Теорія держави і права - Ведєрніков Ю.А. - 3.46. Поняття та форми безпосередньої реалізації норм права

Форма реалізації норм права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій норм права, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують норми права. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання (дотримання), виконання, використання та застосування норм права.

Дотримання (додержання) норм права — це така форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб'єктів щодо здійснення негативних дій, зазначених у нормі.

Такі норми забороняють названу в них поведінку, яка визнається законом як правопорушення. У заборонах указується небажана для суспільства і держави поведінка. Забороняючі норми можуть прямо не формулювати заборону, але вона логічно випливає зі змісту норми: якщо в санкції норми встановлена юридична негативна відповідальність, то такі дії заборонені законодавцем.

Виконання норм права — це така форма реалізації, яка полягає у здійсненні зазначених у зобов'язуючих нормах права дій.

Зобов'язуючі норми закріплюють вимогу активної поведінки щодо здійснення зазначених у цих нормах позитивних дій з боку фізичних або юридичних осіб. Здійснення позитивних актів спрямоване на досягнення бажаного для суспільства, держави й особи соціального результату. Відмова від виконання зобов'язуючих норм або неналежне їх виконання тягне за собою застосування примусової сили держави. І навпаки, людина, яка активно та якісно виконує свій обов'язок, може бути заохочена.

Використання норм права — це форма реалізації суб'єктивного права, за якої здійснюється втілення в життя уповноважуючих норм.

Уповноважуючі норми надають суб'єктам право на здійснення передбачених у них позитивних дій. Використання права відрізняється від попередніх форм реалізації правових норм тим, що в цьому випадку відбувається здійснення суб'єктивних прав, а не реалізація юридичних обов'язків та заборон. Особі надається право вирішувати, користуватися наданим правом чи ні. Але в будь-якому випадку ця норма буде реалізована. Наприклад, право спадщини. За формою вираження використання може бути пасивним чи активним.

Усі ці три форми реалізації правових норм мають назву безпосередніх форм, оскільки суб'єкти самі реалізують свої суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки. Якщо суб'єкти не можуть реалізувати свої повноваження в цих формах, то виникає необхідність втручання компетентних органів, тобто застосування правових приписів.

3.47. Поняття застосування норм права

Застосування становить опосередковану форму реалізації норм права, яка суттєво і формально відрізняється від безпосередніх форм: виконання, додержання і використання.

Застосування норм, права — це реалізація норм права компетентними організаціями з вирішення конкретної справи, яка має державно-владний, творчо-організуючий характер, здійснюється в установлених процедурних формах і завершується виданням індивідуально-конкретного припису.

Ця четверта форма реалізації характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють її* від безпосередніх форм реалізації норм права:

• має державно-владний характер. Це один з видів юридичної діяльності держави, яку виконують державні органи і посадові особи;

• має активний, творчий характер. Держава повинна активно вжити організаційні заходи щодо їх реалізації. При цьому правозастосувач у кожному випадку вирішує значно складніші питання, ніж ті, що закріплені схематично в нормі права;

• державно-владний характер правозастосування припускає чітку визначеність суб'єктів цієї діяльності. Якщо реалізацію норм права в безпосередніх формах здійснюють як державні органи і посадові особи, так і громадяни, то застосуванням права громадяни не можуть займатися, вони можуть лише ініціювати застосування права або надавати допомогу посадовим особам у цій діяльності;

• здійснюється в рамках компетенції органу або посадової особи, а також певних процедурних форм, які регулюють цей процес. Процедурно-процесуальні норми не тільки обмежують правозастосовчі дії, але й зобов'язують суб'єкта до активних юридичних дій. У важливих для особи і суспільства випадках порядок вирішення справ деталізовано в законі;

• правозастосовчий процес має комплексний характер, що включає безпосередні форми реалізації. Як правило, це дотримання або виконання норм права. Так, слідчий у своїй діяльності повинен чітко дотримуватися заборонних норм і виконувати зобов'язальні норми;

• процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксується індивідуально-конкретний правовий припис. Акт має державно-владний характер і є юридичним фактом.

У процесі застосування компетентні органи і посадові особи реалізують відповідні норми права, які регулюють певні суспільні відносини. Водночас головним призначенням застосування є забезпечення безпосередніх форм реалізації норм права іншими суб'єктами права. Таким чином, правозастосування продовжує, після нормотворчості, конкретизації, офіційного тлумачення владну діяльність держави із врегулювання суспільних відносин.

Необхідність у застосуванні норм права з'являється в таких основних випадках.

1. Коли суб'єктивні права та юридичні обов'язки не можуть виникнути і реалізуватися без дозволу держави.

2. Коли правові відносини, що виникають на підставі норми, настільки важливі для особи, суспільства і держави, що в кожному конкретному випадку державні органи засвідчують і контролюють законність дій суб'єктів. Наприклад, приватизація житла громадянином.

3. Якщо виникає спір, що має юридичне значення, а сторони не в змозі самостійно його вирішити, наприклад розподіл майна.

4. Коли для виникнення правових відносин слід офіційно засвідчити наявність або, навпаки, відсутність юридичних фактів. Наприклад, рішення суду про визнання особи померлою.

5. Коли слід вдатися до державного примусу, тобто коли скоєно правопорушення і необхідно визначити до правопорушника відповідну міру стягнення. Наприклад, вирок суду щодо злочинця.

6. Коли немає нормативних приписів щодо обставин, які перебувають у сфері правового регулювання і потребують юридичного вирішення (прогалини в праві).