Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи

Ще однією проблемою методології наукового дослідження і практичної діяльності (у тому числі в юридичній сфері) є проблема цінності методу (прийому, способу і т. д.). Ця проблема пов'язана з визначенням ролі і місця того чи іншого методу (прийому, способу і т. п.) у методологічній системі.

Цінність методу (прийому, способу і т. п.), якщо вести мову про методологію дослідницької діяльності, тим вища, чим вищим є ступінь істинності інформації, яку ми отримуємо за його допомогою в контексті доцільності конкретного методу (прийому, способу і т. п.), у визначеному вище розумінні.

Вирішення питання про цінність методу може бути здійснене в межах комплексної оцінки результату дослідницької діяльності або виходячи з практики попереднього застосування тієї чи іншої інформації, отриманої в ході використання конкретного методу. В першому випадку оцінка цінності методу буде відбуватись постфактум, а в другому - на перспективу. Звідси є очевидним, що чим стійкішою є конкретна методологічна система, тим частіше вона застосовується на практиці (у тому числі в дослідницькій діяльності), тим простіше зрозуміти значення того чи іншого методу (прийому, способу і т. п.) для пізнання, а відповідно тим простіше розставити акценти в процесі його здійснення.

Водночас необхідно зрозуміти, що уявлення про цінність методу (прийому, способу і т. п.), багато в чому є суб'єктивним. Воно є результатом оцінки всієї методологічної системи загалом у контексті аналізу її структури та отриманого з її допомогою знання.

При цьому необхідно враховувати вплив на погляди, що стосуються цінності методу (прийому, способу і т. п.), уявлень про його допустимість. Один і той же метод (прийом, спосіб і т. п.) в цьому розумінні може бути оцінений по-різному, інші погляди на це питання у різних суб'єктів можуть бути абсолютно різними, такими, що не піддаються зближенню.

Як приклад, можна згадати розглянуте вище питання про використання людей як об'єкт експерименту в медичних дослідженнях. У разі позитивного вирішення питання про припустимість такого використання, експериментальні методи стають найціннішими для дослідника, а в разі негативного - вони взагалі можуть випасти з методології дослідження.

Таким чином, проблема цінності методу (прийому, способу і т. п.) може бути вирішена в результаті комплексного аналізу всієї методології дослідження загалом. Зазначений аналіз повинен торкатись не лише питань, пов'язаних з ефективністю того чи іншого методу (прийому, способу тощо), а включати аспекти щодо ступеня його допустимості, істинності, в контексті його внеску у остаточний результат застосування конкретної методології.

Насамкінець зазначимо, що проблема цінності (прийому, способу і т. п.) у вітчизняній (а також іноземній) юридичній літературі є малодослідженою, особливо в пострадянський період.

Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи

Як уже неодноразово підкреслювалось вище, однією зі складових поняття методології є методологічні принципи, які займають особливе місце в будь-якій методології. Це особливе місце зумовлено тим, що методологічні принципи відіграють системо утворюючу роль. Але, незважаючи на архіважливе місце методологічних принципів для побудови та використання методології, як це часто трапляється, оглядаючи наукову літературу (і не лише юридичну) можна дійти висновку, що саме ця складова методології (тобто методологічні принципи) виявляється найменш дослідженою.

Більше того, деякі автори при визначенні поняття "методологія", взагалі забувають навіть згадати про наявність такої її складової, як методологічні принципи.

Однак окремі факти невизнання місця та значення методологічних принципів для методології, або їх ігнорування є швидше винятком, ніж закономірністю, а може й результатом помилкового включення методологічних принципів до складу іншої складової методології, наприклад, методу⁶⁹.

У цілому ж, основна точка зору стосовно методологічних принципів у науковій літературі формулюється так: "Центральне місце в методології займають методологічні регулятивні принципи, оскільки вони утворюють проміжну ланку між найбільш загальними положеннями теорії пізнання і конкретними приватно науковими методами". І далі: "У цьому контексті некласичного розуміння раціональності пере усвідомлюється походження і роль регулятивних методологічних принципів. Вони розглядаються як константи науки, які уточнюються і доповнюються в ході поглиблення пізнання, зміни стилю мислення в науці, зміни соціальних потреб суспільства. Процес пізнання здійснюється на основі конкуренції і зміни різних фундаментальних теорій. Таким чином, як бачимо, що регулятивні принципи багато в чому носять зумовлюючий характер і орієнтують пізнання на вихід за межі існуючих стандартів. Рівні реальності, що виокремлюються за допомогою пізнавальних моделей, - це рівні взаємодії людини і природи. Об'єктивна реальність не може бути визначена без урахування людської діяльності. Осмислення різних рівнів реальності здійснюється на підставі різних пізнавальних моделей. Пізнавальні моделі виконують як онтологічну, так і методологічну функції. Визнаючи множинність пізнавальних моделей, що функціонували в історії розвитку людської цивілізації, різні автори виділяють їх різну кількість - це організаційна, семіотична, механічна, статистична, організаційна, еволюційна тощо".

Особливо слід підкреслити, що методологічні принципи не є, як і всі наукові феномени, чимось статичним, раз і назавжди даним, вони розвиваються разом з наукою, науковою теорією. "Розвиток методологічних принципів, що регулюють хід пізнання, - пише С. Лапіна, - це процес, що супроводжує всю історію науки".

Від того, на яких саме методологічних принципах буде побудована методологія дослідження, багато в чому буде залежатиме не лише характер самої методології, а й ступ і н ь її істинності, а також її ефективність. Саме тому можна погодитися з А, Суріловим, коли він зауважує, що методологічні принципи "носять пізнавально-установочний характер. Правильне самовизначення в них є обов'язковою умовою якісного використання всіх інших методів".

Необхідно зазначити, що іноді методологічні принципи можна сплутати з іншими явищами, близькими за роллю в науково-дослідній діяльності, наприклад, аксіомами, положеннями теорії, що вважаються її постулатами тощо.

Так, А. Ейнштейн писав, що "для застосування свого методу теоретик в якості фундаменту потребує певних загальних припущень, т. зв. принципів, виходячи з яких він може вивести наслідки. Доти, поки принципи, що можуть виступити основою дедукції, не знайдені, окремі дослідні факти для теоретика не є корисними, адже він не здатний нічого вчинити з одиничними емпірично встановленими загальними закономірностями"⁷³. Очевидно, що тут мова йде не про методологічні принципи, а про підстави побудови конкретної теорії. Хоча такі підстави і є в чомусь подібними до методологічних принципів, однак їх місце і значення в системі знання (індивідуального і колективного) достатньо відрізняється порівняно з методологічним и принципами.

Незалежно від того, представником якої наукової школи (напряму) ми є, формування системи зазначених принципів - це центральне, мабуть, ключове питання організації процесу наукового пізнання. Тому вбачається неправильним розглядати діяльність, пов'язану з визначенням методологічних принципів дослідження, як прояв класичного (тобто такого, що протистоїть пост класичному, модерністському, постмодерністському тощо) напряму тлумачення суспільно-політичних (включаючи державно-правові) явищ. Посткласичні, модерністські, постмодерністські тощо напрями в науці потребують визначення своїх методологічних основ (методологічних принципів) не менш, ніж та ж сама класична наука.

У зв'язку з цим, не можна погодитись з тими авторами, які висловлюють тези аналогічні такій: "презенти ська⁷⁴ школа в історіографії не має тієї потреби в принципах наукової методології, яка відрізняла класичне розуміння соціального знання, відношенні до історичного факту як до об'єктивної реальності, доступною для пізнання у збереженому вигляді; незалежність об'єкта дослідження від суб'єкта пізнання, верифікованість історичної істини і змістовна незалежність минулого від оцінки історика".

Н. Овчинніков, звертаючи увагу на архіважливе значення методологічних принципів для теорії пізнання, підкреслює, що "для теоретичного знання об'єктів, що розвиваються, найхарактернішим є органічне включення в спеціальне дослідження методологічних принципів, без яких таке знання не може бути побудоване"⁷⁶. При цьому, на нашу думку, мова йде не про набір певних методологічних принципів, а про упорядковану певним чином систему цих принципів.

Це зумовлено тим, що "методологічні принципи відіграють роль регулятора в розвитку знання і окреслюють шлях до певного його ідеалу. Але тільки у тому випадку, якщо вони об'єднані в певну систему, яку можна визначити як методологію.

Відмітна риса зрілої теоретичної думки - системність, тобто органічна єдність наукового знання, що ми зараз і спостерігаємо. Ця вимога стосується і методологічних принципів як складових, і методології як цілого. Доки методологічні принципи не об'єднані в систему, методологія не є підпорядкованою власній системності, і може виявитися такою, що суперечить сама собі. Більше того, без системного бачення методології і методологічних принципів неможливе повне виявлення переваг та недоліків самих принципів, меж їх застосування, визначення перспектив розвитку, виявлення і формулювання нових принципів. І, оскільки, системність природничо-наукового знання вважається встановленим фактом, а існування методологічних принципів із сталою інтерпретацією є очевидною, то очевидною є і необхідність спроби систематизації таких принципів".

Окрім зазначеного, зауважимо, що розгляд питання про систему методологічних принципів різних наукових напрямів дає можливість не тільки уточнити уявлення про ці методології і зрозуміти глибинні підстави відмінностей між ними, а й здійснити розвиток методологічної основи дослідницької діяльності. Т. Холостова, в контексті обґрунтування істинності історико-матеріалістичного погляду на соціальне, писала з цього приводу: "Співвідношення принципів марксистської філософії з принципами інших концепцій дає нам не лише можливість продемонструвати глибину і своєрідність основних принципів історичного матеріалізму, що неможливо зробити без порівняльного аналізу, а й ставить завдання, що стимулюють подальший розвиток цих принципів"⁷⁸.

Вище нами вже було здійснено визначення поняття "методологічний принцип", яке є достатнім для цієї лекції, тому надалі ми будемо ним користуватись.

Хоча нагадаємо, що під методологічним принципом слід розуміти основоположне начало, головний пізнавальний принцип дослідника чи наукової школи (суб'єкта, що пізнає), що визначає можливість використання того чи іншого прийому, способу, засобу, методу і/чи методики для наукового пізнання об'єкта (предмета) дослідження, а також яка забезпечує впорядкування і надання системної єдності всій сукупності методів, які формують методологію суб'єкта пізнання.

При цьому необхідно враховувати, що "система головних методологічних принципів - це доволі чітко обмежене коло ідей, що історично змінюється і є специфічним для кожної сфери науки, та займає певне "середнє" положення між філософією та даною конкретною наукою. У кожний конкретно-історичний період розвитку наукового пізнання, вона отримує як гносеологічне, так і соціально-психологічне підкріплення".

Це можна уявити так:

1) вияв методологічних принципів наукової діяльності;

2) аналіз їх змісту;

3) обрання з цих принципів тих, які необхідно включити в методологію, виходячи з загально-світоглядних та загально-філософських установок відповідного суб'єкта пізнання; досвіду; інтуїтивних відчуттів; уявлень про відносність, допустимість, істинність і доцільність методу (прийому, способу і т.п.);

4) субординація методологічних принципів, які ввійшли до методології, між собою.

Тому, розглянувши зміст системи принципів методології, вбачається, що вона повинна утворюватися за рахунок формування чотирьох груп методологічних принципів, а саме:

• І група складається із загальнонаукових установчих методологічних принципів.

Важливо зазначити, що необхідність існування цієї групи методологічних принципів у методологічній системі є вимогою, що стосується не лише гуманітарних наук. Вона також життєво необхідна для методологій природничих наук, які також у своїй структурі повинні містити цю групу методологічних принципів.

Цікаво, що ці методологічні принципи хоча і мають характер загальнонаукових і начебто повинні були б виникати із загально-філософських і загальнометодологічних досліджень, тобто з сфери яку ми, як правило, визначаємо як гуманітарну, проте коріння цих методологічних принципів слід шукати в природничих науках, перш за все, у фізиці і математиці. На це звертає увагу вищий.

Саме ця група принципів формує "стратегію" дослідження;

• IV група - методологічні принципи, призначенням яких є узгодження методологічних принципів трьох названих вище груп між собою, а також окремі прийоми, способи, методи, методики тощо, які залучаються в процес дослідження в ході конкретизації методологічних принципів останнього.