Судоустрій - Молдован В.В. - 4. Судова система наприкінці XIX ст.

1. Судоустрій Київської Русі

Судочинство у Київській Русі належало до компетенції адміністративної влади, а суддями були: Великий князь (або тіун - заступник князя на суді), посадники, тисяцькі, волостелі, феодали та їхні помічники. Церковні люди підлягали церковному суду, де функції суддів виконували архімандрити, архієпископи, митрополити, єпископи, ігумени.

Низовою ланкою був суд верви (громадський суд), до складу якого входили вервний староста і визначені громадяни (добрії люди). Компетенцією цього суду був захист прав власності.

У пригородах першою інстанцією був суд посадника і суд тисяцького. Посадники судили колегіально у товаристві соцьких. У містах правосуддя здійснював княжий суд.

2. Судоустрій за литовськими статутами XVI ст.

Копні суди сіл. До їх складу входили старійшина чи отаман в оточенні старших громадян (добрих людей). Вони вели дрібні карні та всі майнові справи. Щодо карних справ попереднє слідство вели за старим звичаєм - гонили слід громадою, або копою, звідки їх назва - копні суди.

Домініальні суди, або приватні суди пана. Публічні суди над селянами, дорученні панові. Домініальні суди були вищою інстанцією для копних судів.

Земський суд - це був самоуправний шляхетський суд. Керував ним земський суддя. Судив він у присутності асесорів (помічників). Засідав суд у головному місті кожної землі.

Шляхетські вічові суди - вища інстанція для копних і земських судів. Вони збиралися 4 рази на рік під проводом воєводи. Деякі важливі судові справи, а також апеляції розглядали і сеймики воєводства, які збиралися щороку.

Гродський суд - це суд старости гроду. Йому допомагав гродський суддя. На випадок відсутності старости його заступав земський урядник. Компетенція гродського суду поширювалася на всіх мешканців округи.

3. Система козацьких судів (ХVІІ-ХVIII СТ.)

За судовою реформою 1760-1763 рр., що її здійснив останній Гетьман Кирило Розумовський, в Україні відновлено чинність земських, гродських та інших судів на зразок системи, передбаченої Литовськими статутами.

Указом Катерини ІІ 1764 р. було заборонено українському народу обирати собі гетьмана та відновлено правління Малоросійської колегії. Ця колегія значно розширила свою компетенцію щодо участі в судочинстві України. Вона приймала від суддів чимало справ для розгляду в апеляційному порядку.

4. Судова система наприкінці XIX ст.

У 1864 р. в Російській імперії була проведена судова реформа. Зміст судової реформи відображено в статутах (Устрій судових установлень, Статут цивільного судочинства, Статут кримінального судочинства, Статут про покарання, які накладали мирові судді). Реформа зберегла залишки станового судочинства (станові суди -церковні, військові, волосні, суди для інородців).

В Україні суди обох ланок створено тільки в Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. В інших губерніях України дозволено утворення судів мирової юстиції, та й то через кілька років після оголошення змісту реформи (наприклад у Чернігівській губернії - з 1869 р.). В Правобережній Україні судову реформу 1864 р. було проведено у два етапи. На першому запроваджено мировий суд (з 1872 р.), на другому (з 1880 р.) - загальний суд (окружні суди та судові палати). При цьому мирові судді у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обиралися, а призначалися міністром юстиції.

5. Судова система Української Народної Республіки

Генеральний Суд УНР, створений Центральною Радою в грудні 1917 р., виконував усі функції Урядового сенату. Складався з 15 суддів, цивільного, карного й адміністративного департаментів. Генеральний Суд УНР діяв і за Гетьманату до липня 1918 р., але в січні 1919 р. Директорія скасувала Урядовий сенат на підставі закону УНР від 02.12.1917 р. під новим найменуванням - Найвищий суд УНР (або Народницький суд УНР).

Постанова від 04.01.1918 р. передбачала створення робітничих і селянських революційних трибуналів "з метою нещадного переслідування мародерства і всіх видів зловживань промисловців і торговців, рівно для боротьби з саботажем чиновників та інших службовців всіх установ і взагалі рішучої боротьби з ворогами революції".

Революційні трибунали обиралися повітовими і міськими Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів у кількості 12 осіб. Справи у трибуналах розглядалися головою трибуналу або одним із його заступників і чотирма членами, обраними жеребкуванням із загальної кількості членів трибуналу.

Міські, повітові і дільничі суди діяли у складі одного постійного суддів і 4-х народних засідателів. Рішення цих судів були остаточними і підлягали негайному виконанню. Справи розслідувались суддею, а накази про затримання, арешт затверджувалися усім складом суду протягом 12 годин.