Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 2.1.4.4. Юридична техніка: поняття, види

Юридична техніка - це сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормо-установчого, нормозастосовного або інтерпретаційного характеру, актів систематизації законодавства) загальнообов'язкових правил поведінки.

Безпосереднім предметом юридичної техніки виступають юридичні акти-документи та акти їх систематизації.

Нормотворчу техніку слід визначити як систему правил і засобів вираження змісту нормативно-правового акта, використання яких забезпечує повноту, стислість, точність, чіткість, ясність і несуперечність нормативно-правових актів та системні зв'язки між ними.

Нормотворча техніка має певну структуру, котру доцільно виділяти на підставі різних аспектів нормативно-правового акта як елемента системи законодавства, тобто самостійного письмового юридичного документа, що містить норми права.

З цієї точки зору можна виокремити такі елементи нормотворчої техніки:

а) логічні; б) лексичні і стилістичні; в) графічні і математичні; г) структурні (структурно-тематична основа і структура нормативно-правового акта); г) засоби і правила утворення спеціально-юридичного змісту нормативного правового акта; д) засоби і правила забезпечення та позначення системних зв'язків нормативно-правових актів.

Логічні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують утворення логічної основи нормативно-правового акта.

Лексичні і стилістичні правила і засоби нормотворчої техніки забезпечують стислість, зрозумілість, точність мовної форми нормативно-правового акта.

В окремих випадках для вираженні змісту нормативно-правових актів використовуються графічні (таблиці, графіки, карти, малюнки, які закріплюють символи, зразки документів) і математичні засоби (числа, формули розрахунків, знаки, що позначають операції з числами).

Структурно-тематична основа нормативно-правового акта формується через послідовну диференційованість його змісту на основі відповідних принципів. Такими основними принципами є: а) тематична однорідність, цілісність і послідовність викладення як окремих структурних елементів нормативно-правового акта, так і композиції останнього в цілому; б) забезпечення зручності у користуванні нормативним документом (у процесі його пошуку в системі нормативно-правових актів, пошуку і тлумаченні необхідних положень у межах окремого нормативно-правового акта).

Структура нормативно-правового акта може включати такі елементи: 1) вказівка на форму акта, якою він наділяється; 2) назва органу державної влади, який видав (крім законів) нормативно-правовий акт; 3) реєстраційний номер; 4) найменування (заголовок) нормативно-правового акта; 5) преамбула (у разі необхідності); 6) частина, що постановляє; 7) прикінцеві положення (у разі необхідності); 8) перехідні положення (у разі необхідності); 9) підписи відповідних посадових осіб, дата прийняття; 10) додатки (якщо вони є). Нормативно-правові акти залежно від виду і обсягу можуть поділятися на частини, розділи, глави, параграфи; статті та частини, пункти, підпункти, абзаци статей, абзаци пунктів; примітки і т. і.

Спеціально-юридичний зміст нормативно-правового акта утворюється через використання таких основних засобів, як юридичні поняття (терміни), юридичні конструкції, презумпції, фікції, галузева типізація, через забезпечення в необхідних випадках матеріальних норм права відповідними процесуальними (процедурними) нормами та ін.

Термін (від лат. - межа, кордон) - це слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія).

Терміни - один з найважливіших засобів законодавчої техніки.

Терміни, що використовується в законодавстві, поділяються на три основні види:

а) загальновживані терміни - слова та словосполучення літературної мови, які мають загальнопоширене вживання (сім'я, територія, ділянка, документ тощо);

б) спеціально-технічні терміни - слова та словосполучення неюридичного вживання, які належать іншим (неюридичним) наукам і певним сферам людської діяльності та використовуються в законі (рентген, провізор, радіоактивні відходи, аудіовізуальний твір, провайдер та ін.);

в) спеціально-юридичні терміни - слова та словосполучення, що належать юридичній науці і практиці, відбивають специфіку державно-правових явищ (шлюб, позов, дієздатність, правоздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт, державний орган, повноваження тощо).

Юридична конструкція - це засіб нормотворчої техніки, який забезпечує побудову нормативно-правового матеріалу. Юридичні конструкції придають змісту нормативно-правового акта логічної стрункості, зумовлюють послідовність його викладу, визначають зв'язок між нормами права, сприяють повному, чіткому врегулюванню тих чи інших суспільних відносин (або їх елементів). Крім цього, конструкції сприяють концентрованому, стислому викладенню правового матеріалу. Вихідною, універсальною загальноправовою юридичною конструкцією є конструкція норми права, яка складається і трьох елементів - гіпотези, диспозиції, санкції. Прикладом галузевої конструкції є конструкція складу злочину.

Галузева типізація-сутність цього засобу полягає в тому, що за допомогою інших прийомів нормотворчої техніки (поміщення даної норми в галузевий кодифікаційний акт, підпорядкування його визначеній системі загальних норм, застосування галузевої термінології) нормативні приписи викладаються таким чином, аби вони не тільки утворювали логічні норми і юридичні конструкції, а й включались у відповідну галузь права.

При формулюванні норми права може бути обраний різний ступінь їх узагальнення. Залежно від ступеня узагальнення фактичних обставин чи дій, про які Йдеться в нормі права, вирізняють два способи формулювання норм права: їх викладення у вигляді загальних правил (абстрактний спосіб) і у вигляді конкретних правил, які передбачають регулювання окремих, точно визначених суспільних відносин (казуїстичний спосіб).

Системні зв'язки нормативно-правових актів, окремих норм позначаються за допомогою таких засобів:

- відсилання (позначення зв'язків між нормами у межах одного нормативно-правового акта, між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили) та посилання (позначення зв'язку між більш загальними нормативно-правовими актами і тими, що конкретизують, доповнюють, розвивають їх положення);

- норми-доручення (пряме формулювання доручення конкретному органу (декільком органам): підготувати і прийняти певний нормативно-правовий акт (декілька актів); привести у відповідність з прийнятим нормативно-правовим актом існуючі нормативно-правові акти; підготувати перелік актів окремі норми, яких потребують зміни або скасування у зв'язку з прийняттям нового нормативно-правового акта;

- оперативні норми (норми, за допомогою яких вносяться зміни, доповнення до чинних нормативно-правових актів або скасовуються нормативно-правові акти, їх окремі положення;

- відтворення (буквальне текстуальне відтворення окремих положень Конституції, законів, що мають особливе значення, норм міжнародного права);

- правове застереження і застереження-відсилання (засіб узгодження і позначення зв'язків систем внутрішньодержавного та міжнародного права).

До основнім правил нормотворчої техніки, що забезпечують системні зв'язки між нормативно-правовими актами, належать:

- забезпечення логічної несуперечності між нормами права чинних нормативно-правових актів;

- скорочення до мінімуму кількості нормативно-правових актів з одного І того самого кола питання;

- уникнення необґрунтованого дублювання норм права;

- поєднання актів, що видаються, з тими, що були видані раніше (своєчасне скасування нормативно-правових актів та їх частин, що суперечать новому нормативно-правовому акту, внесення необхідних змін до чинних нормативно-правових актів тощо);

- недопущення відсилання до актів, яких ще не існує;

- послідовне і однакове використання термінів у системі законодавства чи принаймні в межах його окремих галузей.

У деяких випадках у нормотворчості виділяють особливий її вид - відомча нормотворчість. Відомча нормотворчість - це діяльність органів виконавчої влади (міністерств, державних служб, агентств, інспекцій тощо) по створенню на підставі первинних підзаконних нормативно-правових актів (наприклад, указів Президента України) відомчих нормативно-правових актів. Ця діяльність здійснюється в межах компетенції того чи іншого органу і спрямована на розкриття чи конкретизацію тих положень, що містяться в первинних підзаконних нормативно-правових актах.

Таким чином, техніка відомчої нормотворчості - це сукупність правил, прийомів і способів підготовки, створення та оформлення відомчих нормативно-правових актів, їх систематизації та обліку.

Відомчий нормативно-правовий акт - підзаконний нормативний акт (указ, інструкція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Ознаки відомчого нормативно-правового акту:

- приймається уповноваженим органом держави;

- містить нові норми, змінює чи скасовує чинні;

- приймається з дотриманням певної процедури;

- має письмову форму акта-документа і чітко визначені реквізити:

o вид акта (наприклад, статут, нормативний наказ, циркуляр, зразкове положення тощо);

o найменування органу, що прийняв нормативно-правовий акт;

o заголовок;

o дата видачі;

o місце видачі;

o номер нормативно-правового акта;

o інформація про посадових осіб, які підписали нормативно-правовий акт.

Вищеперераховані реквізити надають відомчому нормативно-правовому акту юридичну чинність. Таким чином, аналіз будь-якого відомчого нормативно-правового акта необхідно починати з перевірки реквізитів

- публікуються в офіційних виданнях з обов'язковою відповідністю тексту офіційному зразку.

За загальним правилом відомчі нормативно-правові акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції. Якщо ж у них передбачений час вступу в дію-то з моменту, зазначеного в акті, але не раніше дня опублікування.

Серед відомчих нормативно-правових актів є акти з грифом "таємно". Останні вступають у дію з моменту одержання виконавцем.

Відомчі нормативно-правові акти видаються у випадках:

- коли в межах сфери відання центрального органу виконавчої влади:

o не чітко визначені права і обов'язки суб'єктів;

o мають місце прогалини в певних аспектах відносин суб'єктів;

- прямо зазначено в законі (указі, постанові, розпорядженні), що необхідно видати акт для конкретизації норми закону чи первинного підзаконного нормативно-правового акта.

Відомчі нормативно-правові акти видаються з питань, віднесених винятково до їх повноважень і поширюються на осіб, що входять у сферу їх компетенції. Водночас деякі акти міністерств (у тому числі і Міністерства внутрішніх справ України) можуть мати загальне міжвідомче значення.

Для усунення протиріч між відомчими нормативно-правовими актами, підвищення їх ефективності, а також для забезпечення доступності користування ними використовуються ті самі види систематизації, що й для нормативно-правових актів (див. питання 2.1.4.2 підручника).

До різновидів відомчих нормами впо-правових актів відносяться:

- накази;

- інструкції;

- розпорядження;

- положення;

- статути.

Сутність цих відомчих нормативно правових актів полягає не тільки в інформації, що в них міститься, але й у особливому зовнішньому оформленні, що досягається шляхом "прив'язок" цих документів до суб'єктів, які їх видали. Кожен відомчий нормативно-правовий акт повинен мати підпис відповідних посадових осіб, а також печатку (якщо він виходить за межі) цього органу.

Відомчий нормативно-правовий акт повинен мати такі прив'язки:

- до суб'єктів-авторів документа;

- до суб'єктів, яким він адресується. Досить часто відомчі нормативно-правові акти адресуються певній групі (виду) осіб. Наприклад, працівникам міліції, слідчим тощо;

- до місця та часу видачі.

Правила, що відносяться до структури відомчого нормативно-правового акта:

- норми більш загального характеру містяться на початку;

- однорідні норми виділяються та викладаються компактно;

- у великих актах мають виокремлюватись глави, розділи які повинні отримати певну назву;

- глави складаються з статей, що можуть поділятись на частини (пункти);

- нумерація статей повинна бути суцільною;

- доповнення оформлюються у вигляді частини існуючої статті чи у вигляді нової статті. Цій статті присвоюють номер існуючої статті з позначками (наприклад, ст. 15-1 Закону України "Про міліцію").

Найважливіші частини відомчого нормативно-правового акта:

- назва відомчого нормативно-правового акта;

- назва органу, що видав акт;

- найменування акта;

- вступна частина (преамбула);

- ухвалююча частина, яка поділяється на глави, розділи, статті, частини статей, пункти тощо;

- вказівки на наслідки недотримання розпоряджень і порядок відповідальності;

- вказівка про скасування інших актів;

- час і місце видання акту та вступ його в дію;

- підписи відповідних посадових осіб.

Вдосконалення процесу правоохоронної діяльності сприяє підвищенню ролі права та зміцненню законності в усіх сферах суспільного життя, що повною мірою стосується і міліції.

Важливим напрямом упорядкування цих процесів є правотворча діяльність органів держави у сфері забезпеченні правопорядку. Причому тут чітко простежується така закономірність: чим детальніше буде регламентована діяльність кожного державного органу, зокрема міліції, тим надійніше буде захищена особа від незаконного втручання держави в її життя та від порушень елементарних прав.

Отже, відомчі нормативно-правові акти регулюють внутрішньо-організаційну діяльність служб та підрозділів міліції, але можуть мати і надвідомчий характер, регулювати відносини між міліцією і громадянами.

Дія норм права, що містяться у відомчих нормативно-правових актах, спрямована переважно на:

- організацію роботи апарату служб та підрозділів міліції;

- забезпечення прав і свобод громадян;

- охорону об'єктів, що мають важливе значення для життєдіяльності суспільства і держави;

- протидію правопорушенням (злочинності) і т. і.

Такий практичний аспект відомчих нормативно-правових актів надає особливого значення нормотворчої діяльності міліції.