Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - Дипломатичне право міжнародних організацій

Спеціальна місія — це різновид тимчасових закордонних органів зовнішніх зносин, що складаються з представників, які направляються однією державою до іншої для виконання конкретних завдань, обумовлених за згодою між цими державами. У міжнародно-правовій науці і практиці держав ця форма здійснення зовнішніх зносин раніше називалася "дипломатія ad-hoc", тобто тимчасові, створювані в кожному конкретному випадку з певного приводу дипломатичні органи держав за кордоном.

У даний час вони використовуються в практиці міжнародних відносин для участі в двосторонніх переговорах, вручення важливих документів, інавгураційних торжествах, ювілейних і похоронних заходах. Проте делегації держав, що беруть участь у роботі багатосторонніх конференцій або органів міжнародних організацій, спеціальними місіями не є.

Діяльність спеціальних місій регламентується Віденською конвенцією про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р. Згідно зі ст. 2 цієї конвенції, держава може направити спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої, попередньо отриманої через дипломатичні чи інші узгоджені або взаємоприйняті канали.

Спеціальні місії, так само як і посольства, реалізують міжнародну правосуб'єктність держав, а також відповідають цілям і принципам Статуту ООН, що стосуються суверенної рівності держав і розвитку дружніх відносин та співробітництва між ними. Спеціальні місії мають істотну особливість: вони можуть функціонувати навіть за відсутності нормальних дипломатичних або консульських відносин між суб'єктами міжнародного права (ст. 7).

Функції спеціальної місії визначаються за взаємною згодою між державою, що посилає, і державою, що приймає таку місію. Початок роботи (функціонування) спеціальної місії відраховується з моменту встановлення місією офіційного контакту з міністерством закордонних справ або з іншим органом держави, що приймає її, стосовно якого є домовленість.

Діяльністю спеціальної місії керує її глава, призначуваний державою, що посилає. Спеціальна місія складається з одного або декількох представників держави, що посилає її, із числа котрих ця держава може призначити главу місії. До спеціальної місії може також входити дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал.

Спеціальній місії належить право користуватися прапором і емблемою держави, що посилає, на помешканнях, зайнятих місією, а також на транспортних засобах, коли вони використовуються в офіційних цілях (ст. 19).

Завершення діяльності спеціальної місії (її функцій) відповідно до ст. 20 конвенції відбувається:

а) за згодою зацікавлених держав;

б) після виконання завдання спеціальної місії;

в) після закінчення терміну, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений;

г) після повідомлення держави, що посилає місію, про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;

д) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою.

Якщо спеціальну місію очолює сам глава держави, що посилає місії, то він користується всіма перевагами, привілеями та імунітетами, що визначаються міжнародним правом за главами держав під час офіційного візиту.

Дипломатичне право міжнародних організацій

У сучасних міжнародних відносинах дедалі важливішого значення набувають міжнародні організації: як універсальні, що охоплюють більшість держав світу, так і регіональні або локальні, що об'єднують держави за географічним принципом. Істотну роль відіграють ті з них, діяльність яких ґрунтується на прогресивних демократичних принципах міжнародного права.

Дипломатичне право міжнародних організацій на основі Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. розглядає, насамперед, такі питання: представництво держави при міжнародних організаціях; делегації в органах і на конференціях; привілеї та імунітети представників держав тощо.

1. Представництва та місії при міжнародних організаціях. Згідно зі ст. 5 Віденської конвенції з метою виконання цілей та завдань ООН її держави-члени можуть засновувати постійні представництва і постійні місії спостерігачів для виконання покладених на них функцій.

Передбачається, що функціями постійного представництва держави при організації є:

забезпечення представництва як такого; підтримання відносин між сторонами; ведення переговорів;

з'ясування здійснюваної в організації діяльності; забезпечення участі держави, що посилає місію, у діяльності організації;

захист інтересів своєї держави;

сприяння здійсненню цілей і принципів організації.

2. Делегації і спостерігачі держав в органах міжнародних організацій і на конференціях. "Делегація — це тимчасовий закордонний орган зовнішніх зносин держави, сформований для виконання певних, як правило, чітко окреслених завдань у ході роботи міжнародної конференції, що припиняє існування після завершення своєї місії".

Можна виділити спеціальні ознаки, якими наділені делегації в органах міжнародних організацій і на конференціях:

1) представницький характер таких органів зовнішніх зносин;

2) тимчасовий характер;

3) конкретно-цільовий характер виконуваних завдань. Делегація, яку відряджають до органу міжнародної організації

або на конференцію, складається з одного або кількох представників держави, яка їх направляє. З-поміж відряджуваних осіб призначається глава делегації, у складі якої може бути також дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал.

3. Привілеї та імунітети представників держав, що беруть участь у діяльності міжнародних організацій і конференцій. Існуючі договірні відносини міжнародної організації з державою перебування, як правило, враховують права та законні інтереси всіх зацікавлених сторін.

Віденська конвенція 1975 року закріплює сформовані раніше норми стосовно переваг, привілеїв та імунітетів. їх також можна умовно поділити на дві групи. До першої належать статті, що регулюють питання недоторканності помешкань, архівів і документів, резиденції і майна тощо, до другої - особисті привілеї та імунітети представників держав (особиста недоторканність, недоторканність приватних житлових помешкань, кореспонденції, податкові та митні привілеї і т.д.).