Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 4.1.1.4. Особливості правового регулювання діяльності міліції

У правовому регулюванні можна виділити три рівні. Перший рівень - суспільний. На рівні суспільства правове регулювання здійснюється опосередковано, шляхом закріплення і підтримання певних умов життєдіяльності людей, насамперед, встановленням та закріпленням суспільного ладу. Для розуміння механізму правового регулювання на цьому рівні важлива не сфера дії свідомості та внутрішньої мотивації, а соціальний статус індивіда, соціальні позиції індивіда у сфері виробництва, суспільно-політичному житті, сфері культури, побуту і споживання.

На другому рівні (його можна назвати статусним) відбувається визначення правового стану - правового статусу громадян, установ, організацій, підприємств, органів держави. Встановлюючи структуру органів держави, підприємств та установ, цілі та порядок їх діяльності, правове положення особи тощо, право забезпечує регулювання суспільних відносин у певних межах, достатніх для нормального функціонування суб'єктів права.

На третьому рівні (індивідуальний рівень) правове регулювання має дещо інші особливості. Норми права прямо і безпосередньо адресовані певному суб'єкту. Вони зобов'язують, забороняють чи дозволяють певні форми поведінки. Поведінка індивіда визначається складною взаємодією зовнішніх і внутрішніх впливів, причому залежно від ситуації ті або інші її варіанти домінують. Правове регулювання пов'язане, насамперед, із зовнішнім впливом на поведінку людини. У процесі цього впливу реалізуються можливості, закладені в правовій системі та в організації діяльності державних органів, спрямованої на реалізацію норм права (інформування суб'єктів права, тлумачення норм права, контроль за їх виконанням, профілактика, застосування санкцій тощо)1.

У випадку внутрішнього впливу неабиякого значення набувають сфера дії свідомості людини та її внутрішні мотивації. Мораль є внутрішнім регулятором поведінки людей. Моральні норми відображають вищі ідеали людини, заради яких потрібно жити, визначають її вчинки, спонукаючи до того чи іншого способу дії. Ефективність будь-якого нормативного регулювання багато в чому залежить від того, якою мірою відповідні норми стали частиною внутрішнього світу людини. Бути свідомим означає не лише мати здатність усвідомлювати зовнішній світ, а й діяти за велінням совісті, честі, обов'язку, сприймати і в теорії, і на практиці моральні цінності суспільства.

Право по-справжньому дієве тоді, коли його норми реалізуються за внутрішнім переконанням - свідомо, і не потребують зовнішнього примусу. Мораль набуває в праві особливої форми свого існування. Тому дотримання всіх без винятку норм права (безвідносно до їх змісту) стає вимогою моралі. Проблема співвідношення моральних цінностей і права має не лише теоретичне, а й практичне значення, стосується гуманістичної спрямованості права, його доцільності та ефективності. В юридичній літературі підкреслюється, що норма права не може бути ефективною, якщо суперечить вимогам моралі1.

Первинний рівень правового регулювання утворюється такими елементами: соціальними суб'єктами, що беруть участь в процесі правового регулювання, правовими засобами і методами, що використовуються в такому регулюванні, а також формами праворегулятивної діяльності.

Соціальні суб'єкти, що беруть участь в процесі правового регулювання поділяються на суб'єктів юридичної діяльності і суб'єктів правореалізації. Міліція та її працівники в процесі правового регулювання в більшості випадків виступають суб'єктами правоохоронної системи - носіями державно-владних повноважень. У той же час вони є учасниками внутрішньо-організаційних трудових і службових правовідносин, а тому виступають суб'єктами правореалізації.

Діяльність міліції - державно-владна діяльність служб та підрозділів міліції, що спрямована на виконання завдань і функцій покладених на них суспільством.

Не дивлячись на те, що традиційно її відносять до діяльності правоохоронної, що обумовлено загальною функціональною спрямованістю в правовому регулюванні (обслуговуванням механізму правозабезпечення), вона органічно поєднує в собі різні види юридичної діяльності, що виділяється за різними підставами.

У процесі діяльності міліції має місце складне переплетення різних видів юридичної діяльності, а також взаємні переходи з однієї форми в іншу (з організаційно-розпорядчої в контрольну, з контрольної - в правозастосовну, з адміністративно-юрисдикційної - в кримінально-процесуальну і тому подібне).

Найбільш високоорганізований, рівень правового регулювання утворюється трьома соціально-правовими механізмами: праворегламентація, правозабезпечення і правова саморегуляція.

Процес правової регламентації суспільних відносин забезпечується за допомогою правотворчої (законотворчої та підзаконно-нормотворчої), правосистематизуючої та інтерпретаційної діяльностей, що і складають єдиний механізм правової регламентації.

Значення правотворчої діяльності міліції зумовлюється тією обставиною, що від її рівня та якості, залежить досконалість правової бази діяльності міліції, наявність якої - це неодмінна умова ефективної роботи служб і підрозділів міліції з виконання покладених на них завдань щодо захисту прав та свобод людини і громадянина, охорони правопорядку і протидії злочинності.

У змістовому плані правотворча діяльність міліції пов'язана з виданням відомчих нормативно-правових актів і включає чотири основні стадії:

- виявлення потреби у правовій регламентації;

- розробка проекту нормативно-правового акта;

- проведення правової (юридичної) експертизи проекту нормативно-правового акта;

- прийняття нормативно-правового акта.

Пріоритетними напрямами участі міліції у правотворчому процесі виступають:

- забезпечення захисту конституційного ладу і територіальної цілісності держави;

- забезпечення особистої безпеки громадян, охорона їх прав, свобод і законних інтересів;

- протидія корупції та тіньовій економіці;

- підвищення ефективності роботи щодо розкриття і розслідування злочинів;

- протидія незаконному обороту спирту і алкогольної продукції, наркотичних засобів;

- посилення контролю за обігом зброї, приватною охоронною діяльністю;

- вдосконалення організаційно-правового положення міліції1. Механізм забезпечення процесу правомірної реалізації норм права їх безпосередніми адресатами - явище більш складне. Забезпечити - означає зробити можливим, здійсненим. Це - головна мета юридичної діяльності на даному етапі правового регулювання. Вона, у свою чергу, поділяється на більш конкретні цілі:

- створення необхідних юридичних умов, передумов для реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків;

- здійснення контролю за правомірністю процесу реалізації норм права;

- усунення перешкод, що виникають при реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: захист і відновлення порушених права, в необхідних випадках - застосовувати заходи примусу щодо виконання покладених на суб'єкта юридичних обов'язків.

Належна реалізація норм права, забезпечується в процесі організаційно-розпорядчого, реєстраційного, засвідчувального і дозвільного видів юридичної діяльності

У разі виявлення порушень за допомогою контрольної діяльності виникає необхідність в усуненні перешкод у правореалізаційному процесі (припинення правопорушень, захисту і відновлення порушених прав) і в притягненні правопорушників до відповідальності. У цьому випадку в правове регулювання включаються охоронні види юридичної діяльності (правозахисна, правообмежувальна, правовиконавча). У межах процесуальних форм до відповідних суб'єктів застосовуються заходи державного примусу, і забезпечується правомірна реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків безпосередніми адресатами норм права. Основними суб'єктами цих різновидів юридичної діяльності виступають державні органи, що утворюють правоохоронну підсистему держави (суди, прокуратура, міліція, служба виконання покарань та ін.), то можуть застосовувати правові засоби охоронного типу.

Таким чином, механізм правозабезпечення складають ті види юридичної діяльності, в процесі та за допомогою яких, здійснюється піднормативне регулювання і охорона суспільних відносин, забезпечується нормальний процес реалізації норм права їх безпосередніми адресатами: організаційно-розпорядча, реєстраційна, засвідчувальна, дозвільна, правозастосовна, контрольна, правообмежувальна, правозахисна, правовідновлююча та правовиконавча.

Правоохоронна діяльність охоплює такі основні напрями:

- виявлення, запобігання й розслідування злочинів та інших правопорушень;

- захист державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку в Україні;

- забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і можливих причин та вчиненню суспільно небезпечних дій, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур. Як охоронний інструмент держави, правоохоронна діяльність впливає на поведінку суб'єктів правовідносин за допомогою використання дозволів, приписів, заборон, контролю за їх додержанням та застосування юридичної відповідальності.

Правоохоронна діяльність, яку здійснюють правоохоронні органи, визначається правоохоронною функцією держави, що є об'єктивною потребою розвитку держави й суспільства та спрямована на забезпечення правопорядку. Забезпечення правопорядку може відбуватися лише в межах законності.

Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладено на компетентні державні органи (зокрема, міліцію), для яких діяльність із запобігання правопорушенням, дізнання та розслідування злочинів є обов'язковою й полягає в невідкладному та відповідному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог норм права з боку юридичних або фізичних осіб.

Державне регулювання всієї правоохоронної діяльності здійснюється шляхом правового визначення конституційних та інших законодавчих засад цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків і завдань на певний період, забезпечення реальної координації зусиль усіх державних структур, зокрема правоохоронних органів, а також відповідних громадських формувань та органів місцевого самоврядування, які мають свою компетенцію з питань підтримки правопорядку на території обслуговування1.

Істотними гарантіями регулювання діяльності міліції є різні форми державного контролю та нагляду, які дозволяють своєчасно вносити відповідні корективи до організації діяльності її підрозділів і на підставі інформації про фактичні ситуації, явища чи зміни застосовувати заходи до усунення недоліків. Ефективність контролю забезпечується багатьма чинниками, і насамперед його спрямованістю, систематичністю, усеосяжним характером, дієвістю здійснюваних заходів і надійною правовою базою.

Природно, що безпосередня практична діяльність служб та підрозділів міліції є об'єктом внутрішньовідомчого контролю з боку МВС України та його відповідних структур чи підрозділів. Але важливим є і контроль з боку судових органів та нагляд за діяльністю міліції органів прокуратури. Певним чином на ефективність діяльності міліції впливають різні види громадського контролю, а також громадська думка, ураховувати яку важливо в організації діяльності з метою подальшого розвитку партнерських відносин міліції з населенням.

У нових умовах розвитку суспільства основними напрямами правового регулювання діяльності міліції є:

- розгляд міліції як організації з надання послуг населенню та діяльність якої спрямована на забезпечення та захист прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави;

- розширення повноважень місцевого самоврядування щодо створення підрозділів міліції громадської безпеки;

- надання міліції статусу власне правоохоронного органу, що передбачає необхідність зведення до мінімуму функцій міліції, що безпосередньо не пов'язані з попередженням, припиненням і розкриттям злочинів;

- забезпечення балансу обов'язків і прав міліції, створення ефективних механізмів контролю за їх виконанням та гарантій їх реалізації;

- зміцнення кадрів міліції, поліпшення роботи з персоналом, посилення правового та соціального захисту її працівників;

- підвищення рівня правового регулювання організації та діяльності міліції шляхом визначення головних аспектів її функціонування на законодавчому рівні.

На нашу думку, правоохоронна діяльність міліції повинна бути спрямована на зменшення державного репресивного впливу, поступову заміну його механізмами саморегуляції конфліктів шляхом примирення, поширення участі населення в правоохоронній діяльності тощо. Першочерговим завданням і головною функцією міліції та інших правоохоронних органів має стати надання допомоги людині та її захист, що не виключає в необхідних випадках і на законних підставах припинення правопорушень і покарання винних осіб.