Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Кодекс 1926 р.

У артикулі 1 Кодексу 1926 р. (у першій редакції) було записано, що "права та обов'язки дітей до батьків та батьків до дітей ґрунтуються на походженні дітей незалежно від того, чи батьки в момент зародження або народження дитини були одружені чи ні".

Це означало, що одвічна різниця між дітьми, народженими у шлюбі, та дітьми, народженими від батьків, які у шлюбі між собою не перебували, нарешті остаточно припинилася.

"За нашим законодавством основою родини є природне походження дітей. Права й обов'язки дітей та батьків ґрунтуються на кревному споріднення. Отже, сам інститут "позаподружніх" дітей у нашому законодавстві є неможливий; та обставина, що батьки перебувають або не перебувають у подружжі між собою або є в іншому подружжі під час народження або зачаття дитини, цілком не впливають на права дітей та батьків між собою"375.

Базуючись на ідеї повного рівняння усіх дітей, Кодекс містив норму, за якою доказом походження дитини від певних батьків був запис про народження в книгах органу ЗАГСу (арт. 2).

Вагітній жінці було надано право зареєструвати в органі ЗАГС свою вагітність. Місцевий відділ ЗАГСу протягом трьох днів надсилав тому, кого жінка вказала як батька дитини, повідомлення про надходження такої заяви і зобов'язував його протягом одного місяця повідомити, визнає він себе батьком чи ні. Той, хто вказаний батьком, мав право протягом місяця розпочати в суді спір щодо правильності заяви матері дитини. Якщо він не розпочинав такого спору, ця обставина прирівнювалася до визнання дитини "за свою" (арт. 7).

"У випадку розпочину спору щодо правильності заяви про батьківство, заводець спору зобов'язаний подати докази для підтвердження своєї заяви, а мати - для підтвердження своєї заяви..." (арт. 8).

Якщо суд робив висновок про те, що заява однієї із сторін є за-знаки, тобто умисно неправдивою, він мав почати "переслідування в кримінальному порядкові", що не припиняло вирішення справи про визнання чи невизнання батьківства (арт. 9). Винна особа підпадала під кримінальну відповідальність за арт. 68-1 Кримінального кодексу (в ред. 1928 р.). Якщо особа дала зазнаки неправдиві відомості без корисливої мети, то її можна було оштрафувати до 300 карбованців. Коли такий злочин було зроблено з корисливою метою, наприклад, щоб уникнути сплати аліментів, особа каралася позбавленням волі або примусовою роботою "реченцем до одного року" або штрафом до 500 крб376.

Згідно із артикулом 12 Кодексу, якщо при розгляді справи про батьківство суд встановив, що "мати дитини під час зародження дитини мала полові зносини ще з іншими особами, то суд постановляє рішення про визнання за батька одної з цих осіб і покладає на неї матеріальну відповідальність з цим, що всі особи, які склали заяву судові про свої близькі відношення до матери дитини, як також визнані судом за таких, несуть солідарну відповідальність щодо заплати аліментів".

У справі У. М. та В. М. було встановлено, що У. М. на момент зачаття дитини була в інтимних стосунках також із А. С, який був залучений до участі у справі як співвідповідач. Рішенням народного суду Уманського повіту Київської губернії (1923 р.) вони обоє були визнані батьками і з обох були присуджені аліменти.

Київський губернський суд це рішення скасував як таке, що суперечить законам природи, і відзначив, що, за неможливості визначити справжнього батька, суд зобов'язаний визнати батьківство одного з них, але на обох покласти обов'язок зі сплати аліментів.

Визнання такого "кооперативу батьків" вважалося засобом забезпечення дитині гарантованого утримання377.

У 1937 р. стаття 12 Кодексу була скасована. Після цього суд міг стягнути кошти на утримання дитини лише з однієї особи, тобто з того, хто був визнаний батьком.