Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Оспорювані шлюби

Закони багатьох держав віддавна містили загальне правило, відповідно до якого усі шлюби, укладені всупереч вимогам закону, були поділені на нікчемні та оспорювані. Нікчемними вважалися шлюби без рішення суду, на підставі самого факту протиправності шлюбу, а оспорюваними - ті, які суд міг визнати недійсними, але міг і не визнати їх такими.

Найбільш характерним у цьому відношенні професор Г. К. Матвеєв вважав англійський закон від 1 липня 1971р. "Про визнання шлюбу недійсним", згідно з яким нікчемним вважався, зокрема, шлюб, укладений з порушенням принципу моногамії, та шлюб між близькими родичами. До оспорюваних були віднесені шлюби у разі нездатності одного з подружжя до статевого життя, відсутності згоди на шлюб, венеричної хвороби у заразній формі одного з подружжя, вагітності Дружини від іншої особи.

Ідея поділу шлюбів, зареєстрованих усупереч вимогам закону, на нікчемні та оспорювані була запозичена при написанні проекту Сімейного кодексу України.

Для багатьох, хто не знав законодавчої практики зарубіжних країн, відповідні новели Сімейного кодексу видалися надуманими. Насправді, поділ шлюбів, зареєстрованих з порушенням вимог закону, на нікчемні та оспорювані має давню історію, міцне теоретичне підґрунтя та практичне значення.

Хоча у Сімейному кодексі не використано терміна "нікчемний шлюб", можна зробити беззастережний висновок про те, що у ст. 39 "Шлюб, який є недійсний" мовиться саме про нього.

Нікчемними або абсолютно недійсними є шлюби:

1) з особою, яка одночасно перебуває в іншому шлюбі;

2) між особами, які є родичами прямої лінії споріднення;

3) між рідними (неповнорідними) братом та сестрою;

4) з недієздатною особою.

Такі "шлюби" є недійсними з моменту їх реєстрації, без рішення суду, на підставі самого факту документарного підтвердження зазначених порушень. Тому, наприклад, якщо виявиться, що спадкодавець перебував одночасно у двох шлюбах, його псевдодружина не матиме права на спадкування.

Для повного завершення абсолютної недійсності шлюбу потрібне анулювання актового запису про нього, що, після належної перевірки, має бути зроблене органом РАЦС.

Процесуальною підставою для анулювання актового запису про шлюб є заява заінтересованої особи: законної дружини, спадкоємців, батьків недієздатного тощо. Доказом нікчемності шлюбу слугує свідоцтво про реєстрацію законного шлюбу, рішення суду про визнання особи недієздатною, документ, який засвідчує близьке кровне споріднення.

Новела статті 39 СК не була підтримана Міністерством юстиції України, на думку якого шлюб у всіх випадках, навіть тоді, коли він був зареєстрований з тим, хто уже перебуває у зареєстрованому шлюбі, має визнаватися недійсним судом.

Було запропоновано внести відповідні зміни до Сімейного кодексу, відновивши попереднє законодавче регулювання, що містилося у ст. 45 КпШС, а заразом відмовитися й від презумпції право згідності шлюбу, яка складає із ст. 39 СК єдине законодавче полотно.

Пропозиція Міністерства юстиції - це потурання порушникам законів шлюбу, незаконні шлюби яких мали б вважатися дійсними до моменту їх анулювання судом.

Оспорювані шлюби

На усі шлюби, зареєстровані органами РАЦС, окрім тих, які є нікчемними, поширюється презумпція правозгідності шлюбу: шлюб вважається дійсним до тих

пір, поки не набере чинності рішення суду про визнання його недійсним.

Презумпція правозгідності шлюбу звільняє дружину та чоловіка від обов'язку доводити дотримання ними усіх законів шлюбу.

За її допомогою, як уже зазначалося, утверджується повага до акту державної реєстрації шлюбу та відповідного свідоцтва, скріпленого гербовою печаткою держави.

Шлюби, які можуть бути оспорені у суді на предмет їх недійсності, поділяються на дві групи залежно від ступеня загрози суспільним інтересам або інтересам одного з подружжя.

До першої групи належать ті шлюби, які визнаються судом недійсними. Ними є такі, що були зареєстровані:

1) без вільної згоди жінки або чоловіка;

2) без наміру виникнення прав та обов'язків подружжя.

Тягар доказу цих обставин лежить на позивачеві. У разі доведеності цих обставин суд не має альтернативи: закон зобов'язує його постановити рішення про визнання шлюбу недійсним.

До другої груп включені ті шлюби, що можуть бути визнані недійсними судом, якщо їх було зареєстровано:

1) з усиновлювачем та усиновленою дитиною;

2) з двоюрідними братом та сестрою;

3) з тіткою та племінником, з дядьком та племінницею;

4) з особою, яка не досягла шлюбного віку;

5) з особою, яка приховала свій стан здоров'я (частина 5 ст. 30 СК).

У цих випадках визнання шлюбу недійсним залежатиме від волі суду. З цього випливає, що суд може і відмовити в позові про визнання шлюбу недійсним.

Згідно із частиною 2 ст. 41 СК, можливість постановлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним чи про відмову у позові залежатиме від того, наскільки цим шлюбом порушені права особи, від тривалості спільного проживання та інших обставин, що мають істотне значення.

Шлюб, що був зареєстрований з особою, яка не досягла шлюбного віку, без надання їй права на шлюб, не може бути визнано недійсним у разі вагітності дружини, народження дитини, а також у разі досягнення шлюбного віку тим, хто не досяг його на момент реєстрації шлюбу.