Теорія держави та права - Гіда Є.O. - ТЕМА 2.1.3. Нормативна основа правоохоронної діяльності

2.1.3.1. Вплив соціальних норм на правоохоронну діяльність

Динамічне державотворення, що протягом останніх двох десятиліть відбувається в Україні, характеризується як складний і суперечливий процес. Сьогодні є всі підстави стверджувати, що набуття Україною рис демократичної, соціальної, правової держави виявилося набагато складнішим, ніж передбачалося. Тому подальше вдосконалення правової системи та підвищення ефективності правового впорядкування суспільних відносин залишається одним з першочергових завдань. Важливим кроком на шляху до його розв'язання є ґрунтовне науково-теоретичне вивчення сутності та особливостей нормативного регулювання правоохоронної діяльності.

У цьому контексті розвиток сучасної цивілізації зумовив становлення та функціонування системи соціальних норм, що є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного управління та організації діяльності держави, об'єднань громадян та окремих індивідів, шляхом узгодженої взаємодії людей. Соціальне регулювання, що здійснюється за допомогою соціальних норм відображає досягнутий рівень економічного, соціально-політичного та духовного розвитку суспільства. Норми, що регулюють суспільні відносини, віддзеркалюють і конкретизують дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, історично обумовлених закономірностей1.

В юридичній енциклопедичній літературі поняття "норма" розглядається як міжгалузева категорія, що використовується для узагальнення певної сукупності людських знань про природу та суспільство. У природознавстві норма визначається як встановлена міра, середня величина або стан матеріального об'єкта. У суспільствознавстві норма означає порядок, правило, що приписує той чи інший спосіб поведінки людей і є продуктом творчості соціальних суб'єктів, зацікавлених у певній спрямованості людських дій1.

Усі норми, що набули чинності та здійснюють регулятивний вплив на суспільство, впорядковуючи різні сфери його життєдіяльності, поділяються на дві основі групи - соціальні та технічні. Соціальні норми регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями, тобто соціальне життя, а технічні норми - відносини людей із зовнішнім світом, тобто природою і технікою. Це відносини типу "людина-машина", "людина - знаряддя праці".

Працюючи задля задоволення власних потреб та інтересів, людина вступає у відносини з іншими людьми. У процесі її різносторонньої діяльності встановлюються та осмислюються необхідні зв'язки, відбувається обмін інформацією, накопичується досвід, що передається від покоління до покоління. Через суспільні відносини відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється та формується спільність їх поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача та засвоєння звичок, з'являються згуртованість і солідарність. Без цих відносин людина не може існувати: для людини важливо не тільки задовольняти життєві потреби, а й перебувати у відносинах з собі подібними. Відтворення цих відносин згодом стає особливою потребою людей і перетворюється на відносно самостійну сферу їх життєдіяльності. Цей процес мас безперервний та систематичний характер і підтримується спеціальними засобами - соціальними нормами. Саме вони регламентують діяльність учасників суспільних відносин, надаючи їм ознак логічності та впорядкованості1.

Соціальні норми виконують регулятивну роль, визначають еталони (зразки) поведінки особистості. Вони є засобом узгодження інтересів людей, їх груп і суспільства загалом. Норма може накладати конкретні обмеження на діяльність особистості. Однак це стосується лише норм, що забороняють (так званих табу). Існують й іншого роду норми, що дозволяють певні види діяльності. Проте слово "певні" в деякій мірі також свідчить про обмеження. У цілому ж одні соціальні норми спрямовані на обмеження конкретних дій, інші - на створення умов діяльності особистості, бажаної для суспільства.

Соціальні норми можуть по-різному усвідомлюватися та сприйматися людьми, які належать до різних соціальних груп. Норми, що нав'язуються чи впроваджуються суспільством, державою, групою людей, можуть відповідати або не відповідати інтересам, "внутрішнім" нормам індивіда, його світогляду, ціннісним орієнтирам, переконанням. У зв'язку з чим вони виконуються ним погано, або ж зовсім не виконуються. Історія розвитку людства свідчить, що панівні соціальні спільноти свої групові норми можуть видавати за загальнолюдські, обов'язкові для всіх членів суспільства. Інші ж верстви населення, відстоюючи специфічні інтереси, виробляють групові норми, якими вони керуються в житті. Але вони не мають можливості перетворити їх на загальнообов'язкові правила.

Сучасне громадянське суспільство повинно відповідати за зміст соціальних норм, що ним встановлюються, за їх практичне виконання. Члени цього суспільства зобов'язані пізнати, оцінити, засвоїти і виконувати соціальні норми. Демократичне суспільство та особистість мають нести взаємну відповідальність, у тому числі моральну, за невиконання соціальних норм.

Таким чином, соціальні норми - це зумовлені об'єктивними закономірностями правила загального характеру, що впорядковують поведінку людей у суспільстві, виражаючи волю певної частини або всього суспільства, та забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Ознаки соціальних норм:

- виступають в якості об'єктивно зумовлених правил, що регулюють можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин;

- відображають об'єктивні закономірності суспільного розвитку;

- мають особливе значення для суспільства, яке в свою чергу визначає ступінь їх обов'язковості;

- є результатом свідомо-вольової діяльності людей;

- мають загальний характер (нормативність), тобто поширюються на невизначене коло осіб і невизначену кількість випадків;

- гарантуються та забезпечуються певними засобами соціального впливу на поведінку людей (наприклад, звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом тощо).

В юридичній літературі виокремлюють такі основні функції соціальних норм:

- регулятивну - соціальні норми містять у собі правила, що впорядковують поведінку людей у суспільстві, підтримуючи тим самим умови існування суспільства як єдиного цілісного організму;

- оціночну - соціальні норми виступають у суспільній практиці критеріями ставлення до тих чи інших дій і підставою для оцінки поведінки конкретних суб'єктів (моральне- аморальне, правомірне - протиправне);

- трансляційну - у змісті соціальних норм сконцентровані як досягнення всього людства в організації суспільного життя, так і створена поколіннями культура відносин. Соціальні норми виступають засобом передачі соціального досвіду, "спадщини" від одного покоління іншому1.

Складність суспільних відносин зумовлює різноманітність соціальних норм, які в наукових джерелах класифікуються за такими критеріями:

1. За способом утворення (виникнення):

стихійні норми - виникають несвідомо з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин; свідомі норми - виникають свідомо у зв'язку з необхідністю не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків їх учасників;

2. За способом закріплення (об'єктивації):

усні - існують у свідомості суб'єктів і передаються з покоління в покоління; письмові - мають документальну форму закріплення та визначений ступінь обов'язковості;

3. За суб'єктом прийняття та охорони:

норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні); норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні); норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (норми-звичаї, норми-традиції);

4. За регулятивними особливостями або способом встановлення:

норми-традиції, зумовлені звичкою, природністю формування та утвердження у свідомості людей того чи іншого типу поведінки; норми моралі - регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості та честі (мораль оцінює поведінку людини за допомогою понять "добрий" і "поганий". Норми моралі, як правило, не зафіксовані документально, вони існують як ціннісні орієнтири у свідомості людей); норми-звичаї- це правила, що склалися історично та в результаті тривалого, багаторазового повторювання ввійшли у звичку людей і стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності; норми права - обов'язкові, формально визначені правила загального характеру, встановлені чи санкціоновані державою або іншим уповноваженим суб'єктом правотворчості та ними гарантовані, включаючи можливість застосування примусу, з метою ефективного регулювання суспільних відносин; корпоративні норми - встановлюються та забезпечуються об'єднаннями громадян, трудовими колективами, комерційними корпораціями; соціально-технічні - правила необхідного, доцільного поводження людей з предметами природи" знаряддями праці та іншими технічними засобами;

5. За сферою дії:

економічні - регулюють відносини, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання вироблених благ; політичні - впорядковують відносини між класам, націями, народностями, пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, з відносинами держави з іншими елементами політичної системи; релігійні - регулюють релігійні відносин, що виникають під час відправлення релігійних культів, задоволення релігійних потреб, визначають устрій церкви, відносини останньої з іншими організаціями та державою1; естетичні - містять правила, що регулюють поведінку людей у сфері прекрасного (моди, мистецтва), відповідно до загальних законів творчого пізнання дійсності; екологічні - впорядковують відносини у сфері охорони довкілля; культурні - соціальні норми, що визначають правила культурної поведінки людей і відображають рівень розвитку цивілізації певного суспільства. Разом з тим, потрібно зазначити, що всі соціальні норми тісно взаємопов'язані та комплексно взаємодіють між собою, тому що в суспільстві не існує ізольованих, окремо існуючих сфер життя. Останні виступають лише сторонами цілісного процесу - соціальної діяльності людей.

Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого різновиду соціальних норм. У суспільстві до виникнення держави переважно існували норми-звичаї та норми-традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають норми моралі та норми права.

Соціальні норми впорядковують різні сфери діяльності людей, у тому числі правоохоронну діяльність. Остання є видом соціальної діяльності, має складний характер, залежить від ступеня розвитку суспільства, рівня свідомості та правосвідомості людини, характеру її правових переконань. Соціальна необхідність правоохоронної діяльності зумовлена причинами соціалізації та індивідуалізації людини, а також способом спільної життєдіяльності. Соціальна природа правоохоронної діяльності надає можливість визначити її, з одного боку, в якості особливого виду соціальної діяльності, а з іншого - в якості специфічного державно-правового різновиду соціального управління1.

Результат впливу соціальних норм на діяльність такого правоохоронного органу як міліція знайшов своє відображення в Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України" від 28 грудня 1991 р., Наказі МВС України "Про затвердження Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ" від 4 січня 1996 р., а також в Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ України, схваленому колегією МВС України від 5 жовтня 2001 р.

Так, відповідно до Кодексу честі працівника органів внутрішніх справ громадянин України, який вирішив присвятити своє життя службі в органах внутрішніх справ, добровільно бере на себе обов'язок служити Закону, виконувати вимоги Присяги, додержуватись високоморальних норм поведінки.

Працівник органів внутрішніх справ повинен постійно пам'ятати, що він є представником влади, і бути гідним довір'я народу. При виконанні службових обов'язків та в повсякденному житті працівник органів внутрішніх справ поряд з виконанням інших важливих вимог повинен:

- уважно та без упередження ставитися до громадян незалежно від їх соціального стану, освітнього рівня, расової чи релігійної приналежності, громадянства, політичних та інших переконань, віку, статі, при застосуванні сили керуватися гуманістичними принципами, пам'ятати про цінність людського життя;

- у стосунках з колегами додержуватися взаємоповаги, щирості, доброзичливості, товариської допомоги та вимогливості;

- своїми вчинками та поведінкою, способом життя стверджувати високі принципи безкорисливості, чесності та скромності у громадському та особистому житті, нетерпимо ставитись до будь-яких аморальних проявів, активно боротися з цими явищами в колективах органів внутрішніх справ.

У свою чергу згідно з Етичним кодексом працівники органів внутрішніх справ зобов'язуються керуватися у службовій діяльності і повсякденному житті та поведінці поряд з іншими такими етичними нормами: повсякчас бути готовими до надання людям допомоги і захисту в межах службових повноважень та виходячи із загальнолюдських морально-етичних позицій. При цьому суттєво важливим є урахуванням особливостей та потреб різних груп населення;

- у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, і зокрема мовної;

- виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у протидії злочинності, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дії у складних, не стандартних ситуаціях;

- критично ставитися до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня;

- стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронців як посадової особи, уповноваженої державою і народом України, захищати законні права та інтереси громадян. Усіляко сприяти підвищенню авторитета органів внутрішніх справ серед населення1.