Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 2. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкт правовідносин — це учасник правових відносин, який має суб'єктивні права та здатний виконувати юридичні обов'язки.

Суб'єктами правовідносин може бути тільки людина або об'єд­нання людей.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

громадяни даної держави;

іноземні громадяни чи піддані;

особи без громадянства (апатриди);

особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди).

Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в усіх сферах сус­пільного життя: політичній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін. На території України усі права і обов'язки мають лише її громадя­ни, у той час як права і обов'язки інших осіб обмежені чинним зако­нодавством.

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

державні органи;

підприємства, установи, організації;

органи місцевого самоврядування;

посадові особи, тобто представники державної влади, які ви­конують організаторськорозпорядчі чи адміністративногос­подарські обов'язки;

громадські об'єднання (політичні партії, профспілкові органі­зації, релігійні організації тощо).

Колективні суб'єкти реалізують свої повноваження шляхом ви­дання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконан­ня і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам (наприклад, місцеві органи самоврядування організують і за­безпечують роботу житловокомунальних, транспортних та інших структур). Колективним суб'єктом є також держава, як суб'єкт міжна­родноправових, конституційноправових, цивільноправових та ін­ших відносин. Вона може виступати позивачам або відповідачем у суді, хоча не є юридичною особою;

3) соціальні спільності:

народ;

нація;

населення адміністративнотериторіальної одиниці;

трудові колективи та ін.

Можливість того чи іншого суб'єкта бути учасником правовід­носин визначається його правосуб'єктністю.

Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здат­ність особи бути носієм прав і обов'язків, здійснювати їх від свого імені та нести юридичну відповідальність за свої дії.

Важливою властивістю правосуб'єктності є її гарантованість державою, тобто відповідні державні органи зобов'язані забезпечити кожному суб'єкту права можливість повного і безперешкодного здій­снення прав, а також виконання обов'язків, зумовлених його правосуб'єктністю. Як зазначається у Міжнародному пакті про громадянсь­кі і політичні права, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році "кожна людина, де б вона не була, має право на ви­знання її правосуб'єктності".

Обсяг правосуб'єктності у кожного суб'єкта права різний. Для індивідуальних суб'єктів він в основному залежить від віку, наявності громадянства, стану психічного здоров'я. Так, з 18 років у суб'єкта права виникає пасивне виборче право і право на одруження, з 14 ро­ків — обов'язок нести кримінальну відповідальність за вчинення не­безпечних злочинів, а з 16 років — усіх злочинів тощо. Громадяни держави, порівняно з іноземними громадянами та особами без грома­дянства, мають великий обсяг прав у політичній сфері. Так, вони ма­ють право обирати і бути обраними до органів державної влади, обій­мати посади в органах державного управління тощо, чого позбавленні останні. Особи, які внаслідок психічного розладу здоров'я чи недоум­ства нездатні усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, у встановленому законом порядку обмежуються в правах (наприклад, вони не мають права вчиняти правочини щодо розпорядження свого майна тощо).

Правосуб'єктність колективних суб'єктів визначається їхньою компетенцією і правовим статусом юридичної особи, обсяг яких зале­жить передусім від мети їх створення і діяльності.

Правосуб'єктність поряд з нормами права і юридичним фактом є передумовою виникнення правовідносин, вона являє собою сукуп­ність правоздатності та дієздатності.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Основні види правоздатності: 1) загальна правоздатність — це здатність особи мати будьякі

права і обов'язки, що передбачені чинним законодавством. Вона визнається державою за фізичними особами з моменту їх наро­дження і припиняється зі смертю.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю. Це важлива переду­мова і невід'ємний елемент політикоюридичного і соціального стату­су особи. В той же час та чи інша особа не може бути носієм усіх іс­нуючих прав одночасно, а також у кожної особи фактична можливість мати ті чи інші права внаслідок різних причин настає у різний час. Так, якщо громадянин має у даний час права, яких не має інший, це не означає, що у них різна правоздатність. Правоздатність у них однако­ва, а сукупність прав і обов'язків різна;

2) галузева правоздатність — це здатність особи чи організації набувати права в тій чи іншій галузі права. У кожній галузі пра­ва строки її настання можуть бути неоднаковими;

3) спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з пе­вними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль­них знань і навичок (наприклад, судді, працівники правоохорон­них органів тощо). Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціальною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно чинному законодавству — з моменту отримання ними ліцензій на спеціально визначені види діяльно­сті, обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксо­вані у статутах і положеннях цих юридичних осіб, і припиняєть­ся разом з їх ліквідацією.

Отже, правоздатність — це категорія, яка притаманна усім суб'єктам правовідносин, але не однакова для усіх, тому що кількість прав і обов'язків у окремих суб'єктів може бути різною. Правоздат­ність сама по собі ніякого реального блага не дає, вона дає тільки пра­во мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи ін­шим благом, здійснення відповідних дій тощо. Суб'єкт, наділений правоздатністю, не повинен обов'язково реалізовувати всі надані йому права.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність осо­би своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки.

Іншими словами, це можливість реалізувати правоздатність. Ха­рактер і обсяг дієздатності визначається державою і закріплюється у нормативноправових актах. Дієздатність обумовлена особливостями державного устрою, історичними, національними і релігійними тради­ціями, рівнем розвитку економіки, права і громадянського суспільства.

На відміну від правоздатності, дієздатність характеризується тим, що діяльність суб'єктів мусить бути усвідомленою, тобто вона залежить від віку і стану психічного здоров'я фізичної особи.

Згідно чинному законодавству України, повна дієздатність фі­зичних осіб настає за досягненням нею 18 років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з 21 року особа може обиратися до органів міс­цевого самоврядування; з 25 — призначатися суддею тощо). Однак у цивільному і трудовому праві особам надається повна дієздатність і у більш ранньому віці. Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту реєст­рації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповно­літній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю. Малолітні особи, ві­ком до 14 років, мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, що задовольняють їх потреби та стосується предмета, що має невисоку вартість і відповідає їхньому фізичному, духовному чи соці­альному розвитку. Що ж стосовно всіх інших правочинів, то до на­стання повноліття особи її інтереси представляють батьки чи інші за­конні представники (опікун, піклувальник).

Ніхто не має права без законних підстав обмежити особу в діє­здатності. Обмежити особу в дієздатності або визнати її недієздат­ною може лише суд у випадках, визначених чинним законодавством. Законом передбачена можливість поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у разі видужання чи значного поліпшення психічного стану.

Українське законодавство не визнає добровільної — повної чи часткової відмови громадянина від правоздатності і дієздатності, а також не визнає і будьяких угод, спрямованих на обмеження правоз­датності чи дієздатності.

Однією з форм прояву дієздатності є деліктоздатність.

Деліктоздатність — це передбачена нормами права здат­ність особи нести юридичну відповідальність за вчинення проти­правних дій.

Передумовою деліктоздатності є осудність, тобто здатність фі­зичної особи під час здійснення суспільно небезпечного діяння усві­домлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність фізич­ної особи не завжди припускає її повну дієздатність. Так, чинне кримінальне законодавство України передбачає настання криміналь­ної відповідальності осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за вчинення особливо тяжких злочинів — з 14 років.