Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 4. Систематизація законодавства

Законодавство складається з великої кількості нормативноправових актів, прийнятих різними правотворчими органами держави у різні історичні періоди, у зв'язку з чим виникають неузгодженості між новим і старим законодавством. Крім того законодавство має ак­ти, які формально не діють, у ньому часто зустрічаються прогалини, не зв'язані один з одним положення; деякі законодавчі акти повторю­ються, а у деяких з них неточно формулюються терміни тощо.

Тому, час від часу, виникає необхідність приведення законодав­ства у чітку систему, ліквідації протиріч шляхом внесення змін і допо­внень, тобто здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства — це діяльність компетент­них державних органів та уповноважених організацій з упорядку­вання і вдосконалення чинних нормативноправових актів, зве­дення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Систематизація законодавства — це постійна форма розвитку і упорядкування діючої правової системи, вона здійснюється з метою встановлення і усунення прогалин, протиріч у чинному законодавстві, внесення до нього корективів; підвищення ефективності законодавст­ва; забезпечення можливості оперативно знаходити і вірно тлумачити усі потрібні правові норми; сприяння вивченню законодавства, а та­кож його дослідженню.

Основними видами систематизації нормативноправових актів є:

1) інкорпорація;

2) кодифікація;

3) консолідація.

Інкорпорація — це вид систематизації законодавства, який передбачає об'єднання нормативноправових актів без зміни їх

змісту в збірники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому порядку.

Метою інкорпорації є підтримка законодавства у діючому стані, який міг би забезпечити його доступність, надавати усім суб'єктам права достовірну інформацію про нормативноправові акти у їх чин­ній редакції.

Результатом інкорпорації є зовнішнє упорядкування чинного за­конодавства. Під час такого упорядкування до тексту актів, вміщених у збірник вносяться всі наступні офіційні зміни і доповнення з фіксу­ванням реквізитів тих актів, якими внесені відповідні корективи, а та­кож вилучаються глави, статті, окремі пункти, абзаци й інші частини, які визнані такими, що втратили силу.

Із тексту нормативноправових актів виключаються також різ­ного роду оперативні доручення, ненормативні приписи, тимчасові норми, строк дії яких закінчився, відомості про осіб, що підписали відповідний акт.

Отже, особливістю інкорпорації є те, що при упорядкуванні за­конодавства зміст нормативноправових актів по суті залишається не­змінним. І цією властивістю інкорпорація відрізняється від кодифіка­ції і консолідації.

Залежно від юридичної сили збірників, що видаються, інкор­порація поділяється на офіційну і неофіційну.

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені компетентних правотворчих державних органів, які затверджують або у інший спо­сіб офіційно схвалюють підготовлені збірники чинних нормативноправових актів. Такі збірники є офіційною формою оприлюднення ді­ючих актів або тих, що набувають чинності і виступають офіційним джерелом права. І тому на його матеріали можна посилатися у процесі правотворчої або правозастосовчої діяльності, при вирішенні будьякої юридичної справи.

Неофіційна інкорпорація здійснюється відомствами, держав­ними чи приватними видавництвами, науковими установами, навча­льними закладами, окремими спеціалістами за власною ініціативою. Неофіційні збірники законодавства не є джерелами права, на них не можна посилатися у процесі правотворчості й застосування права, во­ни мають суто довідковоінформаційний характер.

Більшість виданих на сьогодні в Україні збірників законодавст­ва — це є неофіційна інкорпорація.

Залежно від способу розміщення матеріалу інкорпорація по­діляється на види:

1) хронологічна, тобто у збірнику законодавства нормативноправові акти розташовуються за датами їх опублікування і на­брання законної сили. У хронологічній інкорпорації кожний но­рмативноправовий акт має порядковий номер, назву, рік, місяць і день видання, а також номер статті;

2) систематична (предметна, тематична), тобто у збірнику зако­нодавства нормативноправові акти розташовуються за тематич­ними розділами або за предметною ознакою (галузями права, їх інститутами), сферами державної діяльності. У систематичних збірниках на початку кожного розділу та кожного підрозділу ро­зміщуються акти більшої юридичної сили, що містять основні принципові норми з відповідного питання, а потім акти, що роз­вивають, конкретизують і деталізують основні норми;

3) суб'єктна, тобто упорядкування нормативноправових актів здійсняються за суб'єктом їх прийняття.

Окремі інкорпоративні збірники можуть будуватися не за од­ним, а за кількома критеріями (наприклад, хронологічним та за крите­рієм суб'єкта нормотворчості. Так, наприклад, подається матеріал у "Відомостях Верховної Ради України").

Кодифікація — це вид систематизації законодавства, який передбачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і проти­річ, скасування застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спільний предмет і метод правового регулювання та ство­рення нового систематизованого нормативноправового акту.

Кодифікація є, по суті, вищою правотворчою формою система­тизації нормативного матеріалу. Вона узагальнює, доповнює та впо­рядковує лише чинне законодавство, об'єднуючи його у певній галузі права. Результатом кодифікації є прийняття нового зведеного норма­тивноправового акту стабільного змісту, який регулює значну части­ну суспільних відносин у сфері дії певної галузі права. Акт кодифіка­ції завжди значний за обсягом та має складну структуру.

Кодифікаційна робота здійснюється виключно державними ор­ганами згідно з їх компетенцією і має офіційний характер.

Кодифікаційні акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах, а саме:

1) основи законодавства — це сукупність нормативноправових актів, які містять поняття, цілі, завдання і принципи правового регулювання, які визначають основні напрямки регулювання пе­вної сфери суспільних відносин;

2) кодекси — це нормативноправовий акт, в якому об'єднано і си­стематизовано правові норми, що регулюють певну сферу сус­пільних відносин.

Кодекс є найбільш уживаним видом кодифікованого акту. Він має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, які певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі законодавства.

Кодекс, або повністю поглинає всі норми відповідної галу­зі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом най­більш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс);

3) статути — це нормативноправові акти, які регулюють правове становище певних підприємств, органів, установ (Статут підпри­ємства) або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залі­зничних доріг).

Тобто статут визначає статус юридичної особи, її завдання, структуру, функції, порядок діяльності тощо;

4) положення — це нормативноправові акти спеціальної дії, які регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи, організації чи групи однорідних органів, уста­нов, організацій (Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України);

5) правила — це нормативноправові акти, які містять процедурні норми, що визначають порядок організації якогонебудь роду ді­яльності та мають загальнодержавне значення (Правила дорож­нього руху).

В юридичній літературі за обсягом розрізняють наступні види кодифікації:

1) загальна — це створення зведених кодифікаційних актів з осно­вних галузей законодавства (Конституція);

2) галузева — це систематизація нормативноправових актів у ме­жах певної галузі законодавства (Цивільний, Сімейний, Кримі­нальний кодекси тощо);

3) спеціальна — це систематизація нормативноправових актів у межах одного чи декількох інститутів (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).

Таким чином, кодифікаційний акт є впорядкованою системою пов'язаних між собою нормативних приписів, що регулюють на осно­ві єдиних принципів права певну сферу відносно однорідних, достат­ньо стабільних суспільних відносин.

Кодифікаційні акти сприяють стабільності законодавства, є ос­новою законодавчої діяльності.

Консолідація — це вид систематизації законодавства, який передбачає створення, на основі кількох нормативноправових актів з одного і того ж питання, нового об'єднаного акта, в якому нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після ре­дакційної обробки, але без зміни змісту.

При консолідації новий акт затверджується компетентним правотворчим органом, а старі численні розрізнені акти визнаються таки­ми, що втратили чинність.

У процесі підготовки консолідованого акта здійснюється повне редагування, усуваються протиріччя, повторення тощо, але новий, ук­ладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить змі­ни в чинне законодавство.

Консолідація використовується там, де відсутня можливість ко­дифікації. Вона досить широко використовується в правотворчій дія­льності з метою впорядкування нормативних актів з питань оподатку­вання, адміністративної відповідальності тощо.