Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 6.6. Речові докази

Виділення нового виду доказів обумовлено намаганням приділити істотну увагу тим видам проваджень, які до останнього часу знаходяться поза увагою вчених. У переважній більшості випадків всі фахівці звертають увагу на письмові і електронні засоби доказування, але у діяльності нотаріусів мають місце провадження, які обумовлені безпосереднім аналізом майна і вжиттям заходів до його охорони.

Проблемність сприйняття речових доказів обумовлена тим, що при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна окремі речі, які у сукупності складають спадкове майно не можуть розцінюватися безпосередньо як докази. Так, до повноважень нотаріуса при виникненні такої потреби в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад належить вчинення такого нотаріального провадження як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (п. 2 ч. 1 ст. 34. Закону). При цьому нотаріус має провести опис спадкового майна, призначити його охоронця та передати йому майно на зберігання. Що ж до майна, то в акті опису він зазначає його місцезнаходження, дає докладну характеристику цього майна (назва, розмір, номер, рік випуску, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих у ньому предметів та процент їх зносу. Тобто ми говоримо про речі як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України) та одночасно про їх характерні ознаки, які залежать від умов зберігання, використання тощо.

Не важко собі уявити, яким чином "будуватиметься" наступний позов і проти кого, коли після вжиття заходів до охорони спадкового майна спадкоємцям не будуть передані об'єкти, які належали спадкодавцю, або передаватимуться спадкоємцям в пошкодженому стані. Отже, окремі речі та їх перелік, а також стан свідчитимуть про належне виконання, у першу чергу, нотаріусом своїх повноважень, тобто вони стають доказами належного виконання своїх обов'язків всіма суб'єктами, які вживали заходи щодо охорони спадкового майна або сприяли вчиненню даного провадження.

До складу речей згідно ст. 177 ЦК України законодавець також відносить гроші та цінні папери.

Так, при вчиненні такої нотаріальної дії як прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів (ст. 85 ЗУ "Про нотаріат") на підтвердження факту отримання таких речей нотаріусом він видає особі квитанцію про внесок, тобто письмовий доказ. На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з якого випливає внесення грошових сум або цінних паперів у депозит (п.п. 3.1 її. З гл. 21 Порядку). Але це тільки перший етап даного нотаріального провадження, оскільки другим етапом є видача переданих боржником нотаріусу коштів кредитору або повернення їх за згодою кредитора або за рішенням суду боржнику (ст. 86 Закону). В останньому випадку саме гроші свідчитимуть про належне виконання нотаріусом своїх повноважень, отже вони виступатимуть доказом належного виконання зобов'язання.

Речовими доказами зокрема, будуть і документи (речі), які передаються нотаріусу на зберігання у порядку вчинення такого нотаріального провадження як прийняття документів на зберігання (п. 22 ч. 1 ст. 34 Закону). Ці документи можуть бути на паперових носіях, документи (інформація) на електронних носіях-дискетах, відеокасетах (ст. 96 ЗУ "Про нотаріат"). Хоча, за нормативними та доктринаявними положеннями документи за своєю правовою суттю відносять саме до письмових доказів, зокрема у ст. 64 ЦПК України зазначено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Градація видів документів надається ЦК України, зокрема ч. З ст. 296 ЦК, ідо них віднесено звіти, стенограми, протоколи, аудіо -, відеозаписи, архівні матеріали та ін.; за ч. 1 ст. 194 ЦК України ними визнаються цінні папери, ч. 1 ст. 87 ЦК України установчі документи, правочини тощо. Хоча цей перелік і не є вичерпним, очевидним стає, що об'єктами, які можуть містити в собі якісь відомості, є не тільки документи, а інші відтворення предметів та явищ об'єктивної реальності чи наочний вираз мислень, уяви тощо.

Загальне ж визначення поняття документ закріплює ст. 1 Закону України "Про інформацію", що документом є матеріальний носій, який містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Однак, для правильного сприйняття суті речових доказів слід виокремити їх характерні ознаки, з іншого боку такі критерії допоможуть відмежувати об'єкт як річ від інших носіїв відомостей. За основу такої сепарації речових доказів від письмових візьмемо ключові слова у їх визначеннях.

У документі таким стрижнем є носій інформації, речі - предмет матеріального світу. Так, носій інформації - це матеріальний об'єкт, призначений для запису, передачі й зберігання інформації52 чи середовище, яке містить інформацію, здатне достатньо тривалий час зберігати у своїй структурі занесену на нього інформацію53. Безумовно, як носії інформації можна розглядати не тільки речі, предмети, будь-які матеріалізовані об'єкти світу, а й свідомість людини, проте фізична особа суттєво вирізняється поміж інших носіїв наявністю саме суб'єктивного фактору, а не об'єктивними конструкціями. У свою чергу носії інформації поділяються на носії з можливістю перезапису інформації та константну, таку, що не підлягає видозмінам (модифікаціям) без помітних втручань.

Отже, документ - це форма відображення інформації, а річ - самі дані у своєму природному вигляді. При цьому документ за своєю суттю завжди містить якісь відомості, незалежно від їх змісту і саме вони є предметом перевірки чи аналізу, а річ сама по собі є об'єктом пізнання. Наприклад, при посвідченні нотаріусом правочину ним обов'язково перевіряється його зміст, оскільки згідно ч. З ст. 47 ЗУ "Про нотаріат" для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства, а при прийнятті документів на зберігання ним складається лише опис таких документів, на прохання особи нотаріус взагалі може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності нотаріуса (п. З гл. 19 Порядку). Тобто при прийнятті цих документів для нотаріуса зовсім не має значення їх зміст, а лише матеріальні ознаки документа і його своєрідна індивідуалізація для здійснення відповідного запису в описі, якщо він складається.

Аналогічна ситуація має місце і при посвідченні секретних заповітів. Зокрема п. 3.1 п. З гл. З Порядку містить норми, які забороняють нотаріусу знайомитися зі змістом секретного заповіту. На нотаріуса покладається лише обов'язок роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. Після цих дій нотаріус ставить на цьому конверті посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Із аналізу наведеної процедури виходить, що нотаріус вчиняє лише формальні дії із забезпечення дотримання процедури, іншими словами функцію реєстратора (статиста), оскільки він навіть не бачить заповіт, а останній надається йому у заклеєному конверті, тобто нотаріус лише припускає наявність в конверті заповіту і посвідчує не суть заповіту, а його об'єктивоване вираження. При вчиненні нотаріальної дії фактично йдеться не про посвідчення секретного заповіту як відповідного вимогам законодавства, а про передання його на зберігання нотаріусу у встановленій законодавством процедурі. Тобто у даному разі слід говорити про конверт із секретним заповітом як про річ, тобто речовий доказ, оскільки порушення цілісності даного речового доказу (конверта) може мати негативні правові наслідки. Тобто при оголошенні секретного заповіту можуть бути виявлені пошкодження конверту, які можуть бути розцінені як підстава для визнання його недійсним. Таким чином, конверт із секретним заповітом може одночасно розцінюватися як письмовий доказ, оскільки на ньому мають бути зроблені письмові написи, так і речовий, оскільки цілісність конверта ставатиме самостійним об'єктом для дослідження та перевірки законності дій нотаріуса з його належного зберігання.

У зв'язку з цим запропоновано закріпити у законодавстві положення про визнання секретного заповіту недійсним у разі встановлення пошкоджень на конверті із секретним заповітом, які свідчитимуть про його відкриття. З урахуванням цього, обов'язковою умовою правил оголошення секретного заповіту має стати ознайомлення нотаріусом свідків та всіх заінтересованих осіб зі станом конверту, де знаходиться секретний заповіт, безпосередньо перед його відкриттям. Якщо у зазначених осіб Існують зауваження, то конверт не повинен відкриватися і він має досліджуватися експертом54.

Виходячи із аналізу даних нотаріальних проваджень можна зробити висновок про те, що при вчиненні нотаріальних дій можуть мати місце речові докази. Але сутність речових доказів у нотаріальному процесі істотно відрізняється від речових доказів, які подаються сторонами для вирішення цивільної справи судом.

Так, у цивільному процесі сторони надають суду речові докази з метою доведення своїх вимог (підстав позову) і заперечень проти позову. Тобто речові докази містять у собі інформацію (дані) про обставини, які мають значення для вирішення справи. Але залежно від предмету спору можна говорити про особливості дослідження таких доказів. Так ознаками речових доказів може бути інформація про факти, які проявляються у зовнішніх ознаках доказу (формі, вигляді), а також і внутрішнє наповнення речового доказу.

Наприклад, судом слухалася справа про захист права інтелектуальної власності. Предметом спору було незаконне копіювання та поширення без дозволу авторів електронної версії книги "Процесуальні документи в цивільних справах: теорія, методика і практика" на піратських дисках. У цьому випадку суд цікавили саме диски, як товар разом Із записом на них як речовий доказ, оскільки вони після їх зовнішнього дослідження щодо форми, оформлення, захисних знаків - марки від підробок, а також якості запису нададуть суду відповідь про тотожність контрафактної продукції з оригіналом авторського електронного видання.

Речові докази у нотаріальному процесі, як специфічний елемент, можуть слугувати підставою для оцінки законності дій нотаріуса, а також тих суб'єктів, які сприяють вчиненню нотаріальних проваджень, зокрема, зберігачами та управителями майном. Так, при передачі належного спадкоємцям та/або іншим заінтересованим особам майна, щодо якого вживалися заходи до його охорони наявність та якість майна стають доказом належного виконання своїх повноважень нотаріусом та іншими суб'єктами. Отже, нотаріусу потребується не тільки сформувати відповідний перелік речових доказів, а й описати їх так, щоб після зберігання та/або управління таким майном можна було б встановити, в якому стані вони передаються спадкоємцям або іншим особам. Такі докази, їх стан, оцінка матимуть у подальшому значення для заінтересованих осіб - спадкоємців при вирішенні питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Тобто нотаріальні дії, де фігурують речові докази, фактично, мають забезпечувальний характер інтересів та прав осіб, щодо яких такі нотаріальні дії мають бути вчинені.

Отже, можна зробити висновок про те, що нотаріус не лише на підставі речових доказів, наданих йому заінтересованими особами, може вчиняти нотаріальну дію, айв процесі її вчинення може аналізувати речові докази, які будуть мати значення для заявника, заінтересованих осіб у майбутньому. Наприклад, при вчиненні морського протесту нотаріус має оглянути пломби на люках з багажем. Тобто стан таких пломб як речових доказів матиме значення у майбутньому при вирішення питання про відповідальність перевізника.

Тому нотаріус на відмінну від судді не лише приймає речові докази, які є підставою для вчинення нотаріальної дії, а й одночасно створює нові докази, які можуть мати доказове значення у майбутньому.

Наприклад, при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна: первісним є майно, яке підлягає опису, а створеним (вихідним) є письмовий доказ - акт опису цього майна. Крім того, у даному провадженні (багатоетапне) має місце етап, який зводиться до передачі майна на зберігання, тобто нотаріус фактично передає майно на зберігання. Хранитель такого майна має перевірити стан таких речей згідно опису, оскільки нестиме у майбутньому відповідальність за них, коли видаватиме таке майно уповноваженим особам.

Проведений аналіз дає підстави говорити про комплексність діяльності нотаріуса щодо прийняття доказів для вчинення нотаріальних дій та їх створення, при вчиненні нотаріальної дії. Такий висновок зумовлений доказовою силою нотаріальних актів (документи, які входять до нотаріуса та які від нього виходять, а також його дії).

Отже, речовим доказом у нотаріальному процесі є річ, яка містить у собі інформацію про певні юридичні обставини, що фіксуються нотаріусом при вчиненні нотаріального провадження.