Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Сучасне розуміння методології науки та її складових

Необхідно відзначити, що на сьогодні в науці виникла дивна ситуація: чим більше почали досліджувати методологічну проблематику, тим більше з'явилось (і продовжує з'являтись) суперечливих суджень, неточностей, протиріч, гіпотез і т.д. щодо цієї сфери знання. Незрозумілим у якійсь мірі залишається саме поняття "методологія". Зазначене стосується усіх наук, утому числі юридичної.

Наприклад, В.Петрушев, торкаючись питання про розуміння методології в юридичних науках, пише: "На жаль, між різними авторами поки відсутня єдність у вирішенні цілої низки методологічних проблем загальної теорії права (теорії держави і права, теорії права і держави). Причому стосовно цих проблем існує широкий спектр думок. У центрі полеміки, що точиться між дослідниками, знаходяться такі питання: Що слід розуміти під методологією загальної теорії права? Як вона співвідноситься з методом (методами) теоретичного пізнання права? З яких елементів ця методологія складається? Які зв'язки існують між даною методологією та іншими (окрім загальної теорії права) юридичними науками, а також практичною діяльністю?".

Г. Рузавін вважав, що поняття "методологія" можна тлумачити вузько і широко, при цьому обидва такі підходи не є правильними. Він пише: "Іноді під методологією розуміється або вся філософія загалом, або філософія науки зокрема. Звичайно, методологія дуже тісно пов'язана з філософією, оскільки саме філософія виступає світоглядною основою будь-якої методології. Але це не означає, що методологічні проблеми повністю збігаються з філософськими.

Іноді під методологією розуміють сукупність будь-яких досить загальних методів дослідження. При такому підході зникає різниця між універсальними теоретико-пізнавальними методами окремих наук, не кажучи вже про те, що жодна проста сукупність методів ще не становить методологію, а швидше є об'єктом дослідження методології як загального вчення про метод.

Існує і занадто вузький підхід до методології, згідно з яким вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, достатньо приватних прийомів і засобів аналізу. Так, іноді говорять, наприклад, про методологію ефективного виробництва, про методологію ціноутворення і т.д., тоді як насправді тут слід було б вести мову про методику.

Як занадто широке, так і занадто вузьке, обмежувальне поняття методології науки не можуть вважатись правильними, оскільки не виділяють ті специфічні поняття, засоби та способи дослідження, які вона використовує".

У сучасній вітчизняній юридичній літературі, яка заснована на конкретних філософсько-гносеологічних підходах, склалось декілька підходів до розуміння методології. М. Козюбра відзначає: "Одні автори під методологією всякої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону, інші ототожнюють методологію з діалектикою, системним методом, з загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки; треті вважають, що методологія - це самостійна галузь наукового знання, що виходить за межі філософського аналізу (тобто така, що не співпадає з філософією), і являє собою вчення, науку про метод і методи; нарешті, четверті заперечують визнання за методологією статусу самостійної науки, і розглядають її в якості системи принципів і логічних прийомів наукового пізнання"⁸.

І. Грязін виділяє дві групи підходів до розуміння методології. До першої групи належать ті точки зору, згідно з якими методологія трактується як сукупність методів та правил застосування останніх; до другої - ті, що розглядають методологію як філософське теоретико-пізнавальне вчення про пізнання об'єктивної реальності. Перший підхід зазначений вище вчений називає спеціально-науковим, другий - філософським⁹, Незалежно від того, як тлумачити поняття "методологія", очевидним є те, що це поняття безпосередньо пов'язане з терміном "метод", який був введений в науковий обіг стародавніми греками та походить від грецького слова "теС/юйоя", що означає "шлях до чогось". Під ним розуміється спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя.

Тому перед визначенням поняття "методологія" слід починати зі з'ясування змісту поняття "метод" та інші суміжні з ним поняття.

У сучасному тлумаченні метод розуміється по-різному. Тому питання про те, як розуміти термін "метод" є доволі складним. Труднощі у визначенні поняття "метод" зумовлені цілим комплексом причин: це і світоглядні, і ідеологічні і т.п. принципи та установки. Крім того, як пише А.Кравець "через різноманіття методів, застосовуваних у науці, не так просто відповісти на питання, що таке метод".

В юридичній літературі домінує точка зору, згідно з якою метод юридичної науки - це прийом чи спосіб вивчення держави і права. Зокрема,

• О. Скакун стверджує, що "метод - це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних

закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави І права";

• М. Марченко вважає, що "метод - прийом чи спосіб вивчення дійсності і отримання про неї об'єктивних знань";

• у підручнику (за ред. В. Корельського і В. Перевалова) знаходимо таке визначення методів теорії держави і права: "Методи теорії держави і права - прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмета та отримання наукових результатів"¹⁴ тощо.

Про всі наведені тлумачення поняття "метод" не можемо сказати, що вони не правильні, однак їх не можемо визнати, як точні та чіткі. Поняття, яке визначається, - тобто в даному випадку поняття "метод" - у межах зазначених підходів та точок зору аналогічних їм не має необхідної повноти та науковості.

На наш погляд, доволі складно, а точніше, майже неможливо, намагатися дати визначення поняттю "метод" (у рамках наукової дефініції) раніше, ніж буде з'ясовано, відрізняється чи ні, тобто як співвідносяться, поняття "метод", "прийом", "спосіб", "засіб" та "методика" між собою, та відповідно, який зміст останніх чотирьох понять.

Якщо розглянути питання про співвідношення понять "метод", "прийом", "спосіб", "засіб", "методика", то насамперед необхідно звернути увагу на те, що іноді зазначені вище поняття можуть використовуватись в обігу як синоніми. Прикладом цього є твердження С. Дев'ятової та В. Купцова, які пишуть в своїй науковій праці

"Філософія і методологія" таке: "Перш за все слід відзначити, що в науці, власне, використовуються звичайні прийоми міркувань, які є характерними для будь-якого виду людської діяльності та широко використовуються людьми в їх буденному житті. Мова йде про індукцію і дедукцію, аналіз та синтез, абстрагування та узагальнення, ідеалізацію, аналогію, опис, пояснення, передбачення, обґрунтування, гіпотезу, підтвердження та заперечення тощо"¹⁵. Неважко помітити, що в наведеному вислові поняття "метод" і "прийом" використовуються як синоніми. В буденному мовленні і поза науковим викладенням це, можливо, і є прийнятним, однак з точки зору науковості й точності мови науки зазначені поняття різняться і їх змішування навряд чи є виправданим.

Так, що ж стоїть за поняттями "прийом", "спосіб", "засіб", "метод" наукового пізнання? Спробуємо відповісти на це питання.

Безперечно, первинним поняттям і феноменом, який формує поняття "метод", є прийом. На жаль, в науковій літературі практично відсутні визначення (навіть квазінаукові) даного поняття в контексті методологічної проблематики. Зустрічаються лише рідкісні винятки. Саме таким винятком є праця В. Петрушєва, який вважає, що "прийоми пізнання ... необхідно розуміти як окремі дії, спрямовані на вирішення науково-дослідних завдань" і в продовження цієї думки пише, що "за кожним конкретним методом пізнання стоїть своя сукупність прийомів пізнання, а також принципів та правил пізнання, що складають їх зміст"¹⁷.

Вбачається, що наведена точка зору навряд чи є правильною, оскільки їй притаманна значна кількість неточностей та заміни понять.

Для того, щоб переконатись в цьому чи спростувати це, необхідно в свою чергу розглянути питання про те, що таке спосіб і засіб пізнання. Після цього буде можливим, на наш погляд, сформувати більш-менш чітке розуміння терміна "прийом". Крім того, слід підкреслити, що "принципи і правила пізнання", хоча й безпосередньо стосуються поняття "методологія", про що мова піде нижче, однак вони не формують зміст поняття "прийом".

Уявляється, що спосіб пізнання - це послідовність здійснення пізнавальної процедури. А якщо таке розуміння перенести на прийом - то це процес (послідовність) здійснення певного прийому (а відповідно, як буде зазначено далі, - методу і методики).

Стосовно ж засобу пізнання, то це поняття, швидше за все пов'язане з інструментальним моментом процедури пізнання, тобто це ті знаряддя, матеріали, інструменти тощо, які залучає дослідник у процесі пізнання конкретного об'єкта пізнання. Іншими словами, це той інструментарій, за допомогою якого ми здійснюємо пізнання чи практичну дію, тобто матеріальні (окремі нематеріальні) об'єкти (явища), що дають певним чином можливість реалізувати конкретний прийом.

Зокрема, слід відзначити, що до засобів пізнання слід віднести мову науки (саме її мали на увазі в першу чергу, коли вказували на наявність нематеріальних форм засобів пізнання, хоча залишається відкритим питання, наскільки коректно розглядати мову науки як нематеріальне явище).

У зв'язку з вищевикладеним, на наш погляд, слушною є думка С. Дев'ятової і В. Купцова, які стверджують, що "найважливішим засобом наукового пізнання, без сумніву, є мова науки. Це, звичайно, й специфічна лексика, й особлива стилістика. Для мови науки характерними є визначеність використовуваних понять і термінів, прагнення до чіткості і однозначності тверджень, до суворої логічності у викладенні всього матеріалу".

З урахуванням наведеного вище розуміння засобу й способу пізнання, прийом у контексті пізнавальної процедури можна розглядати як певний спосіб/способи поєднання конкретних засобів пізнання, яке відбувається в процесі здійснення пізнавальної процедури, з метою отримання певного знання.

Зрозуміло, що прийом може виникати і застосовуватись як свідомо, так і інтуїтивно (несвідомо). При цьому усвідомленість може бути абсолютно різною, з точки характеру виникнення розуміння, чому саме ми хочемо використовувати конкретний прийом:

а) ми розуміємо, що неможливо зробити цим прийомом тому, що про це свідчить наш досвід, або переданий нам досвід, тобто за аналогією;

б) ми розуміємо, що це можна зробити цим прийомом, і ми дійшли цього висновку на підставі аналізу можливих варіантів отримання необхідного нам результату. Причому ми здійснюємо це в контексті пошуку найбільш оптимального варіанта досягнення поставленої мети. А відповідно це пов'язано з обґрунтуванням доцільності застосування саме цього прийому, з цією сукупністю засобів і т. д., а не інших.

Вочевидь, що в другому випадку прийом - це вже й не зовсім прийом.

На наш погляд, як уже зазначалось вище, термін "прийом" є найбільш близьким поняттям (з наведеного ряду: прийом, спосіб, засіб) до поняття "метод". Проте, як вже зауважувалось вище, відмінності між прийомом і методом існують. Базуючись на тому, що було сказано стосовно можливих варіантів, які спричиняють використання конкретного прийому/методу, можна стверджувати, що відмінністю методу є те, що він є науково обґрунтований, продуманий, оптимізований і т.д. прийом. Прийом же у порівнянні з методом є явищем більш архаїчним, первісним, інтуїтивним тощо. Метод у свою чергу є чимось більш досконалим, продуманим, розроблений доцільним тощо.

Прийом, як зазначалось вище, може виникати, розвиватися і використовуватись несвідомо, випадково або за аналогією, тоді як метод - це результат творчості думки, спрямованої на усвідомлення дослідницької (чи іншої) процедури.

Отже, як бачимо, метод, на відміну від прийому, нерозривно пов'язаний з усвідомленням і обґрунтованістю його доцільності та ефективності у застосуванні у конкретному випадку. Тобто метод завжди з'являється в результаті науково-пізнавальної діяльності. Або, іншими словами, ще раз повторюючи, метод - це науково розроблений та/або обґрунтований прийом.

Стосовно співвідношення понять "метод" і "методика", то неважко помітити, що вони дуже близькі за змістом. Однак, якщо намагатися їх розмежувати, то необхідно зазначити, що поняття "методика" більш кількісно насичене. Методика - це декілька наукових методів, які в певному випадку використовуються в процесі пізнання певного об'єкта як єдине ціле, доповнюючи один одного. Це дає підставу стверджувати, що в більшості випадків використання понять

"метол" і "методика" як синонімів є доволі обґрунтованим.

Водночас іноді термін "методика" використовується для визначення методології пізнання конкретних об'єктів, тобто для позначення локальної методології (підметодології). Саме так її розуміють, скажімо. В. Єльмєєв, В. Овсянников та ін. З таким підходом, з одного боку, важко погодитись, оскільки наука повинна становити чітку систему знань, яка оперує точним категоріально-понятійним апаратом. А тому таке змішування понять навряд чи є правильним. Проте, з другого боку, в певних випадках таке змішування понять "методологія" і "методика" не спричинює шкоди науковому пізнанню.

Очевидним с те, що методи, прийоми,способи, засоби і методики, які використовують різні автори для дослідження одних і тих же явиш, об'єктів, феноменів і т.д., дають іноді зовсім різні результати та/або інколи призводять до протилежних висновків. Це свідчить проте, шов структурі методології є ще щось, і саме це "щось" має визначальний характер для формування конкретної методології.

Утім, це "щось" - є методологічні принципи.