Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - 4. НАТО.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО — North Atlantic Treaty Organisation) створена відповідно до ст. 9 Північноатлантичного договору 1949 року. Первинними учасниками є США, Великобританія, Франція, Канада, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія. Згодом у 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. - ФРН, у 1999 р. - Угорщина, Польща, Чехія і т.д.

Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар. Місцезнаходження штаб-квартири - Брюссель.

Утворення Північноатлантичного блоку стало однією з переломних подій післявоєнного світу, адже викликало негативну реакцію СРСР. Загалом із заснуванням НАТО посилилось протистояння у світі, взаємна недовіра і підозра, його поділ на два ворожих табори, гонка озброєнь, у т.ч. ядерних, зупинити яку не вдавалося протягом подальших років. Це призвело до утворення військового угруповання, що протистояло НАТО - Організації Варшавського договору.

Цілі НАТО сформульовано в статтях 1-4 Договору:

врегулювання спорів мирними засобами;

сприяння розвитку мирних і дружніх відносин шляхом "укріплення своїх вільних установ ";

розвиток власних засобів для підтримання і розвитку індивідуальної і колективної здатності опору озброєному нападу тощо.

Ст. 5 Договору безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що"вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них ... надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні".

Наведені положення не давали НАТО права на втручання в будь-які конфлікти за межами суверенних інтересів учасників Договору. Тому втручання в Югославії, у т.ч. Косовський конфлікт, перебуває в очевидній суперечності зі статутними документами НАТО.

Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що "Статут ні в якій мірі не зачіпає невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації..."

Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. У часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), вдавався до військового втручання у внутрішні справи союзників соціалістичного табору (в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р.).

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року. Згодом у 1997 році відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, схвалено План дій Україна-НАТО, на національному рівні затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО. В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.