Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Мета і завдання лекції

Мета і завдання лекції

Метою цієї лекції є розгляд процесів пізнавальної та практичної юридичної діяльності з точки зору тих методів, прийомів, способів тощо, які залучаються для забезпечення зазначеної діяльності.

З метою досягнення поставленої цілі, спробуємо вирішити цілу низку завдань, зокрема, сформуємо уявлення про те, що собою являє методологія як науковий феномен, які явища її утворюють (включаючи визначення їх понять), який зміст і співвідношення понять, що формують методологію, проаналізуємо основні методологічні напрями юридичної науки, визначимо місце і значення методології в системі юридичного знання.

Оскільки в лекції, що стосувались предмета і об'єкта юридичних наук, при розгляді питань про функції ЗЮН була порушена проблема про методологічний аспект ЗЮН (ТДП), то в цій лекції питання про місце і значення ЗЮН (ТДП), як основи формування методології юридичних досліджень, окремо розглядатись не буде.

Із зазначеного вище випливає, що центральним питанням даної лекції є методологія науки (у тому числі юридичної) як специфічної сфери наукового пізнання.

План лекції

• Значення методології для системи наукового знання, та її місце у цій системі.

• Сучасне розуміння методології науки та її складових.

• Зміст поняття "методологічний принцип" та його визначення. Місце та значення методологічних принципів для формування та функціонування методології як системи, яка забезпечує процес пізнання.

• Визначення поняття "методологія".

• Співвідношення методології та об'єкта" (предмета) науки (наукового дослідження).

• Відносність, допустимість, доцільність та істинність методу, методики та засобів пізнання.

• Проблеми цінності методу.

• Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи.

• Класифікація методів пізнання. Найпоширеніші методи пізнання державно-правової дійсності.

• Визначення основних методологічних напрямів, що існують в рамках юридичних наук.

• Висновки.

Значення методології для системи наукового знання, та її місце у цій системі

Методологія і питання, що з нею пов'язані, є одними з найбільш важливих і складних проблем науки, у тому числі юридичної. На це звертає увагу багато авторів як вітчизняних, так і іноземних. Це пояснюється тим, що методологічні аспекти науки є багатоплановим утворенням, де переплітаються ідеологічні, гносеологічні та онтологічні моменти пізнавального процесу.

Найвідоміші вчені надавали методам пізнання виключного значення. Скажімо, Ф. Бекон порівнював метод з ліхтарем, який освітлює дорогу вченому, вважаючи, що навіть кульгавий, що йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить потемки без дороги. Інакше кажучи, плідність наукового пошуку, ступінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежать від методів, що використовуються дослідниками.

Слід підкреслити, що "проблема методу дослідження і методологія науки привертали увагу вчених і філософів віддавна, починаючи з античної епохи. Однак детальний аналіз методів і засобів наукового пізнання почав здійснюватись лише в останні півстоліття", тобто з другої чверті XX ст.

Зрозуміло, що необхідно розрізняти методологію наукової (пізнавальної) і практичної діяльності. Звичайно, методології цих двох сфер людської діяльності тісно пов'язані між собою, тим не менш, їх необхідно розмежувати за цілою низкою ознак (наприклад, за суб'єктним складом, за метою здійснення, за критеріями оцінки отриманих результатів і т. д.). Тому слід пам'ятати про відносну відособленість методологій наукової та практичної діяльності.

У подальшому, якщо інше не буде зазначено окремо, мова переважно йтиме про методологію пізнання, точніше про методологію науково-пізнавальної процедури.

Незважаючи на очевидність того, що методологія не є синонімом методології науки, досить часто ці поняття не розмежовують. Тут зауважимо, що методологія науки - це одна з можливих форм методології як цілісного поняття і явища. Крім методології науки мову можна вести про методологію діяльності, методологію творчості, методологію лікування і т. д. Враховуючи сказане вище, розглядаючи розуміння поняття "методологія" взагалі, а не поняття "наукової методології" ("методології науки"), можна погодитись з О. Новіковим та Д. Новіковим, які визначають методологію як "вчення про організацію діяльності".

Крім того, методологія є відмінною особливістю науково-пізнавальної діяльності. Поза методологією наукова діяльність (на відміну від окремих форм практичної, пізнавальної, творчої тощо, діяльності) здійснюватись не може. Саме тому Г. Рузавін має рацію, коли зауважує, що "зазвичай при порівнянні наукового пізнання зі буденним, суттєву різницю між ними бачать перш за все в тих способах, за допомогою яких досягається знання в науці і повсякденному житті. Надійність, системність і підконтрольність наукових знань забезпечується за допомогою спеціальних і загальних методів дослідження, у той час як буденне знання задовольняється рутинними правилами, що спираються на "здоровий глузд" і найпростіші індуктивні узагальнення предметів і явищ, що безпосередньо сприймаються".

Лише з формуванням наукового пізнання, яке якісно відрізняється від донаукового, виникає метод як показник і своєрідний визначник формування цього наукового знання, і разом з ним людське пізнання стає методологічним. Фактично існує діалектична єдність між наукою і методом. Це й зрозуміло, оскільки "наукове дослідження не ведеться наосліп, воно не зводиться до безперервного ланцюга здогадок. Навіть в повсякденному пізнанні ми, тією чи іншою мірою, попередньо відсіюємо очевидно неправдоподібні здогадки. При висуненні гіпотез, пошуку законів, побудові і перевірці теорій, вчений керується певними прийомами, правилами і способами дослідження, які в своїй сукупності характеризують метод дослідження. Хоча такі методи й не гарантують досягнення істини, тим не менш, вони значною мірою полегшують її пошуки, роблять їх більш систематичними і цілеспрямованими⁴.

Більше того, "типовою ознакою цілої низки сучасних філософських систем є те, що їх системо утворюючим фактором виступає методологія. Перетворення методу з простого джерела розвитку філософії в центральний системо утворюючий фактор пов'язано, ймовірно, з новим інструментальним розумінням філософії як засобу для вирішення інтелектуальних проблем, яке виникло як наслідок загального прогресу науки і техніки в західному світі..., орієнтація на метод притаманна тією чи іншою мірою майже всім філософським напрямам у сучасній західній філософії. При цьому метод може розглядатися як параметр класифікації при вивченні філософських систем і як фактор, то дозволяє характеризувати тенденції розвитку сучасних філософських систем або в напрямі трансформації системи в метод, або навпаки, методу в систему".

Аналізуючи наведений неповний перелік сучасних філософських напрямів, то побачимо, що кожному з них притаманний методологізм. Це означає, що, по-перше, генетично ці системи виникли із наданням визначального значення одному (іноді - декільком) методу, і, по-друге, метод у них відіграє роль системо утворюючого фактора.

Відповідно, можна відзначити в сучасній західній філософії тенденцію до перетворення методу зі способу вирішення окремих завдань в форму тотальної системи. Для більшості з таких систем є характерним те, що головною ознакою їх індивідуалізації (тобто виділення певного нового напряму в межах традиційної філософського поділу на напрями) є конкретний метод (декілька методів). Тому, характеризуючи відносини "філософія як сфера науки (культури тощо - тут це неважливо) - окремий філософський напрям" як відношення загального та окремого, метод перетворюється з допоміжного питання в центральне, він сам перетворюється в систему, точніше у підсистему загального філософського універсалу.

Все вище зазначене взагалі про методологію можна застосувати до юридичної сфери. При цьому стверджуючи, що методологія - одна з основоположних засад юридичної науки загалом, а також її окремих галузей.

Більше того, в процесі розвитку науки, значення методології не лише не втрачається чи зберігається на певному рівні, а навпаки, постійно зростає.