Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 2.10. Принцип неупередженості нотаріусів

Принцип незалежності нотаріусів базується тільки на законі, при здійсненні своєї діяльності вони нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права та міжнародних договорів.

Цей принцип грунтується на їх особистій відповідальності за вчинення нотаріальних дій. Навіть державні нотаріуси, хоча їхня відповідальність стосується, в першу чергу, професійних та посадових обов'язків перед державною нотаріальною конторою, несуть особисту відповідальність за правомірність своїх дій. Таке правове регулювання діяльності має визначати й особливий характер принципових питань щодо здійснення нотаріальних дій нотаріусами України. Нотаріус, який правомірно здійснює свою діяльність на підставі закону, не може і не повинен, знаходитися в залежності від думки з цього приводу будь-яких посадових або службових осіб чи органів. У противному разі цю відповідальність необхідно поширювати й на цих осіб та органи.

З іншого боку нотаріус, який не дотримується вимог закону, має відповідати за наслідки своєї діяльності, і в цьому випадку законом передбачено, що органами, які наділені правом в тій чи іншій мірі здійснювати вплив на нотаріусів та посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, є Міністерство юстиції, суди загальної юрисдикції, а також органи прокуратури.

При цьому принцип - незалежності нотаріусів безпосередньо пов'язаний з принципом диспозитивності, оскільки саме особи, які звернулися за вчиненням нотаріального провадження, мають право на оскарження неправильно вчинених нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Навіть можливість звернення прокурора до суду із заявою на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні в більшості випадків зумовлюється диспозитивністю права такої особи тощо.

2.10. Принцип неупередженості нотаріусів

Принцип неупередженості нотаріусів являє собою логічне продовження принципу незалежності, який, крім впливу з боку державних органів, має бути звільнений від впливу на їхню діяльність інших можливих інтересів, що можуть бути обумовлені родинними і шлюбними відносинами. Так, ст. 9 Закону передбачає обмеження нотаріуса у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я свого і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його дії) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом або працівниками органу місцевого самоврядування. В цьому випадку держава гарантує особам, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їхні інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Отже, цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності.

2.11. Принцип диспозитивності у нотаріальному процесі

Принцип диспозитивності проявляється в тому, що для здійснення нотаріальних дій необхідна особиста ініціатива заінтересованої особи. Цей принцип випливає зі ст. 19 Конституції України, яка проголошує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тільки в окремих випадках нотаріальні дії в інтересах одних осіб можуть здійснюватися іншими: органами державної влади та місцевого самоврядування, організаціями та фізичними особами. До таких дій відносяться: засвідчення вірності копії документів, виписок з них, опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування, якої невідоме, вжиття заходів до охорони спадкового майна, накладення заборони відчуження нерухомого майна. Цей принцип проявляється також у праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, якщо ці особи навіть не брали участі у вчиненні нотаріальної дії, а посвідченим нотаріусом правочином порушенні їх права. Так, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус зобов'язаний повідомити усіх спадкоємців, якщо йому відоме їх місце проживання (знаходження), але він цього не зробив, а видав свідоцтво лише на ім'я одно із них.

Досить контрастно цей принцип проявляється у ситуації, коли до нотаріуса звертаються особи за посвідченням правочину та надають для цього готовий проект договору. В деяких нотаріальних конторах, а також приватними нотаріусами ставиться під сумнів можливість посвідчення договору за наданим сторонами проектом через те, що в цьому випадку від нотаріуса вимагається детальний аналіз законності умов такого договору, оскільки він не брав участі у його складанні. Отже, ця нотаріальна дія вимагатиме від нотаріуса значно більше часу, в той час як у пам'яті персонального комп'ютера нотаріуса існують "шаблони аналогічних документів". Отже, ця правова ситуація може тлумачитись з двох позицій: нотаріусом, відповідно до його права складати проект договору, та особами, які як суб'єкти нотаріального процесу також мають на це право. На думку автора, в цьому випадку необхідно апріорі виходити з принципу, диспозитивності нотаріального процесу, тобто особи мають право самі складати проекти договорів, але якщо нотаріусом буде доведено незаконність змісту такого договору, а особа наполягатиме на його посвідченні, він повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії.