Організація Північноатлантичного договору (НАТО — North Atlantic Treaty Organisation) створена відповідно до ст. 9 Північноатлантичного договору 1949 року. Первинними учасниками є США, Великобританія, Франція, Канада, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія. Згодом у 1952 р. приєдналися Греція і Туреччина, у 1955 р. - ФРН, у 1999 р. - Угорщина, Польща, Чехія і т.д.
Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар. Місцезнаходження штаб-квартири - Брюссель.
Утворення Північноатлантичного блоку стало однією з переломних подій післявоєнного світу, адже викликало негативну реакцію СРСР. Загалом із заснуванням НАТО посилилось протистояння у світі, взаємна недовіра і підозра, його поділ на два ворожих табори, гонка озброєнь, у т.ч. ядерних, зупинити яку не вдавалося протягом подальших років. Це призвело до утворення військового угруповання, що протистояло НАТО - Організації Варшавського договору.
Цілі НАТО сформульовано в статтях 1-4 Договору:
врегулювання спорів мирними засобами;
сприяння розвитку мирних і дружніх відносин шляхом "укріплення своїх вільних установ ";
розвиток власних засобів для підтримання і розвитку індивідуальної і колективної здатності опору озброєному нападу тощо.
Ст. 5 Договору безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що"вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них ... надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні".
Наведені положення не давали НАТО права на втручання в будь-які конфлікти за межами суверенних інтересів учасників Договору. Тому втручання в Югославії, у т.ч. Косовський конфлікт, перебуває в очевидній суперечності зі статутними документами НАТО.
Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що "Статут ні в якій мірі не зачіпає невід'ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації..."
Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. У часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), вдавався до військового втручання у внутрішні справи союзників соціалістичного табору (в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р.).
Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року. Згодом у 1997 році відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, схвалено План дій Україна-НАТО, на національному рівні затверджена Державна програма співробітництва України з НАТО. В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.
Співдружність Незалежних Держав (СНД)
6. Європейський Союз. Правова природа актів ЄС.
Тема 9. Міжнародне гуманітарне право
1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права (права збройних конфліктів).
2. Механізми забезпечення захисту прав та свобод людини.
3. Учасники збройних конфліктів. Режими воєнного полону та воєнної окупації.
Режим воєнного полону
Режим воєнної окупації
4. Початок війни і закінчення війни. Їх правові наслідки.