Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 4. Дія і припинення дії договорів. Недійсність міжнародних договорів.

У договірній практиці розрізняють поняття "вступ в силу" і " надання (набуття) чинності" міжнародного договору.

Вступ договору в силу означає настання моменту, з якого договір починає діяти як юридичний акт. Багатосторонній договір може набути чинності для сторін у різний час залежно від того, коли вони оформили свою участь.

Договір не зобов'язує тих, що прийняли його. Але через норму загального міжнародного права сторони зобов'язані утримуватися від дій, здатних позбавити договір його об'єкту, зробити неможливим досягнення його цілей. Цей обов'язок існує з моменту підписання договору до його ратифікації або відмови від ратифікації.

Договір набуває чинності на умовах, у ньому вказаних. Договір, що не вимагає ратифікації або затвердження, набуває чинність після його підписання; договір, який потребує ратифікації — після його ратифікації (або затвердження).

Договір може застосовуватися тимчасово, до вступу в силу, якщо це передбачено в самому договорі або про це учасники домовилися іншим чином.

Вступ договору в силу і початок його застосування - поняття різні. Зазвичай вони співпадають за часом, але не завжди. У Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. передбачено, що вона набуває чинності після здачі ратифікаційної грамоти або акту про приєднання, а застосовуватися буде лише у разі збройого конфлікту. Договір, як і закон, зворотної сили не має.

Строк дії міжнародного договору - період часу, упродовж якого діє міжнародний договір; визначається в самому договорі. Більшість міжнародних договорів є строковими (безумовно-визначені, умовно-визначені), але практика знає і безстрокові договори, з невизначеним строком чинності та особливі договори (термін дії тимчасово не встановлений, його визначення його передбачено сторонами у майбутньому).

Дія договору починається з моменту набуття ним чинності; міжнародний договір припиняє свою дію після закінчення терміну, на який його уклали. Дострокове припинення дії міжнародного договору регулюється в особливому порядку.

Чинність договору може бути продовжена за погодженням сторін шляхом пролонгації.

Пролонгація міжнародного договору - продовження строку дії договору, що виконується, до закінчення строку його дії з метою забезпечення його безперервності. Пролонгація міжнародного договору здійснюється двома способами:

• укладенням спеціальної угоди (протоколу) про те, що договір продовжено на певний строк;

• передбаченням умови про продовження в тексті договору. При цьому можлива автоматична пролонгація міжнародного

договору, тоді в договорі передбачено, що коли жодна з договірних сторін не зробить заяви про відмову від договору за певний час до закінчення строку його дії, то договір автоматично вважається продовженим на певний, зазначений у ньому строк.

У міжнародному праві розрізняють припинення і призупинення дії договору.

Припинення дії - втрата міжнародним договором своєї юридичної сили за умов, визначених самим міжнародним договором, або за вольовим рішенням сторін. Такий договір перестає породжувати права й обов'язки для його учасників.

Виділяють вольові (денонсація, скасування, новація або заміна, анулювання договору) і не вольові (закінчення строку дії договору, настання скасовувальної умови, виникнення нової імперативної норми, війни, припинення існування суб'єктів договору) способи припинення дії договорів.

Денонсація міжнародного договору - спосіб припинення дії міжнародної угоди в порядку та в строки, обумовлені в ній. Загальною умовою денонсації є повідомлення однієї з сторін договору про відмову від його виконання, що призводить до припинення дії договору. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. містить загальні правила денонсації та порядок врахування цих вимог у міжнародному договорі. Денонсація договору, як правило, здійснюється в тому ж порядку і тими ж органами, що і згода на його обов'язковість (ратифікація).

Анулювання, як і денонсація, є односторнньою відмовою від Міжнародного договору, коли є достатні для того підстави, визначені норами міжнародного права. При денонсації держава-учасниця не зобов'язана пояснювати причини виходу з договору, а шляхом анулювання повинна зазначити ці обставини (причини).

Анулювання договору означає визнання його недіючим, нікчемним з моменту висновку. Так у 1990 році Радянський Союз анулював секретні радянсько-німецькі протоколи 1939-1940 рр. про розділ Польщі і Прибалтійських країн як такі, що порушують основні принципи міжнародного права. Ці документи були визнані такими, що не породжують правових наслідків з моменту їх укладення.

Під новацією (заміною) розуміють укладення державами-учасницями нового договору з тих самих питань.

Скасування - це припинення дії договору за згодою всіх договірних сторін.

З-поміж підстав припинення дії договорів можна виділити внутрішні (передбачені в самому договорі) і зовнішні (умови, не передбачені договором). До внутрішніх відносяться: закінчення строку дії договору; виконання договору; денонсація договору; настання передбачених у договорі подій або умов (скорочення кількості учасників, встановленої договором). Зовнішні підстави припинення договорів: згода на припинення договору його учасників; анулювання договору; істотне порушення умов договору одним або декількома учасниками; припинення Існування суб'єкта договору; виникнення нової імперативної норми міжнародного права; докорінна зміна обставин; війна.

Призупинення дії - перерва дії міжнародного договору протягом певного проміжку часу. Дія призупинених міжнародних договорів відновлюється автоматично (після усунення обставин, що спричинили їх призупинення). Призупинення дії договору за певних умов може перейти у його припинення.

У міжнародному праві діє презумпція дійсності договору. Проте за певних обставин договори можуть бути визнані недійсними, що не мають юридичної сили. Залежно від наслідків розрізняють абсолютну і відносну недійсність договорів.

Абсолютна недійсність (недійсність договору із самого початку) передбачає усунення всього здійсненого за договором. Підставами абсолютної недійсності можуть бути: обманні дії іншої держави; підкуп представника держави; примушування представника держави; примус держави в результаті застосування сили чи її погрози, порушуючи принципи Статуту ООН.

Договори також є нікчемними, якщо у момент укладення вони суперечать імперативній нормі загального міжнародного права

(тобто нормі, яка приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої не допустиме, і яка може бути змінена тільки подальшою нормою такого ж характеру).

При відносній недійсності (недійсність з моменту оспорювання) договору дії, що сумлінно вчинялись до посилання на недійсність, не вважаються незаконними лише з причини недійсності договору. Підставами відносної недійсності є: порушення норми внутрішнього права (держава не має права посилатися на ту обставину, що її згода на обов'язковість договору була виражена в порушення положень її внутрішнього права, якщо тільки дане порушення не було явним І не стосувалося норми її внутрішнього права особливо важливого значення); перевищення представником держави правомочності на вираження згоди на обов'язковість договору; помилка, яка стосується факту або ситуації, що існувала при укладенні договору, якщо вони представляли істотну основу для згоди на обов'язковість.

Виникнення нової імперативної норми міжнародного права також передбачає недійсність договорів, що суперечать їй, або окремих положень.

Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору, як правило, не впливає на правовідносини, встановлені міжнародними договорами.