Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 3. Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин — це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Іншими словами, об'єкти правовідносин — це те, на що спрямо­вані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правових відно­син, тобто усе те, що становить предметом їхніх інтересів.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) матеріальні блага — це предмети матеріального світу (природ­ні ресурси, земля, надра, ліс тощо), речі (засоби виробництва, предмети споживання) та цінності (цінні папери, гроші тощо);

2) духовні блага — це результати творчої, інтелектуальної діяль­ності людини (твори літератури, мистецтва, музики, винаходи, наукові відкриття, комп'ютерні програми тощо);

3) послуги виробничого і невиробничого характеру — це ре­зультати певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культу­рної, освітянської та інших сферах діяльності людини (договір на перевезення вантажу, підряд на будівництво будинку, вико­нання пісень на святковому концерті тощо);

4) особисті немайнові блага — це життя, здоров'я, безпека, честь, гідність, свобода особи, недоторканість житла та інші права і свободи людини (наприклад, між студентом і адміністрацією вищого навчального закладу виникають правовідносини, так об'єктом цих правовідносин буде не отримання диплому, а отримання відповідного рівня освіти).

У сучасних правових системах світу людина, як така, не може бути об'єктом правовідносин (на відміну від минулого, коли раб чи кріпак розглядався як "річ, яка вміє говорити" і міг бути проданий чи подарований).

4. Зміст правовідносин

Зміст правовідносин — це передбачена нормами права суку­пність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів пра­вовідносин.

Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійс­нення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єк­тивні права та юридичні обов'язки.

Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. На­приклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будьякого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного пра­ва (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчан­ня в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного скла­дання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб'єктивного права (фактичний зміст).

Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідно­син показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.

Правове регулювання здійснюється головним чином через ме­ханізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з бо­ку держави.

Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмо­витися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (напри­клад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати держа­вні символи України тощо).

Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведін­ки уповноваженого суб'єкта, як:

1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;

2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;

3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;

4) право користуватися певним соціальним благом.

Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від ха­рактеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на пер­ший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.

Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, не­залежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.

Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної пове­дінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інте­ресах уповноваженого суб'єкта.

Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.

Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:

1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;

2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать ін­тересам інших суб'єктів;

3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від ін­ших суб'єктів;

4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповнова­женого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.

Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозиці­єю правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і па­сивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єк­тивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстра­ктній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин.

Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між со­бою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.