Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 3. Типологія держави

Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що іс­нували й існують, на такі групи, які дадуть змогу розкрити їхню соці­альну сутність. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясу­вати, чиї інтереси виражали чи виражають держави, об'єднані в даний тип.

Тип держави — це сукупність держав, які мають спільні за­гальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

1) цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифіка­ції держав поняття "цивілізація", що включає соціальноекономічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи — еконо­мічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього пі­дходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовноморальними та культурними фа­кторами суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеоло­гії, національного характеру, менталітету, географічного середо­вища, вони поділяють цивілізації на первинні та вторинні

До первинних цивілізацій, яким притаманна командноадміністративна організація державної влади, віднесені: давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

До вторинних цивілізацій, які характеризуються переду­сім правовою організацією державної влади, віднесені: західно­європейська, східноєвропейська, північноамериканська, латино­американська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки).

Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в дер­жаві не лише інструмент політичного панування одних верст на­селення над іншими, але й найважливіший фактор духовнокультурного розвитку суспільства. Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціальноекономічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення іс­торичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим.

2) формаційний підхід оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповід­но до марксистських положень, що становлять теоретичну осно­ву цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсум­ку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зу­мовлена економічним ладом суспільства. За марксистською фор­маційною теорією підставою типології держави є суспільноекономічні формації.

Формація — це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності.

В історії людства таких формацій було п'ять:

1) первіснообщинна;

2) рабовласницька;

3) феодальна;

4) буржуазна (капіталістична);

5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична). Перехід від однієї суспільноекономічної формації до іншої від­бувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом.

З кожною формацією, крім первіснообщинної та комуністичної, пов'язаний певний історичний тип держави.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призна­чення в суспільстві.

Марксистськоленінська теорія виділяє чотири типи держави за­лежно від форм пануючої в них власності:

1) рабовласницька;

2) феодальна;

3) буржуазна (капіталістична);

4) соціалістична.

У сучасних умовах в Україні за формаційною ознакою виділя­ють такі типи держав:

1) рабовласницька держава, яка виникла у ІУШ тисячолітті до н.е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у УІІІУІІ тисячолітті до н.е. в Європі (Греція, Рим). її економіч­ною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значно­го розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та ра­бовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками і вони ці­лком залежали від волі останніх, що закріплювало соціальну не­рівність. У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні ре­жими — авторитарний, деспотичний. У цей період були розроб­лені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму;

2) феодальна держава, яка виникла в Європі в УУІ ст. н.е. на ос­нові рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та ві­дносин сюзеренітету — васалітету; визнання селян вільними лю­дьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення моно­полії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одноча­сно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпоряджен­ня селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно за­кріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супро­воджувалися абсолютним політичним і соціальним безправ'ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Феодальне право було відверто класове, неузгоджене, значний вплив у якому мали релігійноправові норми; 3) буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVIIXVIII ст.ст. та внаслідок впровадження капіта­лістичного способу виробництва. У цей період ліквідується будьяка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає осно­вою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відно­син, політичній та ідеологічній свободі. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуаз­нодемократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавле­ний власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з ме­тою отримання прибутку. Існуюча майнова нерівність, різке ро­зшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством породжувала соціальні конфлікти. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави; закріплення на конституційному рівні таких інститутів і прин­ципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парла­ментаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологіч­ний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо.

На сучасному етапі свого існування розвинуті буржуазні держави значною мірою втрачають своє колишнє обличчя в ас­пекті апарату панування буржуазії і поступово переростають в постіндустріальні держави соціально орієнтованого типу;

4) соціалістична держава, яка виникла в Росії на початку ХХ ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насампе­ред, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розпо­діл результатів праці. Економічну основу цієї держави повинна становити економіка, провідну роль у якій відіграє загальнона­родна (державна) власність на засоби виробництва. Працівники повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загально­суспільних справ, і здійснювати контроль за діяльністю держав­ного апарату. Відносини між класами у такій державі втрачають соціальноантагоністичний характер.

Усі теоретики соціалізму вбачали соціалістичну державу такою, що служить народові, побудованою на принципах гума­нізму, демократії, колективізму і справедливості. Однак при цьому слід урахувати, що існує кілька моделей соціалістичної держави і до їх переходу необхідний тривалий історичний пере­хідний період. Поряд з такими країнами, як Китай, В'єтнам, Пі­внічна Корея, Куба, які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються в Івеції, Австрії, Індії, Єгипті, Сирії та інших країнах.

Соціалістична держава в марксистськоленінському розу­мінні в умовах перехідного періоду — це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши буржуазну державну машину, по­винна бути диктаторською по відношенню до буржуазії і демок­ратичною до широких верст населення, яке в перспективі має прийти до народного самоврядування. Проте, як свідчить досвід СРСР та інших країн Східної Європи, одержавлення усіх основ­них засобів виробництва і тотальне втручання держави у суспі­льне і особисте життя зводили нанівець ідею загальнонародної власності, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, що проголошувалися, і тим самим суперечило вченню про соціалізм як втілення соціальної справедливості;

5) держава соціальнодемократичної орієнтації — це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу держави до держави соціальної демократії, який характеризує якісно новий етап організації влади. Головними її ознаками є: організація політичної влади більшості населення країни; забез­печення реального здійснення основних прав і свобод людини і громадянина; задоволення загальнолюдських потреб на засадах гуманізму і справедливості; існування приватної, державної та комунальної форм власності; наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх консолідації і со­лідарності.