Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - Історія розвитку міжнародних організацій

Хоча в сучасному розумінні міжнародні організації як правовий феномен виникли наприкінці XIX - початку XX століть, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, в історії людської цивілізації вже був накопичений певний досвід створення міжнародних об'єднань.

Так, у Древній Греції в VI ст. до нашої ери були створені перші постійні міжнародні об'єднання — симакії й амфіктіонії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст із загальними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедеминська і Делосська симакії, а також Дельфійсько-Фермопільська амфіктіонія, до якої входили 12 громад Середньої Греції і Фессалії.

Ці об'єднання стали прообразами майбутніх міжнародних організацій. Ф. Ф. Мартенc у своїй праці "Сучасне міжнародне право цивілізованих народів" підкреслював, що "хоча ці союзи і були викликані спеціально релігійними цілями, але впливали своєю діяльністю взагалі на зносини між грецькими державами: подібно іншим соціальним чинникам, вони зближували народи і пом'якшували їхню замкнутість".

Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний зі створенням у XIV ст. Ганзейського союзу — торгового і політичного союзу північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснував до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному поширенню кількості членів союзу, до яких входило і російське місто Новгород, Ганзейський союз значно впливав на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI століття вивів із стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину.

Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало відображенням і результатом становлення об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями з постійною структурою. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці.

Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року.

Статут Ліги Націй був розроблений спеціально комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року, а також Й інші мирні договори, що за вершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами, у тому числі 31 державою, що брала участь у війні на стороні Антанти або приєдналася до неї, і 13 державами, що дотримувалися нейтралітету в ході війни.

Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був "розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки". Основними органами організації стали: Асамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні), Рада Ліги Націй (спочатку складалася з 4 постійних членів - представників Великобританії, Італії, Франції та Японії і 4 непостійних членів; згодом склад і число членів Ради змінювалися) і постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одноголосно.

Ліга Націй визнавала, що будь-яка війна "цікавить Лігу в цілому", і остання повинна вживати всіх заходів для збереження миру. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення конфлікту між її членами вони повинні Його розглядати або третейським судом, або Радою.

У випадку, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно розірвати з ним усі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним зацікавленим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй.

При Лізі Націй на правах автономних організацій були створені Постійна палата міжнародного правосуддя, Міжнародна організація праці й інші організації. Основні органи Ліги Націй розташовувалися в Женеві (Швейцарія).

У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але реальної протидії з боку Ліги Націй агресор не отримав - усе обмежилося лише її "рекомендаціями". У1933 році Німеччина і Японія вийшли з цієї організації, щоб одержати повну свободу дій для підготовки нової війни.

1934 р. СРСР вступив у Лігу Націй за ініціативою ЗО її держав-членів. При цьому Радянський уряд попередив усіх учасників організації, що не бере на себе відповідальність за їх попередні рішення і договори, укладені без участі СРСР.

Найважливішими питаннями, що обговорювалися у Лізі Націй із 1934 до 1939 років, були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936 роки); порушення Німеччиною Версальського (1919 р.) і Локарнського (1925 р.) договорів у зв'язку з ремілітаризацією нею Рейнської зони в 1936 році; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939 роки); захоплення Німеччиною Австрії (1938 р.) та ін. У цей час західні держави, що прагнули направити фашистську агресію проти СРСР, визначили безпорадність Ліги Націй, що не зуміла здійснити жодного ефективного заходу проти держав-агресорів.

Водночас сам СРСР не був прикладом дотримання своїх міжнародних зобов'язань. За розв'язану ним у 1939-1940 роках війну з Фінляндією він рішенням Ради 1939 року був виключений

З Ліги Націй. З цього часу діяльність організації фактично припинилася, формально ж Ліга Націй припинила своє існування в квітні 1946 року відповідно до рішення спеціально скликаної Асамблеї.

Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, яка полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства - Організації Об'єднаних Націй. У рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.