Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 1.4. Правове регулювання та організаційне забезпечення профілактичної діяльності органів внутрішніх справ

Профілактика злочинів у широкому розумінні передбачає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культури і побуту, який сприяв би усуненню або нейтралізації негативних сторін суспільного життя, які можуть слугувати причинами й умовами злочинності.

Така організація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим регулюванням. Це випливає насамперед з того, що профілактика злочинів нерозривно пов'язана з послідовним зміцненням законності у процесі державотворення.

Сутність такого правового регулювання полягає у правовій, соціально корисній суспільній поведінці, яка, протидіючи факторам, що негативно впливають на формування й життєдіяльність особистості, тим самим створює умови для оптимального здійснення профілактичної діяльності.

Поряд із цим правові акти визначають завдання і заходи профілактики злочинів, порядок, форми й методи здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію і взаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальність уповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотримання особистих і майнових прав, законних інтересів громадян і установ, що входять до сфери профілактики злочинів.

За допомогою права забезпечується злагодженість і впорядкованість профілактики злочинів. Об'єктивні властивості і функції правових норм є серйозною гарантією доцільної організації даного виду діяльності.

Профілактична діяльність права полягає у регулюванні сфер громадського життя, за якого існуючі криміногенні фактори або усуваються, або обмежується їхня дія. Право не може, зрозуміло, знищити економічні, соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхні негативні вияви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидію негативним явищам і процесам.

Виділяють два основних напрями правового регулювання профілактики злочинів. Перший полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовнішнього середовища, що прямо або опосередковано детермінують злочинну поведінку, з мстою їх усунення, тобто має "матеріальний" характер. Другий напрям полягає в юридичному закріпленні прав і обов'язків службових осіб і громадян - суб'єктів профілактики злочинів у здійсненні профілактичних заходів. Цей напрям правового регулювання прийнято називати "процесуальним". Але такий поділ напрямів правового регулювання є умовним, оскільки вони, як правило, взаємодоповнюють один одного. Так, якщо "процесуальний" напрям сприяє впорядкуванню внутрішньо-організаційних відносин самого суб'єкта профілактичної діяльності, то "матеріальний" аспект правового регулювання націлений на надання позитивного впливу на об'єкт для приведення його в такий стан, який здатний забезпечити очікувані зміни у середовищі функціонування .

Таким чином, правове регулювання профілактики злочинів полягає у нормотворчій діяльності держави та її органів, що визначається законами й іншими нормативними актами, в яких закріплені мета й завдання профілактики злочинів, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їх компетенція, основні форми й методи роботи.

Органи внутрішніх справ у своїй діяльності у профілактиці злочинів керуються Конституцією України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, міжнародними договорами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, законами та іншими нормативними правовими актами суб'єктів профілактики, нормативно-правовими актами МВС України.

Загальні принципи та основи профілактичної правоохоронної діяльності, якими, безумовно, повинні керуватися органи внутрішніх справ у своїй повсякденній роботі, яка спрямована на недопущення вчинення злочинів, містяться у міжнародних правових актах і договорах, ратифікованих Україною. До них, зокрема, можна віднести:

- Загальну декларацію прав людини, що прийнята і проголошена Резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.;

- Декларацію про захист усіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання, що затверджена Резолюцією 3452 (XXX) Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1975 р.;

- Декларацію принципів і програм дій ООН у сфері запобігання злочинності кримінальним правосуддям, що затверджена Резолюцією 46/52 Генеральної Асамблеї 18 грудня 1991 р., та ін.

Основні положення, що регулюють діяльність правоохоронних органів у профілактиці злочинів, записані у Конституції України. Таку правову основу мають статті 21-68 Конституції України1, у яких сформований обов'язок держави захищати життя, здоров'я, честь, гідність, власність, закони, поважати права й законні інтереси громадян.

Наприклад, при здійсненні профілактичних заходів, за ст. 28 Конституції, неприпустиме приниження гідності особистості, а у ст. 31 зазначено: "...не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду". Згідно зі ст. 41 Конституції України, "...конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом". Отже, у Конституції України визначаються загальна спрямованість і стратегія органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинності.

Складовою частиною системи правових норм, що регулюють профілактику злочинів, є акти вищої юридичної чинності, безпосередньо спрямовані на протидію злочинності й будь-яким правопорушенням. До них належать Закони України:

- "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-ХП (із змінами та доповненнями від 29.05.2010 року на підставі ЗУ № 2164-17);

- "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24.01.1995 року № 20/95 (із змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом № 609-V від 07.02.2007);

- "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 року № 2229-ХП;

- "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03.2003 року № 638-ІV (в останній редакції від 20.08.2010 на підставі Закону № 2258-17):

- "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 року № 2135-ХП (в останній редакції від 20.08.2010 на підставі Закону №2258-17);

- "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.1993 року № 3341-XII;

- "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № І789-ХІІ та інші.

У названих документах закріплені основні права й обов'язки міліції у сфері профілактики злочинності, визначені об'єкти й суб'єкти профілактичної діяльності, визначений порядок взаємодії, регламентовані завдання, функції і заходи, що здійснюються правоохоронними органами. Зауважимо, що до цього часу не прийнято Закону України "Про профілактику злочинів", який визначав би систему заходів профілактики злочинів, порядок їх здійснення державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, а також права та обов'язки державних органів і організацій, що проводять роботу з профілактики злочинів, і осіб, щодо яких здійснюються передбачені цим Законом заходи.

Важливу кримінологічну функцію виконують адміністративно-правові заходи профілактики правопорушень, що посягають на громадський порядок і суспільну безпеку. Сам факт застосування примусових заходів за дрібне хуліганство, дрібне розкрадання, появу у громадських місцях у стані сп'яніння, що ображає людську гідність і суспільну мораль, порушення правил обігу зброї й інші адміністративні проступки мають безпосереднє значення для профілактики різних видів злочинів. При цьому профілактичний ефект застосування адміністративно-правових санкцій забезпечується через вплив на свідомість правопорушника і на конкретні криміногенні ситуації, створення обстановки, що виключає фактичну можливість продовження антигромадської діяльності й переростання її у злочини.

Для юридичного обґрунтування профілактичних заходів, особливо при здійсненні функцій дізнання й досудового слідства, велике значення має ряд норм кримінального і кримінально-процесуального права. Не стосуючись превентивної ролі всього кримінального законодавства і профілактичних завдань кримінального судочинства в цілому, необхідно, зокрема, відзначити, що нормами кримінального закону, що регулюють систему покарань, порядок і умови їх призначення, звільнення від покарання, установлюється певний правовий режим для засуджених. Важливими елементами цього режиму, що створюють юридичні підстави профілактичної роботи з особами зазначених категорій, є встановлення для них правообмежувальних спеціальних правил поведінки й обов'язків; спостереження, контроль і нагляд за ними з боку правоохоронних органів і громадськості.

Важливе значення для юридичного обгрунтування заходів індивідуальної профілактики стосовно осіб, що вже підлягали кримінальному покаранню, має кримінально-правовий інститут судимості.

Правове забезпечення процесу профілактики злочинності здійснюється також багатьма іншими нормами кримінального права. Профілактичний ефект цих норм в одних випадках обумовлений насамперед їх впливом на правосвідомість громадян, а в інших - тим, що вони безпосередньо регулюють конкретні заходи профілактики злочинності, надаючи у розпорядження органів внутрішніх справ як суб'єктів профілактичної діяльності відповідні правові заходи впливу на криміногенні фактори. Це, наприклад, положення кримінального закону про відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння, про необхідну оборону, про добровільну відмову від вчинення злочину, про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх та інші.

Велике значення для правового регулювання профілактики злочинів мають і ті норми кримінального і кримінально-процесуального закону, якими регламентуються підстави й порядок звільнення від кримінальної відповідальності і зупинення кримінальних справ внаслідок зміни обставин, із залученням особи до адміністративної відповідальності. Процесуальні рішення, прийняті у всіх цих випадках, створюють юридичні підстави для вжиття заходів профілактичного характеру щодо відповідних осіб.

Профілактиці злочинів сприяє весь процес виконання покарань, який регламентується нормами кримінально-виконавчого права.

Поряд із законодавчими актами правове забезпечення профілактики злочинів містять постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України й інших органів виконавчої влади. У них визначаються повноваження службових осіб і державних організацій, установлюються обов'язкові приписи для громадян, реалізуються заходи профілактичного характеру, що й забезпечує профілактику. До таких нормативних актів, наприклад, можна віднести такі, як: Постанова Кабінету Міністрів України № 1767 від 20 грудня 2006 року. "Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки", Постанова Кабінету Міністрів України "Про Національне центральне бюро Інтерполу" № 220 від 25.03.1993 та інші.

Обов'язкові приписи профілактичного характеру містять Укази Президента України. Назвімо, зокрема, Указ Президента України від 11 вересня 2006 року № 742 "Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності"" та інші.

Міністерство внутрішніх справ України на основі й на виконання відповідних законів і постанов урядів видає відомчі нормативні акти, в яких конкретизуються завдання різних ланок органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинів, визначаються норми й методи профілактичної діяльності. У відповідних рішеннях колегії, наказах, інструкціях та інших нормативних актах МВС України дається оцінка ефективності результатів профілактичної діяльності, формулюються її пріоритетні напрями, розкриваються недоліки, визначаються шляхи їх усунення.

У систему правового регулювання профілактики злочинів входять норми, що видаються за напрямом інших міністерств і відомств. Наприклад, органи охорони здоров'я видають нормативні акти, що регулюють різні аспекти боротьби з пияцтвом і наркоманією, з особами, що страждають на психічні захворювання, порядок взаємодії з органами внутрішніх справ. Слід мати на увазі, що відомчі нормативні акти у сфері профілактики правопорушень за своєю юридичною природою належать до джерел адміністративного права.

Характер профілактичної діяльності такий, що у ній знаходять застосування норми не тільки тих галузей права, які безпосередньо спрямовані на профілактику злочинності. Так, у трудовому законодавстві передбачені правові наслідки для осіб, що зловживають спиртними напоями та допускають антигромадські учинки, завдаючи збиток суспільству в цілому. Застосування санкцій, передбачених трудовим правом, щодо прогульників, п'яниць, порушників трудової дисципліни справляє безпосередній виховно-профілактичний вплив на них, стримуючи їх від учинення більш серйозних правопорушень.

З норм сімейного права, що мають особливе значення для профілактики правопорушень, як приклад можна навести позбавлення батьківських прав, якщо батьки ухиляються від виконання обов'язків із виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, здійснюють на них шкідливий вплив аморальною, антигромадською поведінкою, а також якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами. У цьому випадку норма сімейного права спрямована на усунення криміногенних обставин, що спричиняють моральну деформацію особистості.

Певну роль у профілактиці злочинів можуть відігравати також цивільно-правові норми про недійсність угод.

У відповідних випадках для профілактики правопорушень мають значення норми цивільного процесу, зокрема ті, які регулюють порядок розірвання шлюбу, стягнення аліментів, розгляд трудових спорів і цивільних позовів.

Нарешті, правове регулювання профілактики злочинів здійснюється так званими локальними нормами, які містяться у положеннях, рішеннях та інших актах, що видаються місцевими органами самоврядування.

Таким чином, профілактична діяльність органів внутрішніх справ у цілому має хоча не завжди системні, але досить взаємозалежні юридичні підстави. Нормами різних галузей права детально регламентують всі види і форми профілактики злочинів, її основні напрями.

Профілактична діяльність органів внутрішніх справ регламентована різними відомчими актами щодо відповідних служб і підрозділів. До таких актів, зокрема, належать:

- Наказ МВС України від 25.06.2001 року № 507 "Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів";

- Наказ МВС України від 11.11.2010 року № 550 "Про затвердження Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України";

- Наказ МВС України від 28.07.1994 року № 404 "Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України";

- Наказ МВС України від 13 липня 1996 року № 384 "Про затвердження Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ";

- Наказ МВС України від 14.04.2004 року № 400 "Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються";

- Наказ МВС України від 29.06.2010 року "Про затвердження системи оцінки діяльності підрозділів ОВС країни на основі нових критеріїв";

- Наказ МВС України від 04.11.2003 року № 1303/203 "Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі" та інші.

Враховуючи пріоритетну роль органів внутрішніх справ у профілактиці злочинів, з метою конкретної регламентації такої діяльності МВС України у червні 2001 року видало спеціальний Наказ № 507 "Про затвердження Настанови про діяльність органів і підрозділів внутрішніх справ України з попередження злочинів". Відповідно до вимог цього Наказу МВС України, одним з головних критеріїв оцінки діяльності підпорядкованих підрозділів у боротьбі зі злочинністю слід вважати ефективність впливу профілактичних заходів на рівень злочинності в цілому. Також основними завданнями для підрозділів органів внутрішніх справ щодо профілактики злочинів (у Настанові для кожного підрозділу окремо), що визначені цим нормативно-правовим актом, є:

- виявлення й аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, вжиття заходів щодо їх усунення або нейтралізації;

- виявлення й постановка на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення злочинів;

- встановлення осіб, що здійснюють готування до злочину або замах на злочин, і вжиття заходів щодо припинення їх протиправної діяльності відповідно до чинного законодавства;

- залучення до діяльності з профілактики злочинів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону й окремих громадян;

- профілактика бездоглядності, безпритульності і правопорушень неповнолітніх та інші.

Основна профілактична діяльність організовується і здійснюється безпосередньо на територіях обслуговування органів внутрішніх справ. їх працівники, керуючись нормативно визначеною компетенцією, реалізують у своїй повсякденній правоохоронній діяльності такі заходи:

- готують щомісячні аналітичні звіти з криміногенної обстановки на території обслуговування (об'єктах обслуговування);

- здійснюють комплексне оцінювання результатів роботи працівників підрозділів щодо профілактики злочинів, розробляють заходи з її активізації;

- інформують у встановленому порядку органи місцевого самоврядування, а також організації, підприємства, установи, розташовані на території обслуговування (об'єктах обслуговування), про злочини, причини й умови, що сприяли їх вчиненню, з конкретними пропозиціями щодо їх усунення або нейтралізації;

- здійснюють взаємодію з відповідними державними, місцевими органами, відомствами, підприємствами, організаціями, громадськими об'єднаннями;

- проводять комплексні й цільові оперативно-профілактичні заходи з профілактики злочинів і поліпшенню криміногенної обстановки;

- вживають заходів щодо забезпечення безпеки громадян, якщо їх життя, здоров'я, честь, гідність або майно, за наявною оперативною інформацією, може зазнати злочинних посягань;

- виявляють і ставлять на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснюючи за ними контроль;

- здійснюють контроль над дотриманням особами, звільненими з місць позбавлення волі, встановлених для них відповідно до закону обмежень;

- у встановленому порядку залучають громадські формування правоохоронної спрямованості і громадян до профілактичної діяльності;

- інформують населення через засоби масової інформації про способи й заходи правомірного захисту від злочинних посягань.

Варто зазначити: чинна система обліку злочинів і злочинців побудована за принципами відомчої статистичної реєстрації, що призводить до її роздробленості. Це, безумовно, ускладнює можливість отримання цілісної картини злочинності. Тому дані кримінальної статистики слід доповнювати результатами конкретних соціологічних і кримінологічних досліджень, у ході яких може бути отримана інформація: про концентрацію правопорушень на окремих об'єктах або територіях; про стан охорони державної і громадської власності; про найпоширеніші негативні явища; про ефективність профілактичної діяльності державних органів і громадських організацій.

Як і будь-який вид практично-перетворювальної діяльності, профілактика злочинів потребує належної організації й наукового обґрунтування. Під організацією розуміється впорядкування (регулювання) профілактичної діяльності, що сприяє досягненню її найбільшої ефективності згідно з поставленими цілями.

Зауважимо: організаційна діяльність із профілактики злочинів не може будуватися довільно. Механізм її організації включає як загальні закономірності і стійкі ознаки побудови та упорядкування будь-якої соціальної системи, так і особливі, специфічні її ознаки, що випливають головно зі своєрідності об'єкта впливу (злочинності), його природи і тенденцій зміни. Крім того, під організацією розуміємо не просто організаційну структуру у статиці, а й організаційний процес профілактики злочинності, що включає: формулювання цілей і завдань; інформаційне забезпечення; кримінологічне прогнозування і планування; безпосереднє організаційне забезпечення реалізації запланованих заходів; здійснення взаємодії й координації суб'єктів профілактики; внесення коректив і змін у діяльність на основі оцінки її ефективності й нових потреб практики; правове забезпечення; ресурсне забезпечення (розв'язання кадрових, фінансово-господарчих, матеріально-технічних та інших питань зі створення умов для нормального функціонування системи профілактики злочинів).

Перелічені елементи процесу організації профілактики злочинності, безумовно, не вичерпують усіх його характеристик, і навіть послідовність їх переліку є умовною. Але у своїй сукупності вони становлять ядро й неодмінні атрибути побудови й здійснення профілактичної діяльності.