Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Указ 1944 р.

У статті 20 Указу ЦВК та РНК від 8 липня 1944 р. було записано таке: "Скасувати існуюче право звернення матері до суду з позовом про встановлення батьківства і про стягнення аліментів на утримання дитини, що народилася від особи, з якою вона не перебуває в зареєстрованому шлюбі".

Добровільне визнання батьківства допускалося лише у разі одруження з матір'ю дитини.

На підставі цього Указу, Президія Верховної Ради УРСР Указом від 15 вересня 1945 р. змінила ст. 1 Кодексу 1926 р.: "Взаємні права й обов'язки дітей та батьків ґрунтуються на походженні дітей, посвідченому відповідним записом у книгах запису актів громадянського стану (ЗАГС). Зазнала серйозних змін і стаття 2: "При реєстрації народження дитини від матері, яка не перебувала у зареєстрованому шлюбі, дитина записується на прізвище матері, з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері.

У разі вступу в зареєстрований шлюб з особою, від якої вона раніше народила дитину і яка визнає себе батьком дитини, дитина прирівнюється у всіх відношеннях до дітей, які народилися у зареєстрованому шлюбі, і їй присвоюється по батькові за ім'ям батька і, з обопільної згоди батьків, прізвище батька "

Ці новели пояснювалися потребою підвищеного піклування держави про збереження сім'ї, заснованої на шлюбі, від факторів, що "розхитували" її378. Як зазначав В. І Бошко, Указ охороняв майнове благополуччя законної сім'ї і матеріальний добробут дітей, народжених у шлюбі; він охороняв цю сім'ю і від моральних потрясінь, неминуче пов'язаних із встановленням батьківства і стягненням аліментів на дитину, народжену від зв'язку чоловіка з іншою жінкою379.

На думку Н. В. Рабінович, скасування можливості судового встановлення батьківства інтересам дітей не зашкодило380. Така думка була прив'язана до часу її висловлення і навряд чи була щирою. Адже нешлюбна дитина позбавлялася не лише права на матеріальну підтримку від батька, а й одержувала у свідоцтві про народження принизливий прочерк у графі "батько".

Щоправда, мати дитини одержувала від держави допомогу на дитину у сумі 50, а після грошової реформи - 5 крб, яка виплачувалася до досягнення нею лише 12-річного віку. Хоча цей мізер, за який можна було тоді купити 1 кг м'яса, важко було назвати державною допомогою.

У статті 31 Указу органи прокуратури зобов'язувалися притягувати до відповідальності осіб, винних у завданні образи та приниженні гідності жінки-матері. Однак таке "підмальовування" не могло приховати антидитячої суті цього Указу381.

Союз PCP тривалий час був єдиною державою в Європі, у якій не допускалося судового встановлення батьківства, що давало підставу говорити про дискримінацію значної кількості дітей.

Активним відстоювачем необхідності зміни правового становища дітей, що народилися від нешлюбних батьків, була доцент О. И. Пергамент382.

Г. К. Матвєєв займав іншу позицію, вважаючи, що певні корективи потрібні, але вони не можуть змінити правового становища нешлюбних дітей: принципу державного їх виховання та аліментування, неможливості позовів про встановлення батьківства і про стягнення з позашлюбних батьків аліментів на їхнє утримання. Г. К. Матвєєв вважав можливим змінити лише порядок запису відомостей про батька в книзі органу ЗАГСу, надавши матері право записати на свій вибір прізвище та ім'я того, кого вона вважає батьком дитини, з унесенням особливої відмітки про відсутність шлюбу383.

Відповідно до Основ законодавства про шлюб та сім'ю, у ст. 51 Кодексу, яка мала назву "Підстави виникнення прав та обов'язків батьків та дітей", було записано таке: "Взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку".

За статтею 52 Кодексу 1969 р., походження дитини від батьків, які перебували між собою у шлюбі, засвідчувалося записом про шлюб батьків.

Якщо дитина народилася після смерті особи, яка перебувала у шлюбі з матір'ю дитини, то померлий, згідно із ст. 167 цього Кодексу, міг бути записаний батьком дитини за умови, що від дня його смерті до народження дитини минуло не більше 10 місяців.

У разі відсутності шлюбу походження дитини від батька могло бути визначено шляхом подання ним до органу ЗАГС спільної, разом з матір'ю дитини, заяви про визнання батьківства. У Кодексі не містилося жодного застереження щодо віку такого батька чи інших обставин. Це означало, що право подати таку заяву було надано навіть тому, хто був у шлюбі з іншою жінкою. І при цьому згоди його дружини на визнання батьківства закон не вимагав.

Нормі про добровільне визнання батьківства було надано зворотну силу. Але, якщо дитина досягла повноліття, добровільне визнання батьківства було можливим лише за її згоди. Та найважливішою, довгоочікуваною новелою стало відновлення можливості судового встановлення батьківства: "При відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлено в судовому порядку". Проте можливість судового встановлення батьківства мала межу.