Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 2. Зміст окремих прав та обов'язків дружини та чоловіка

Право на материнство

Знак материнства - добрий знак життя... Уже - о, чуєш? - є серцебиття.

(Сергій Бурлаков)

"Творіть дітей, молоді...Будьте щедрі на любов, на крики народжень".

(Олександр Довженко) "...доглядаючи немовля, жінки є головними зодчими людства".

(Микола Пирогов)

Яка повага та любов без тями

До цих людей - людей з двома серцями.

Цілую руки вам, майбутні мами.

(Петро Ребро)

У радянський період нашої історії охорона материнства була задекларована у численних нормативно-правових актах. Так, у статті 5 КпШС було зазначено, що материнство в Українській PCP оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона материнства покладена на державу у ст. 51 Конституції України.

Однак досі немає однозначного трактування феномену материнства. До недавніх пір не мав поширення термін "право на материнство", очевидно, тому, що жодного разу він не був використаний законодавцем.

Народження дитини є природною і водночас найважливішою соціальною функцією жінки, яку крім неї ніхто здійснити не може.

Яким розкішним є відчуття материнства! Відповідно, право на материнство є одним із фундаментальних природних прав жінки взагалі і жінки, яка перебуває у шлюбі, зокрема.

Природне право, як відомо, існує навіть тоді, коли воно не записано у законі.

Своє право на материнство одні жінки (їх стає дедалі більше) здійснюють осмислено, відповідально. Шлюбна пара готується до того, щоб забезпечити здоров'я дитини і своє безжурне майбутнє. Для декого вагітність - це випадковість, неочікувана і часом навіть прикра. Треті вважають народження дитини, навіть незважаючи на лікарські перестороги, сенсом свого життя; інші - порятунком від тяжкої недуги, попри високу ймовірність передачі її дитині у спадок.

Коли жінка виношує небажану дитину, вона не може не відчути нелюбові до себе.

"Читаючи ст. 49 СК, - вважає І. В. Жилінкова, - так і хочеться сказати: " спасибі Кодексу за піклування, за те, що дозволив бути матір'ю, без нього ми б не змогли продовжити рід людський".

Певно, так само хтось може кепкувати і з конституційної норми про право на життя (ст. 27), не розуміючи, що закон не дає ні права на життя (жили ж ми якось і до прийняття Конституції України), ні права на материнство, а лише закріпляє ці природні права людини, встановлюючи гарантії їх здійснення.

Як зазначено у частині 2 ст. 49 СК, небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Чи змінилося б щось, якби цієї норми у Сімейному кодексі не було? Мабуть, ні, оскільки ці обставини давно саме так трактуються судовою практикою. Але цінність її у тому, що вона легалізувала таку судову практику.

В умовах економічної кризи жінки репродуктивного віку дедалі частіше залучаються до роботи, яка загрожує їхній здатності народити дитину. Зміст частини 3 цієї статті був викликаний необхідністю посилення охорони жінок від такої експлуатації. "Позбавлення жінки можливості народити дитину у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди".

І знову залунали заперечення: навіщо ця норма у Сімейному кодексі, якщо є інші налагоджені юридичні механізми в цивільному, трудовому та кримінальному законодавстві?

Як відомо, за трудовим законодавством відшкодування пов'язується із втратою працездатності. Позбавлення ж репродуктивної функції може і не пов'язуватися із втратою працездатності. За статтею 23 ЦК, моральна шкода, що проявилася у душевних стражданнях, викликаних протиправною поведінкою щодо неї, може бути відшкодована. Це - загальна норма. її наявність не виключає потреби в окремій, конкретизуючій нормі. Саме такою є норма частини 3 ст. 49 СК.

Що стосується Кримінального кодексу, то про право на відшкодування моральної шкоди у ньому не йдеться. Розгляд цивільного позову у кримінальному процесі здійснюється на підставі норм матеріального права.

За допомогою норми частини 3 ст. 49 СК власники підприємств будуть додатково стимулюватися до створення жінкам сприятливих і безпечних умов праці.

"Вагітній жінці мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини" - так записано у частині 4 ст. 49 СК. Це - своєрідна законодавча підказка чоловікові стосовно ставлення до вагітної жінки і водночас вимога такої поведінки. У цій нормі закріплена давня звичаєва традиція особливого піклування чоловіка та інших членів сім'ї про вагітну жінку.

"Не повинна важка жінка бентежити своєї душі, не має лякатися, бо буде і на дитині знак якийсь чи приключиться з нею щось від того.

"Важливо... берегти душевний стан вагітної. У народів Сходу -Китаю, Японії - жінку, яка стала вагітною, не посилають на роботу. Вона має бути звільнена від роботи, бути серед квітів, слухати музику, читати молитву, вишивати. Це те, що ми пропагуємо й нині".

На забезпечення виконання цього завдання спрямована і названа вище норма ст. 49 СК.

У частині 5 ст. 49 СК на чоловіка, жінка якого народила дитину, покладено обов'язок створити їй умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків. Йдеться насамперед про право на відпочинок, про наявність якого у жінки-матері часто забувають.

Нехтування цими обов'язками може мати наслідком застосування різноманітних правових санкцій, зокрема такої, як розірвання шлюбу.

"Материнство зобов'язує "! Такого доповнення потребує стаття 49 СК.

Обов'язки материнства слід вважати існуючими щонайменше з часу дії заборони на аборт. Вагітна жінка, тобто матір дитини зобов'язана узгоджувати свій спосіб життя з її інтересами. Після народження дитини вимога "материнство зобов'язує" має уже інші прояви. З досягненням дитиною повноліття юридичний аспект материнського обов'язку змінюється або зовсім зникає. Материнський обов'язок як категорію природну, що заснована на кровному спорідненні між матір'ю та дитиною, може припинити лише смерть.

Право на гріх

За чинним в Україні законодавством, штучне переривання вагітності (аборт) дозволено до спливу 12 тижнів з моменту зачаття дитини.

Вирішення питання аборту є виключним право самої дружини. Складається парадоксальна ситуація: для продажу одним із подружжя автомобіля потрібна згода другого, а питання про проведення штучного переривання вагітності дружина має право вирішувати своєвільно.

Зачата дитина не може розглядатися як частина тіла матері. Як заявляють теологи, материнське лоно для дитини, живої, але ще ненародженої - це лише місце для її тимчасового перебування. Хоча, помимо цього погляду, є й інші: слід віддавати пріоритет особистості, яка уже живе перед ненародженою дитиною.

Всеукраїнська громадська організація "Доля" заявила про те, що в Україні було зроблено, починаючи з 1991 р., 30 мільйонів абортів. У1990 р. було зроблено 1 мільйон 19 тисяч абортів; у 2002 р. - 346 тисяч; у 2003 р. - 316 тисяч; у 2004 - 289 тисяч; у 2005 - 264 тисячі; у 2006 р. - 230 тисяч. Але до цього числа не входить вакуум-аспірації, тому до цих цифр ще слід додати 10-20 відсотків.

Майже кожен другий аборт у дівчини-підлітка призводить до безплідності. Після нього ризик раку молочної залози збільшується на 140 відсотків, а якщо було зроблено більше трьох абортів - на 240 відсотків.

Чи винна у цьому держава? Певною мірою - так. Чи слід знову забороняти аборти? Є підстави вважати, що такої законодавчої заборони в Україні у найближчі роки не буде.

Право на батьківство

Народи мені сина..., Тільки б душу він мав - Незрадливу і лагідну душу, Щиру й чисту, мов та Світанкова краплина роси.

(Віктор Соколов)

У статті 51 Конституції України на державу вперше було покладено обов'язок охороняти батьківство. До цього така охорона поширювалася лише на материнство та дитинство, термін "батьківство" у законах, крім Кодексу про шлюб та сім'ю, взагалі не вживався.

Ця конституційна новела зумовлена була не лише потребою забезпечення рівності прав та можливостей обох статей, а й тим, що, як уже зазначалося, стан репродуктивного здоров'я чоловіків в Україні під тиском різних обставин різко знизився.

"Моя надія на батьківство відстрочилася або взагалі вмерла", - так з сумом сказав Оноре де Бальзак після того, як його дружина, 46-річна Евеліна Ганська народила дівчинку, яка відразу померла.

"Батьківство зобов'язує". Цими словами слід доповнити статтю 49 СК.

Обов'язок батьківства виникає з часу зачаття дитини і полягає насамперед у вчиненні чоловіком таких дій, які сприяли би народженню здорової дитини. Ця законодавча і морально-етична вимога супроводжуватиме батька протягом усього його життя.

Однакова цінність матері і батька у житті кожної людини мала би призвести до запровадження державного свята - Дня батька. Хоча це, звичайно, глобальних проблем здійснення чоловіками свого природного права на батьківство не вирішить.

Право на рівність

Сама постановка питання - "право на рівність" - є дуже актуальною не лише в Україні, а й у всій Європі, особливо на тлі спеціальних законів "Про рівність" (Швеція), "Про рівність між статями" (Норвегія) та Закону України "Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок" від 8 вересня 2005 р.

Відповідно до статті 52 СК, дружина та чоловік мають право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку. У ній конкретизується ряд конституційних положень: про право на вільний розвиток особистості (ст. 23), про рівність прав жінки та чоловіка (ст. 24). Вона сприяє утвердженню егалітарності у сім'ї.

Норма статті 52 СК - це своєрідний стандарт поведінки подружжя у шлюбі, заснований на справедливості, водночас - це своєрідне нагадування і застереження: недотримання цього стандарту і як наслідок - фізична та духовна експлуатація одного з подружжя - може бути реальною загрозою для шлюбу.

У сферу дії цього права можна включити і ст. 54 СК, яка визнає право подружжя на розподіл між собою обов'язків у сім'ї. Особливо цінним, на мою думку, є повинність дружини та чоловіка утверджувати повагу до кожного виду праці, яка робиться в інтересах сім'ї. Ця норма була запозичена із статті 10 Хартії прав сім'ї, яка закликає визнавати і поважати працю матері вдома, бо вона має цінність для сім'ї і суспільства.

Відповідно до частини 2 ст. 54 СК, усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися спільно, на засадах рівності. Це положення ні у кого не викликало заперечень.

"Дружина та чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї" - це положення з ч. 2 ст. 54 СК було сприйнято критично.

Насамперед, слово "противитися" подає Борис Грінченко ( "Лає мене, я й не противлюся, бо винен"), тому сумніву щодо обґрунтованості його застосування не може бути.

Що ж до його суті, то у ньому законодавчо закріплено право одного з подружжя на протест, і це положення у структурі особистих немайнових прав кожного з подружжя не є зайвим. Звичайно, можна було би продовжувати і далі жити за старими мірками Кодексу 1969 р. Та якщо суспільство прагне підняти якість стосунків між дружиною та чоловіком, кожна законодавча норма, яка цьому сприяє, має право на життя.

Право на повагу до індивідуальності

"Мені здається, що більша частина щасливих подружжя основана на поблажливості до взаємних похибок," - писав в одному із листів до Олени Пчілки Іван Франко.

У статті 51 СК зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Опоненти зразу "вчепилися" за два останні слова (зміст цієї норми без них не постраждав би) і почалися довгі розмови про те, що звички та уподобання можуть бути нестерпними. Воно, звичайно, так. Хоча, використовуючи цивілістичну термінологію, можна говорити у такому разі про помилку у виборі контрагента, про відповідний ризик такого невдалого вибору ("бачили очі, що купували, тепер їжте..."), і як наслідок - розірвання шлюбу з осоружним. Але і він, такий поганий має право на повагу, і другий з подружжя має присилувати себе, допоки живуть разом, поважати його такого, яким він є.

Право на зміну прізвища

Якщо при реєстрації шлюбу один або кожен з подружжя зберегли дошлюбне прізвище, змінити його на шлюбне вони могли лише у загальному порядку, за відповідною процедурою. Тобто, можливість зміни прізвища, що не була використана при реєстрації шлюбу, припинялася і не могла бути відновлена.

На зміну такому тоталітарному регулюванню, у ст. 53 СК подружжю надане право повернутися до питання про вибір шлюбного прізвища у будь-який час. За заявою одного з подружжя або їхньою спільною заявою орган РАЦС невідкладно, без будь-чийого дозволу має видати подружжю нове свідоцтво про шлюб.

Стаття 53 СК є одним із засобів зміцнення шлюбу, її застосування неодмінно додасть радості подружжю, а тому її цінність є незаперечною.

Право подружжя на сімейні таємниці

"Не бабрайтесь у моїм серці", - просить Микола Задорожний у драмі Івана Франка "Украдене щастя". Цими словами Іван Франко засвідчує розуміння простим селянином свого природного право на недоторканність сімейного життя.

У Сімейному кодексі цього права, в числі інших особистих немайнових прав подружжя, на жаль, немає. Проте наявність у подружжя цього права випливає зі ст. 32 Конституції України, а також ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також із ч. 4 ст. 291 ЦК України.

Відомий російський поет в інтерв'ю одній із київських газет розповів про перипетії свого шлюбного життя, про аборти, які його колишній дружині довелося робити. Недобросовісність поширеної ним інформації, навіть якщо вона була б правдивою, очевидна. Для кожного чоловіка, який поважає насамперед себе, обов'язок тримати у таємниці обставини свого сімейного життя, - є не лише юридичним обов'язком, а й обов'язком честі.

Таємниця, недоторканність сімейного життя подружжя забезпечується нормами різних законів.

Відповідно до статті 278 ЦК, якщо особисте немайнове право порушене у газеті, книзі, кінофільмі, які готуються до випуску, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації. А якщо ця інформація уже розповсюджена, суд може вилучити тираж газети, книги тощо з метою їх знищення. Так, згідно із частиною 3 ст. 6 ЦПК, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя цих осіб.

Якщо при розгляді справи розголошуються таємниці шлюбного життя за умови, наприклад, що колишня дружина, не бере участі у справі, суд має, відповідно до тієї ж норми, постановити ухвалу про закритий розгляд справи за своєю ініціативою.

Закритий розгляд кримінальної справи також можливий задля запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі (ст. 20 КПК)

Розголошення таємниці шлюбного життя може бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Право на таємницю шлюбного життя зберігається й після розірвання шлюбу і повинно забезпечуватися тими ж законодавчими засобами.

Згідно зі ст. 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

А чи нестиме вона відповідальність, якщо відмовиться давати показання чи пояснення щодо своєї колишньої дружини чи колишнього чоловіка?

Якщо йдеться про пояснення щодо їхнього інтимного життя чи щодо інших аспектів особистих відносин, ця особа, відповідно до принципу верховенства права, має безумовне право мовчати. Стосовно інших ситуацій - відповідь, на мою думку, уже не може бути такою категоричною, тобто вона має залежати від конкретних обставин. Отже, право, наприклад, колишньої дружини мовчати не може абсолютно заперечуватися.

Право на особисту свободу

Зміст статті 56 СК, яку І. В. Жилінкова скептично назвала "великим" досягненням Кодексу, не можна, на її думку, сприймати всерйоз.

У частині 1 цієї статті зазначено, що чоловік та жінка мають право на вільний вибір свого місця проживання. Така норма була і в Кодексі 1969 р., тому важко заперечити її цінність. Шлюб не є законодавчою "прив'язкою" дружини до чоловіка чи чоловіка до дружини. їх може тримати вкупі лише любов або почуття обов'язку. Правда, декого тримають маєтки.

У частині 2 зазначено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів до підтримання шлюбних відносин, якщо вони не заборонені законом або не суперечать моральним засадам суспільства. Насамперед, слід сказати, що Кодекс не надає подружжю це право, а лише підтверджує його існування.

Ця норма була включена у структуру ст. 56 СК на підставі газетних публікацій, власних спостережень. В одному випадку дружина шантажувала чоловіка, що у разі подання ним позову про розірвання шлюбу вдасться до самогубства і згодом-таки викинулася із вікна зали суду; у другому - чоловік встановив слідкування за дружиною, зобов'язав дітей доносити йому на матір; у третьому - дружина систематично писала анонімні листи на свого чоловіка у всі вищі інстанції, поки не добилася звільнення його з керівної посади; в четвертому - чоловік замовив напад на дружину, "щоби її вгамувати".

У кожному з цих випадків один із подружжя намагався зберегти шлюб, але використав для цього негідні засоби.

Сенс названої вище норми полягає не лише в тому, що в ній визначена межа правомірності поведінки особи, яка бажає зберегти шлюб, а й у її превентивно-виховній місії.

У частині 3 ст. 56 СК зазначено, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, тобто законодавчо закріплена та можливість, якою уже реально користується велика кількість осіб, що є у шлюбі. У цій нормі - не стільки підказка до дії, скільки пересторога, на яку кожному із подружжя слід би зважати.

Припинення шлюбних відносин може бути реакцією у відповідь на протиправну поведінку одного з подружжя. Така реакція у відповідь, тобто спосіб самозахисту є правом, з яким другий з подружжя має рахуватися.

Припинення шлюбних стосунків (припинення спільного хазяйнування, відмова від статевих стосунків) - може статися і з причин, не зумовлених чиєюсь виною, адже любов може припинитися й без вини.

Норма частини 3 ст. 56 СК не є обтяжуючою, на нікого не покладає вона жодного додаткового обов'язку.

Припинення шлюбних стосунків часто є передоднем розірвання шлюбу.

У частині 4 цієї статті зазначено, що примушування до припинення шлюбних відносин чи, навпаки, до їх збереження, в тому числі Й примушування до статевого зв'язку шляхом фізичного та психічного насильства, є порушенням права дружини чи чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

На мою думку, й у цій частині немає нічого несерйозного. Маємо звичайну бланкетну норму, яка відсилає до спеціального закону, який може бути застосований у разі перешкоджання зверненню одного з подружжя до суду з позовом про розірвання шлюбу, чи у разі закриття його у підвалі, або у разі загрози поширення інформації про його особисте життя.

Йдеться насамперед про можливість відшкодування моральних та матеріальних збитків і навіть про кримінальну відповідальність за насильство, у тому числі статеве.

Обов'язок турбуватися про сім'ю

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 р. "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" було зазначено, що при вирішенні спорів про поділ майна подружжя судам належить брати до уваги докази про те, що один із подружжя не працював без поважної причини, ухилявся від участі в утриманні майна, відчужив, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або використав його на свій розсуд усупереч з інтересами сім'ї.

З цього випливав висновок про те, що кожному з подружжя належало турбуватися про сім'ю, хоча цього обов'язку у Кодексі 1969 р. зазначено не було. Якщо ж він не турбувався про сім'ю, а лише споживав результати чужої праці, на нього могли "впасти" невигідні матеріальні наслідки, зокрема, зменшення частки у спільному майні тощо.

У статті 55 СК вперше закріплено обов'язок кожного з подружжя турбуватися про сім'ю: будувати сімейні стосунки на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. У цій нормі - ціннісні орієнтири, якими дружина та чоловік мали б керуватися повсякчас. У Кодексі на перший план виведено турботу про духовне життя, рівень якого у багатьох сім'ях під впливом різноманітних чинників дуже змілів.

Одним із надбань української національної культури є трепетне ставлення до матері. Сформований віками культ Матері став останніми роками підупадати: на матір нерідко діти піднімають руку і навіть позбавляють життя задля заволодіння її нехитрим скарбом. Тому слова: Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері" (ч. 2 ст. 55 СК) - це більше, ніж лише законодавче веління. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до. Реакція на численні факти неповаги до чоловіка і також - заклик до виправлення ситуації

Обравши собі чоловіка, жінка обрала одночасно батька своїх майбутніх дітей! Обравши собі дружину, чоловік так само обрав одночасно матір своїх майбутніх дітей! Це значить, що діти не можуть бути винуватцями і жертвами цього вибору. Діти мають право на усвідомлення того, що їхня мати - найкраща, що їхній батько - найкращий. Хоча, можливо, і з вадами, бо "хто ж є на світі, щоб був без гріха" (Григорій Сковорода).

Одним із проявів турботи про сім'ю є спільний обов'язок подружжя дбати про її матеріальне забезпечення.

"Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній" - записано у частині З ст. 55 СК. Що мали би означати ці слова? Слово "відповідальні" можна трактувати двояко: як носії обов'язків один щодо одного та інших членів сім'ї і як суб'єкти можливої правової відповідальності (юридичної, моральної) за свою протиправну поведінку.