Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Розмір аліментів

У разі непроживання одного з батьків з дитиною виникає питання щодо того, яким чином він здійснюватиме надалі свій обов'язок з утримання. Варто з цього приводу домовитися з другим із батьків.

А. добровільно надає кошти на утримання дитини, але, незважаючи на це, мати дитини подала позовну заяву про стягнення аліментів. А. заперечував проти позову.

В ухвалі Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України було зазначено таке: "Доводи відповідача про те, що він добровільно утримує дитину, судом першої інстанції взяті до уваги безпідставно, оскільки добровільна виплата не виключає права стягувачу будь-який час звернутися до суду з заявою про стягнення аліментів.

Чи можна з такою позицією погодитися беззастережно?

У статті 92 КпШС було зазначено, що добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувана аліментів звернутися з позовом до суду. Але в Сімейному кодексі такої норми немає, і для цього, на мою думку, були достатні загальнотеоретичні підстави.

Звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має бути наслідком ненадання утримання або надання його у недостатньому розмірі. Якщо суд встановить, що розмір аліментів, які виплачував Р., узгоджені із станом його здоров'я, рівнем матеріального забезпечення і рівнем потреб дитини, суд має в позові відмовити. Такий висновок узгоджується із загальнотеоретичним розумінням судового захисту як реакції на порушення прав та свобод чи протиправні посягання на них (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Нема реального порушення права - не може бути включено механізм судового захисту.

Розмір аліментів

Практика життя, що склалася напередодні прийняття Сімейного кодексу, мала відчутні особливості.

Чимало підприємців з різних причин визначали для себе мінімальний розмір заробітної плати, при високому фактичному матеріальному рівню життя. Розмір аліментів, що стягувався з них, формально відповідав закону, оскільки інші види доходу, крім зарплати, не були зафіксовані.

Виплата зарплати "в конвертах", коли частина доходу не піддавалася контролю, також сприяв тому, що реальний дохід не брався до уваги при визначенні розміру аліментів.

З появою середнього та великого бізнесу виникла нова проблема. Аліменти на одну дитину "відбирали" чверть доходу батька, що становило нерідко дуже велику грошову суму. Тому можна було зрозуміти їхнє невдоволення, оскільки частина їхнього доходу часто витрачалася фактично не лише на потреби дитини, а й на потреби нової сім'ї матері дитини. "Я визнаю, що повинен утримувати свого сина, але чому з мене стягують так багато?" - задавав риторичне запитання один чоловік.

Наприкінці минулого століття непоодинокими були факти, коли батько подавав до суду документ, який засвідчував, що його заробітна плата становила 25-30 грн470. Теза "діти мають право жити за кишенею своїх батьків", якою виправдовувався існуючий раніше механізм визначення розміру аліментів, у наших умовах до нічого доброго майже ніколи не приводила. Діти багатих батьків відразу мали все, через що втрачали стимули та інтерес до навчання, до підготовки до самостійної праці. А діти тих, хто приховував свої реальні доходи, жили впроголодь.

Усе це спонукало до переходу на загальноєвропейську модель визначення розміру аліментів на дитину: аліменти на дитину мають забезпечити фінансування витрат, необхідних для її фізичного та духовного зростання; аліменти не повинні подавляти у дитини стимул до навчання, стимул до самостійності у житті.

У статтях 182-184 СК закріплена нова концепція визначення розміру аліментів на дитину, яка є складовою комплексної "аліментної революції", здійсненої цим Кодексом. Суть нової концепції полягає у:

1) наданні вирішального значення реальному матеріальному станові платника аліментів;

2) врахуванні матеріального становища дитини;

3) врахуванні стану здоров'я дитини та її батьків.

Це означає, що матері, яка, наприклад, вимагає аліментів від батька і прагне, звичайно, щоб їх розмір був немалий, доведеться зібрати докази про його реальний матеріальний стан. Такими доказами можуть бути документи про навчання його дітей від другого шлюбу у платних престижних навчальних закладах, про поїздки за кордон, документи про реєстрацію прав на нерухомість, фотографії його майна, тощо.

Відповідач для того, щоб розмір аліментів був меншим, може надати суду докази про наявність у дитини майна, яка дає їй доходи.

При визначенні розміру аліментів суд має враховувати і обов'язок того з батьків, з ким проживає дитина, брати участь у її утриманні, а також вартість тієї щоденної праці, яку, наприклад, матір здійснює з обслуговування потреб дитини, та витрат на оплату комунальних послуг.

У зв'язку з тим, що реально змінився предмет доказування (за Кодексом 1969 р., матері дитини у переважній більшості випадків фактично не треба було нічого доводити), справи про стягнення аліментів дітям перестали бути дріб'язковими, такими, що не вимагають затрат часу та зусиль.

Т. О. звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів з Т. С. на утримання двох 14-річних синів-близнят у розмірі по 5 тис. грн на кожного. Районним судом було стягнуто на двох дітей 1:4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину. При визначенні розміру аліментів суд взяв до уваги довідку приватного підприємства, засновником якого є Т. С, про те, що його щомісячна заробітна плата як генерального директора становить 700 грн. Суд не взяв до уваги численні документи про право власності відповідача на нерухомість, про наявність у його власності кількох автомобілів. Це рішення було оскаржено позивачкою. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду м. Києва скасувала рішення районного суду і постановила нове рішення, яким задовольнила позовну вимогу Т. О.

У рішенні Судової палати було зазначено, що відповідач є власником 41 земельної ділянки (це підтверджено державними актами про право власності на землю, з таким цільовим їх призначенням: для ведення особистого селянського господарства, для будівництва та обслуговування житлового будинку), на ім'я відповідача зареєстровано шість автомобілів, зокрема самоскид, що він особисто уклав з банком кредитний договір, щомісячно сплачуючи йому понад 3000 грн. Судова палата звернула увагу на високий неофіційний дохід відповідача, який засвідчується, зокрема, і високим рівнем його витрат, що і зумовило висновок про обґрунтованість позовної вимоги Т. О. Своє рішення Судова палата підсилила застосуванням ст. 8 Конституції України про верховенство права.

Стосовно земельних ділянок, у рішенні Судової палати було зазначено, що відповідач не подав суду доказів того, що він не передав їх в оренду. Однак якщо навіть вони не використовувалися б ні самим відповідачем, ні іншими особами, це не може мати вагомого значення, адже вони об'єктивно є реальним джерелом доходів.

П. проживає у прикордонній зоні, майже щодня перетинає кордон з Польщею. Проживає з новою сім'єю у будинку, придбаному на ім'я матері - пенсіонерки; офіційно ніде не працює, перебуває на обліку в Службі зайнятості, одержуючи допомогу по безробіттю; щоліта з дружиною та дітьми відпочиває в Туреччині. Чим мав би керуватися суд при вирішенні справи про стягнення аліментів дитині від першого шлюбу?

Ці реальні і дуже поширені ситуації мають спонукати суди до вироблення єдиної практики при визначенні фактичного матеріального становища платника аліментів. Суд на попередньому розгляді справи мав би приводити відповідача до тями тим, що не братиме до уваги формальної реєстрації нерухомості на родичів, які мають мінімальні доходи; що вживатиме заходи до порушення кримінальної справи проти них за приховування доходів з метою ухилення від сплати податків.

У частині 1 статті 82 Кодексу 1969 р. було зазначено, що розмір аліментів на трьох та більше дітей не може перевищувати половини заробітку (доходу) батька. Відповідно до частини 3 ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження (1999 р.), у разі виконання рішення суду про стягнення аліментів із заробітної плати платника аліментів не може бути стягнуто більше половини.