виступає основою для формування системи юридичних наук про державу і право;

• ТДП визначає рівень розвитку юриспруденції загалом, включаючи юридичну практику;

• основними функціями ТДП у системі юридичного знання є: гносеологічна, онтологічна, евристична, методологічна. Ідеологічна, політична, практично-організаційна, прогностична, комунікативна, системна;

• ідеологічний аспект ТДП є її невід'ємною та іманентною властивістю, яку треба враховувати при вивченні та проведенні державно-правових досліджень. Цієї загальної властивості всіх суспільних наук не можна позбутися вольовим шляхом. Водночас ідеологічний аспект ТДП не слід змішувати з принципом партійності та з ідеологічною функцією ТДП, які є проявом принципу партійності в науці. При цьому слід враховувати, що партійність науки, як принцип наукової діяльності, перешкоджає вільному розвитку науки, отриманню максимально істинного знання;

• у системі ТДП як науки та навчальної дисципліни проявляється логіка конкретних суб'єктів пізнання відносно сприйняття, інтерпретації та викладення емпірико-теоретичного матеріалу, Що стосується державно-правової дійсності. У зв'язку з цим зазначена система є за своєю природою суб'єктивно зумовленою. Причому системи ТДП як науки та системи ТДП як навчальної дисципліни загалом однакові. їхні зовнішні розбіжності зумовлені розбіжностями в практичних завданнях, які ТДП вирішує як наука та навчальна дисципліна.