Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 1. Різностатевість шлюбу

Законами шлюбу можна назвати ті імперативні правила поведінки, що встановлені у Сімейному кодексі України, дотримання яких зумовлює правозгідність його започаткування.

Законами шлюбу є

1) різностатевість;

2) дотримання межі близькородинності;

3) одношлюбність;

4) досягнення шлюбного віку;

5) добровільність;

6) дійсність намірів;

7) державна реєстрація.

1. Різностатевість шлюбу

Відповідно до статті 21 СК, шлюб є союзом різностатевим.

В останні десятиліття, після того як особи з нетрадиційною сексуальною орієнтацією добилися визнання їхнього права на такий прояв своєї індивідуальності, в окремих державах Європи та Америки почався рух на підтримку державної легалізації одностатевих шлюбів. У результаті право на одностатевий шлюб визнано в Голландії, Бельгії, Іспанії, Швеції, Канаді. Разом із тим чимало держав легалізувало одностатеві цивільні союзи147.

Можливість "шлюбу" між особами однієї статі суперечить християнській моралі, не узгоджується вона з моральними засадами нашого суспільства. Саме тому Римська католицька церква, Українські православні церкви, Українська греко-католицька церква, Руська православна церква виступили проти одностатевих шлюбів.

2. Дотримання межі близькородинності

З'ясування суті кровозмішення було надзвичайно цінним відкриттям. Воно дало можливість зробити перший крок уперед в організації сім'ї, який полягав у тому, щоб виключити статевий зв'язок між батьками та дітьми, а за ним зробити і другий крок, який полягав у виключенні його для братів та сестер. Цей крок відбувся не відразу і закінчився забороною шлюбу навіть у бокових лініях, тобто для дітей, внуків і правнуків рідних братів та сестер148.

За шлюб між близькими родичами Статут князя Ярослава передбачав кару у 30-40 гривень.

За звичаєвим правом, шлюб до четвертого (включно) ступеня кровного споріднення, тобто між троюрідними братами та сестрами не дозволявся149.

"Ніхто хай не наважується на єдинокровній женитися, поки не перейде чотири коліна" - грізно попереджав Кодекс 1807 р. У цьому історично-правовому документі було зазначено, що той, хто оженився на єдинокровній, і це було встановлено судом, втрачав половину нерухомого майна на користь казни, не допускався і до жодних посад. Жінка, яка вийшла заміж, знаючи про наявність родинних зв'язків, втрачала придане.

У Кодексах УСРР 1926 р. та УРСР 1969 р. заборонялися шлюби між родичами прямого споріднення, зокрема між батьками та дітьми, а також між рідними (повнорідними та неповнорідними) братами та сестрами. Шлюби між іншими родичами побічної лінії споріднення не були заборонені. Це означало, що встановлена ними "межа близько-родинності" (вислів доцента М. К. Топольницького) була набагато вужчою, ніж така, що була визначена у звичаєвому праві українців та у законах інших європейських держав.

У статті 26 СК так само заборонені шлюби між батьками та дітьми, рідними братами та сестрами132. Водночас, кількість категорій родичів, які не можуть бути в одній шлюбній парі, збільшилася: заборонені шлюби також між двоюрідними братами та сестрами, а також між племінницею (племінником) та дядьком (тіткою). Цьому передували численні наукові дослідження, які виявили значний ступінь ризику таких шлюбів для здоров'я нащадків: число дітей, народжених з хворобою Дауна у сім'ях, де батьки є двоюрідними братами та сестрами, у два рази вища, ніж в інших.

Історичний досвід, а також досягнення сучасної науки дають підстави для схвалення цієї законодавчої новели.

Іншої думки дотримується Я. М. Шевченко: "Забороняючи шлюби з двоюрідними братами та сестрами, а також між дядьком, тіткою та племінницею, племінником, не завадило б спитати в суспільства, чи вважає воно такі шлюби аморальними. Без сумніву, СК порушить їх право на особисте життя та ще й без достатніх для цього підстав... Ані турботами про суспільну мораль, ані боротьбою зі спадковими генетичними захворюваннями подібний крок не можна виправдати".

Дехто вважав, що розширення заборони реєстрації шлюбу між кровними родичами суперечить ч. З ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Однак з такою аргументацією важко погодитися. Адже у названій конституційній нормі йдеться про права, якими особа уже реально володіє. Сімейний кодекс не скасовує права жодної особи на шлюб, він змінив лише, насамперед у суспільних інтересах, "правила гри".

Якщо керуватися таким розумінням частини 2 ст. 22 Конституції, то ми б ніколи не могли запровадити нові правила і стосовно судового визнання нешлюбного батьківства. На те й встановлюються "законодавчі канікули", щоби суспільство приготувалося до дії нового закону.

Таємною перешкодою до шлюбу може бути "нелегітимне" кровне споріднення. Йдеться, насамперед, про випадки документарно незафіксованого кровного споріднення осіб, які фактично походять від одного батька або народжені однією жінкою. Остання ситуація може стати наслідком незадокументованого материнства у зв'язку із залишенням породіллею дитини, наприклад, у лісі чи на вокзалі.

У вузькому соціальному середовищі (містечку чи селі) про такі біологічні перешкоди до шлюбу люди знають або здогадуються. У великому місті соціальний контроль за поведінкою особи значно слабшає або повністю унеможливлюється. А це збільшує ризик шлюбу між фактичними, але юридично незасвідченими родичами.

У літературі предметом наукового аналізу була можливість шлюбу між особами, порідненими у зв'язку із усиновленням. У Кодексі 1969 р. це питання не мало окремого вирішення.

Оскільки усиновитель та усиновлений одержували статус батька (матері) та дитини, можливість шлюбу між ними категорично заборонялася. Такий погляд на проблему не викликав заперечень. Тому й не дивно, що у частині 5 ст. 26 СК маємо такий запис: "У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина".

Проте ця заборона не є абсолютною: шлюб між ними можливий, але у разі скасування усиновлення, тобто у разі позбавлення їх названого вище юридичного статусу.

Предметом дискусії було питання про можливість шлюбу між усиновленим та рідною дитиною усиновлювача. Дехто вважав, що, оскільки вони мають за законом статус рідного брата та сестри, шлюб між ними є неможливим.

У Сімейному кодексі це питання вирішено, на мою думку, розумно. Оскільки законодавцеві об'єктивно недоступні усі можливі життєві ситуації, тому повна заборона або, навпаки, повний дозвіл міг би бути нерозумним і несправедливим, у зв'язку з чим у ч. 4 ст. 26 СК вирішення цього питання щодо конкретних осіб і конкретних обставин їхнього життя делеговано суду.