Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Висновки

На підставі всього вищевикладеного можна стверджувати, що в контексті порушених у цій лекції питань, важливими проблемами юридичних наук загалом, і теорії держави і права зокрема є:

- розуміння і визначення методології як наукового феномену;

- розуміння, визначення і співвідношення між компонентами, що сформують поняття "методологія" (методологічні принципи, прийоми, способи, засоби, методи та методики наукового пізнання);

- поняття, місце і значення методологічних принципів у методологічній системі;

- питання про те, які саме методологічні принципи повинні бути включені в конкретну методологію дослідження;

- тлумачення змісту окремих методологічних принципів;

- проблема співвідношення методології дослідження і її об'єкта (предмета); при цьому основними проблемами, які необхідно вирішити в контексті питання про співвідношення об'єкта (предмета) дослідження з його методологією будуть:

- обґрунтування чи заперечення самостійного статусу загальнонаукової, окремо наукової і/чи предметно-тематичної методології (у тому числі методології права як різновиду окремо наукової методології);

- визначення ступеня впливу предмета дослідження на його методологію;

- визначення і обґрунтування механізмів трансформації загальнометодологічних аспектів на окремо науковому і/чи предметно-тематичному рівні методології;

- з'ясування характеру і значення впливу загально світоглядних і загально філософських установок на формування окремо наукової чи предметно-теоретичної методології;

- вирішення питання про ступінь впливу предмета специфіки предмета дослідження на його методологію тощо.

проблема відносності, допустимості, доцільності і істинності методу (прийому, способу тощо);

- проблема цінності методу;

- проблема визначення методів (прийомів, способів тощо) наукового пізнання, які повинні бути застосовані в методології;

- співвідношення між методами (прийомами, способами тощо) наукового пізнання і логічними принципами;

- проблема визначення методологічних напрямів в юридичних науках та віднесення до них тієї чи іншої теорії;

- проблема впливу методологічних засад дослідження на зміст та характер наукових побудов тієї чи іншої наукової школи;

- проблема взаємовпливу методологічних підходів один на одного, та проблема характеру такого впливу тощо.

Водночас слід зауважити, що; • у вітчизняній науковій юридичній літературі приділяється багато уваги окремим методам. Однак, якщо уважно дослідити цю літературу, можна дійти висновку ₁ що фактично ті положення з якими ми стикаємося або носять досить загальний характер, або є повторенням положень, які "кочують" з однієї праці в іншу, від одного автора до іншого. Тому уявляється, що висновок згідно з яким методологічні проблеми юридичних наук є малодослідженими та розробленими на теоретичному рівні не ? перебільшенням;

• методологію юридичних наук можна розуміти: в онтологічному сенсі як систему методологічних принципів, прийомів, способів, засобів, методів та методик наукового пізнання, яка використовується для отримання даних у ході дослідження державно-правової дійсності у контексті завдань юридичної практики,

у гносеологічному як науку про методологічні принципи, прийоми, способи, засоби, методи та методики наукового пізнання, що використовуються у юриспруденції.

• системо утворюючим елементом методології є методологічний принцип, тобто основоположне начало, пізнавальна установка дослідника чи наукової школи (суб'єкта, що пізнає), що визначає можливість використання того чи іншого прийому, способу, засобу, методу і/ чи методики для наукового пізнання об'єкта (предмета) дослідження, а також, яка забезпечує впорядкування і надання системної єдності всій сукупності методів, які формують методологію суб'єкта пізнання;

• серед принципів методології з точки зору їх функціонального призначення, можна виділити дві великі групи принципів:

перша група - принципи за допомогою яких намагаються створити єдину, цілісну і істинну методологію дослідження, у процесі застосування якої буде отримана максимально істинна і обґрунтована теорія, знання, інформація;

друга - принципи, встановлення яких має на меті співвіднести застосування методів у процесі пізнання з уявленнями, які панують в суспільстві чи якими керується суб'єкт, що пізнає, в області моралі, моральності, естетики тощо.

• система центральних методологічних принципів - це досить чітко окреслена сфера ідей, що історично змінюється та є специфічною для кожної галузі науки, і займає певне серединне положення між філософією і даною конкретною наукою. У кожний конкретно-історичний період розвитку пізнання вона отримує як гносеологічне, так і соціально-психологічне підкріплення. Процедуру залучення конкретного методологічного принципу у межі методологічної системи можна уявити так:

• виявлення методологічних принципів наукової дійсності;

• аналіз їх змісту;

• відбирання з цих принципів тих, які необхідно включити в методологію, виходячи з загально світоглядних і загально філософських установок відповідного суб'єкта пізнання, а також виходячи з його уявлень про відносність, допустимість, істинність і доцільність методу (прийому, способу тощо);

• субординація методологічних принципів, які ввійшли в методологію, між собою.

• методологічні принципи з точки зору їх значення можна поділити на чотири групи: перша група складається із загальнонаукових установчих методологічних принципів.

друга група - методологічні принципи, що притаманні мета теоретичним напрямам, наявність яких стала передумовою формування теоретичного підходу на базі якого відбувається дослідження.

третя група - методологічні принципи, які безпосередньо відрізняють конкретну мета-теоретичну систему, яка є основою для дослідження, від інших метатеорій, які претендують виступити в якості наукових парадигм дослідження конкретного об'єкта (предмета, явища, тощо);

четверта група - методологічні принципи призначенням яких є узгодження методологічних принципів названих вище трьох груп між собою, а також окремих прийомів, способів, методів, методик тощо, які залучаються в процес дослідження у ході конкретизації методологічних принципів останнього.

• всі методи (прийоми, способи тощо) пізнання доцільно поділяти за "кількісним" та "якісним" критеріями;

• за кількісним критерієм, тобто з точки зору поширеності того чи іншого методу серед наук, усі методи можна поділити на три групи залежно від ступеня їх використання у науці загалом та в окремих науках:

1) загальні методи, тобто, ті які використовуються у більшості наук (структурно-функціонального аналізу, системного аналізу, індукція та дедукція тощо) виходячи з конкретних методологічних принципів;

(2) приватно наукові методи, тобто ті, які використовуються у деяких науках (група методів соціологічного дослідження, метод моделювання тощо) з врахуванням вимог, що випливають із конкретизації методологічних принципів другої та третьої груп відповідно до об'єкта дослідження;

(3) приватні методи, тобто ті, які використовуються у одній якійсь науці (метод умовних рефлексів, за допомогою якого вивчають діяльність нервової системи), і які, як і приватно-наукові методи, зумовлені методологічними принципами другої та третьої групи, але у контексті предмета дослідження.

З точки зору їх походження, точніше механізму формування, тобто за "якісним" критерієм всі методи (прийоми, способи тощо) можна класифікувати на:

(1) загальні методи;

(2) конкретно-наукові методи.

В юридичній науці можна виділити чотири основні методологічні напрями, а саме:

• методологічний позитивізм;

• методологічний ідеалізм;

• методологічний дуалізм;

• методологічний агностицизм.

Зазначені чотири методологічні підходи це "ідеальні типи". Тому віднесення тієї чи іншої теорії до якоїсь групи здійснюються умовно, бо, як правило, існують ознаки, які дають нам змогу віднести ту чи іншу школу чи теорію водночас до декількох груп.

Питання про методологічні напрями в юридичній науці (і в науці загалом) є малодослідженими.