Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 4.1.3.1. Поняття та ознаки правової системи суспільства

4.1.3.1. Поняття та ознаки правової системи суспільства

Правова система суспільства - комплекс взаємопов'язаних, взаємоузгодження, та взаємозалежних між собою правових явищ і процесів, що розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою.

На нашу думку, основними ознаками правової системи суспільства є:

- системність - із самого визначення "системи" ми розуміємо, що мається на увазі певне коло правових явищ і процесів, які до того ж пов'язані між собою певними зв'язками;

- циклічність функціонування передбачає те, що у правовій системі, в процесі регуляції, охорони та захисту суспільних відносин, взаємодія елементів відбувається за принципом "отриманий результат тягне за собою певні зміни, які в свою чергу створюють підстави для досягнення якісно нового результату", іншими словами, відбувається постійне вдосконалення системи;

- послідовність розвитку правових процесів у системі-це визначений на основі здобутого досвіду та зумовлений необхідністю процесів регулювання та охорони суспільних відносин у різних умовах порядок переходу від одних елементів правової системи суспільства до інших;

- поєднання статики і динаміки можна визначити із двох характерних взаємопов'язаних блоків елементів правової системи суспільства: постійних (система права, система законодавства, правова культура та ін.) і змінних (правовідносини, правотворчість, право реалізація та ін.);

- інтегративність правової системи можна розглядати у двох значеннях:

o внутрішній аспект - це глибокі взаємозалежні зв'язки між елементами правової системи суспільства, які забезпечують її існування як цілісної структури;

o зовнішній аспект - можливість правової системи, наприклад певної держави, "зближатись" з метою взаємопроникнення з правовою системою іншої держави, результатом чого є виникнення нового утворення, яке органічно поєднує у собі елементи та властивості обох правових систем. Географія регулювання таких утворень збільшується, взаємозв'язки держав у сфері регуляції, охорони та захисту суспільних відносин - спрощуються;

- чіткість - забезпечується тим, що правова система структурована, тобто в ній визначені конкретні елементи, що і забезпечують її функціонування;

- внутрішня впорядкованість, яка надає системі, при всій її динамічності, стійкого характеру. Мається на увазі те, що елементи всередині правової системи розвиваються і функціонують не хаотично, а на засадах взаємозв'язку і взаємозалежності одне від одного, вони являють собою ланки єдиного ланцюга, який називається "правова система суспільства"1.

Ми цілком підтримуємо думку В.Д. Перевалова, який аналізував структуру правової системи з точки зору взаємозв'язку її рівнів. Отже, на його думку, можна виділити п'ять рівнів правової системи суспільства:

- суб'єктивно-сутнісний (суб'єкти права);

- інтелектуально-психічний (правосвідомість);

- нормативно-регулятивний (норми права);

- організаційно-діяльнісний (правотворчість, правовідносини, право-реалізація, правова поведінка);

- соціально-регулятивний (законність, правопорядок, правова культура).

Як відомо, метою існування будь-якої правової системи є забезпечення урегульованості суспільних відносин, досягнення високого рівня правосвідомості та правової культури, беззаперечне дотримання і виконання норм права, в яких відчувається дух права, підкріплений високими моральними принципами.

Всі вище перелічені процеси мають безпосереднє відношення до діяльності людини щодо реалізації норм права. Отже, суб'єктивно-сутнісний рівень правової системи суспільства являє собою, так зване поєднання усвідомлення суб'єктом права змісту норми права та організації своєї діяльності у відповідності з ними. Суб'єкт права, на наш погляд, є найважливішим елементом правової системи суспільства. Наприклад, проміжною ланкою між системою законодавства і реалізацією норм права є людина, яка, по-перше, "приймає" певні нормативно-правові акти у стінах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо, по-друге, забезпечує їх реальне втілення в повсякденне життя через дотримання заборон, виконання обов'язків, використання прав, застосування норм права. Саме людина, з'ясовуючи зміст тієї чи іншої норми права, роз'яснює його так, як вона до цього усвідомила його для себе. Отже, згадуючи стародавню приказку про те, що усі дороги ведуть до Риму, так само і всі правові процеси знаходять своє відображення у свідомості людини. Г тому, людина, усвідомивши мету призначення, зміст певної норми права, зможе правильно, гуманно реалізовувати її у процесі правовідносин, суб'єктом яких вона виступає.

Дуже тісно переплітається із суб'єктивно-сутнісним рівнем правової системи суспільства другий її рівень - інтелектуально-психічний. Чому тісно, бо як на першому, так і на другому рівнях відбувається усвідомлення змісту правової дійсності. Різниця лише в тому, що на суб'єктивно-сутнісному рівні ця діяльність виступає як процес, а на інтелектуально-психічному - як результат. Адже саме розуміння поняття "інтелектуально-психічний рівень" дає змогу визначити ступінь усвідомленого людиною. Тобто, мова йде не про бажану сукупність розуміння правової дійсності, а про можливий обсяг її засвоєння.

Доречно, на нашу думку, охарактеризувати інтелектуально-психічний рівень саме з точки зору розуміння його складових елементів - інтелектуального та психічного.

Інтелектуальний підрівень - властивість свідомості людини сприймати інформацію правової реальності певного типу і характеру. При цьому, спостерігається прямо пропорційна залежність: чим вищий інтелектуальний підрівень сприйняття суб'єкта-тим складнішу і більшу за обсягом інформацію стосовно правової дійсності йому вдасться засвоїти.

Психічний підрівень-якісна властивість свідомості людини, спрямована на сприйняття змін оточуючого правового середовища. Саме психічний підрівень закладає підґрунтя правової поведінки, від того як людина сама себе налаштує залежить і характер її вчинків.

Отже, як бачимо із вищевикладеного, інтелектуально-психічний рівень правової системи суспільства необхідно розуміти як певний кількісно-якісний ступінь сприйняття та усвідомлення правової дійсності.

Наступний рівень правової системи суспільства - нормативно-регулятивний. В основі діяльності або, точніше кажучи, функціонування будь-якої правової системи суспільства лежить норма права. Вона являє собою загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що санкціоноване державою. Саме в нормі права знаходять своє вираження дух права і моральні принципи. Але ще раз нагадуємо, що це стосується країн, що входять до романо-германської правової сім'ї. Регулятивний вплив норми права на суспільні відносини забезпечується її офіційним статусом. Що мається на увазі? Офіційний статус передбачає те, що, знаходячи своє відображення у нормативно-правовому акті, норма права поширюється на всю територію держави, крім того вона набуває характеру загальнообов'язковості, оскільки була прийнята певним органом законодавчої гілки влади (в Україні - Верховною Радою). Крім того, через такий засіб як державний примус встановлюється обов'язок щодо її виконання та дотримання.

Норма права є тим неподільним атомом, що забезпечує функціонування молекули - "правова системи суспільства". Саме норми права визначають права та обов'язки суб'єктів на суб'єктивно-сутнісному рівні та виступають об'єктом усвідомлення на інтелектуально-психічному. Норми права встановлюють вид і міру можливої або обов'язкової поведінки суб'єкта права, тобто визначають, які права використовуються, які обов'язки виконуються, яких заборон слід дотримуватися, або які нормативні приписи застосовувати.

Отже, із вище викладеного слідує, що норма права є тим неподільним, основоположним, базовим елементом, з яким пов'язані всі елементи правової системи суспільства і який зумовлює рух всієї системи.

Організаційно-діяльнісний рівень правової системи суспільства розуміється через систему відносин, які є необхідним атрибутом взаємодії між суб'єктами права. Хід та результат правових відносин залежать від наявності юридичних фактів, що безпосередньо встановлюють, змінюють чи припиняють їх розвиток. Організаційно-діяльнісний рівень - це та сфера об'єктивної правової дійсності, де знаходять своє відображення погляди різних суб'єктів правовідносин, що базуються на попередньому усвідомленні та засвоєнні змісту норм права. Саме вони зумовлюють різні види правової поведінки суб'єктів права. А в тому випадку, коли одна зі сторін правовідносин не виконує належним чином свої обов'язки - це дає підстави для правозастосовної діяльності державних органів чи посадових осіб.

Останній, п'ятий, рівень правової системи - соціально-регулятивний, передбачає цілеспрямований вплив на суспільство з метою врегулювання суспільних відносин у ньому за допомогою норм права. Тобто, це і законність, і правопорядок, і правова культура тощо. Перелічені категорії є результатом певного регулюючого впливу на суспільство. Недарма саме соціально-регулятивний рівень виділено останнім. Саме цей рівень базується і, водночас, гармонійно поєднує у собі властивості чотирьох попередніх. Зв'язок із суб'єктивно-сутнісним рівнем виражається в тому, що людина, як суб'єкт правовідносин, є частиною суспільства, на яке і спрямовано регулюючий вплив норм права. Із інтелектуально-психологічним рівнем-у характері цього ж регулюючого впливу. Адже, безумовно, при виборі засобів впливу необхідно враховувати кількісно-якісний ступінь сприйняття та усвідомлення правової дійсності. Щодо нормативно-регулятивного - це засіб здійснення впливу або, інакше кажучи, врегулювання суспільних відносин, результатом яких є законність, правопорядок, правова культура тощо. Організаційно-діяльнісний рівень - це та площина, в який і відбувається регулятивний вплив права на суспільство1.

Під поняттям "механізму" ми розуміємо систему засобів, за допомогою яких відбуваються внутрішньо-системні процеси, що зумовлюють зміни у процесі розвитку правової системи суспільства. Тобто, це всі ті об'єктивні та суб'єктивні чинники, що характеризують правову систему суспільства як динамічне явище.

На основі нашого внутрішнього переконання, ми висуваємо думку про те, що функціонування правової системи суспільства здійснюється в результаті співвідношення та взаємодії наступних механізмів:

Об'єктивний механізму функціонування правової системи - являє собою пояснення співвідношення таких категорій як "сучасний стан суспільних відносин" та "фактичний стан інструментарію правового регулювання". Інакше кажучи, об'єктивний механізм відображає здатність права регулювати суспільні відносини в процесі та після змій економічних формацій в цілому та соціальному житті суспільства зокрема.

Світ не стоїть на місці, постійно відбуваються процеси виникнення, зміни, припинення суспільних відносин, перетворення (перехід) від одних явищ суспільного життя до інших. У зв'язку з цим суспільні відносини також зазнають змін: вони розвиваються під впливом зазначених вище процесів. Тобто, кожного дня "життя" висуває перед суспільством якісь нові проблеми, нові вимоги, тому і державно-правові явища, виходячи на якісно новий рівень свого розвитку, потребують в результаті перетворень більш сучасного або модифікованого, тобто пристосованого до нових умов життя, інструментарію їх врегулювання.

З огляду на це, "право" у свою чергу має висунути власні "пропозиції" для розв'язання проблеми, що виникла. Результатом таких "пропозицій" є поява нових норм права, їх зміна та доповнення, інколи і взагалі їх скасування.

Саме взаємозв'язок між розвитком суспільних відносин та якісним показником регулювання їх з боку правових явищ, тобто здатність "права" швидко реагувати та пристосовуватись до змін у соціальному житті, і відображається у об'єктивному механізмі функціонування правової системи.

Це все дуже легко показати на прикладі: у зв'язку із переходом людства до нової епохи - електронної, глобального розповсюдження набули електронні мережі у всьому світі: це і процеси комп'ютеризації, поява мобільних телефонів, інших пристроїв та носіїв електронної інформації. Відразу ж відреагував на це і злочинний світ - зросла кількість злочинів, пов'язаних з нормальним функціонуванням електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), з порушенням права володіння, користування та розпорядження майном. Саме з цієї причини "законодавець" вносить зміни до чинного Кримінального кодексу України, в якому знаходять своє відображення статті (згруповані та виділені в окремий розділ), що передбачають відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин.

Цей приклад яскраво показує сам процес "механізму функціонування правової системи суспільства": зміна суспільного життя - злочинні прояви у цій сфері - реакція "права", "держави", зміни у нормативно-правових актах. Інша справа - наскільки швидко відбуваються зміни у суспільних відносинах і реагування на них з боку держави.

Переходячи до розгляду суб'єктивного механізму функціонування правової системи необхідно, перш за все, зазначити, що його "дія" тісно пов'язана з існуванням об'єктивного механізму. Тобто, суб'єктивний механізм функціонування правової системи суспільства - це прояви суб'єктивного бачення розв'язання певного питання у відповідній нормі права. Наприклад, народні обранці-депутати, нібито репрезентують волю (інтереси) всього народу, однак, при створенні та прийнятті нормативно-правових актів, вони не абстрагуються від власних суб'єктивних потреб та переконань. Мається на увазі те, що, при прийнятті рішень, особа, яка представляє інтереси певної групи населення, не може вкласти у його зміст індивідуальність думок кожного громадянина, а робить це виходячи із власного життєвого досвіду, думок і спостережень. Тобто таке рішення є результатом суб'єктивних суджень. Інколи ці судження можуть бути зумовлені корисливими мотивами і не відповідати принципам справедливості, демократизму, гуманізму тощо. Саме суб'єкти правовідносин є тією проміжною ланкою, яка забезпечує процес реагування з боку "права" на зміни у розвитку суспільних відносин. Адже всі зміни суспільного життя та процеси їх врегулювання знаходять своє відображення у свідомості людини, яка, в свою чергу аналізує наскільки повно чинні норми права регулюють суспільні відносини. В цьому аспекті і проявляється нерозривна єдність об'єктивного та суб'єктивного механізмів функціонування правової системи суспільства.

Людина здійснює підбір найбільш гармонійно діючих елементів системи з метою досягнення цілей її існування-регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Правова система суспільства, в свою чергу, є тим "інструментом", за допомогою якого досягається ця мета.

Формально визначений механізм, який, на наш погляд, являється своєрідною процесуальною гарантією забезпечення правильного вирішення проблеми, що знаходить свій прояв у життєвій ситуації.

Цей механізм передбачає певну форму розв'язання конкретного завдання. Це означає, що будь-який процес руху права має чітко встановлену процедуру чи то прийняття нормативно-правового акту, його зміни (внесення змін), скасування чи призупинення у дії або ж процес реалізації норм права, чи тлумачення норм права. На нашу думку, даний механізм можна назвати своєрідним "тунелем", через який необхідно проїхати потягу, щоб "побачити" світло, під яким в даному контексті слід розуміти законність та правопорядок.

Отже, об'єктивний і суб'єктивний механізми тісно переплітаються між собою і доповнюють одне одного, а формально визначений механізм є своєрідною "стежиною" (шляхом), на якій розвиток і взаємодія об'єктивного і суб'єктивного механізму може забезпечити досягнення результату - прийняття законного рішення, з дотриманням відповідних процесуальних гарантій, встановлення режиму законності та забезпечення правопорядку.