Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Правові наслідки

Позбавлення батьківських прав є складною правовою санкцією, що містить у собі негайні (реальні) і віддалені в часі (евентуальні) правові наслідки.

Негайні - це ті, що настають одразу з моменту набрання чинності рішенням суду. Ними є:

1) втрата особистих немайнових прав щодо дитини та звільнення від обов'язків щодо ЇЇ виховання. Мати і (або) батько втрачають право на побачення з дитиною;

2) втрата статусу законного представника дитини;

3) втрата права на пільги та державну допомогу, яка надається сім'ям з дітьми;

Віддалені правові наслідки полягають у втраті можливості мати (одержати) відповідні права в майбутньому, а саме:

1) права на утримання від дитини;

2) права на пенсію у зв'язку із втратою годувальника;

3) права на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника;

4) права на спадкування за законом.

Особливо болісним наслідком позбавлення батьківських прав матері чи батька є можливість усиновлення дитини без їхньої згоди.

Позбавлення батьківських прав не означає позбавлення батьківства, а тому зміни в актовий запис про народження дитини не вносяться.

Позбавлення батьківських прав не звільняє особу від обов'язку утримувати дитину. Суд навіть може у рішенні про позбавлення батьківських прав за власною ініціативою визначити розмір аліментів, які стягуватимуться з батька чи матері на утримання дитини.

З наведеного вище випливає, що позбавлення особи батьківських прав не розриває до кінця правового зв'язку між нею та дитиною і, тим більше, не анулює його.

Позбавлення батьківських прав матері чи батька дитини не припиняє ЇЇ правового зв'язку з їхніми родичами (дідом, бабою дитини).

Позбавлення батьківських прав не має своєю самоціллю спрямувати кару на матір чи батька. Основна його мета - захистити права дитини та її найвищі інтереси. Відповідно до цієї тези, позбавлення батьківських прав слід розглядати як санкцію (відповідальність) - щодо матері чи батька і водночас як захист - щодо дитини.

Ж. звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав свого колишнього чоловіка, який проживає в іншому місті, з дитиною кілька років не бачився і не спілкувався.

Д. звернулася з позовом про позбавлення батьківських прав своєї дочки щодо двох внучок. Суд позов задовольнив, оскільки було доведено залишення дітей без нагляду, зловживання алкоголем.

У разі спільного проживання дитини із тим з батьків, хто позбавлений батьківських прав, має бути вирішено питання про ізоляцію дитини від нього. Це може бути зроблено або відібранням від нього дитини і передачею її другому з батьків, дідові, бабі, старшому братові, сестрі чи органові опіки та піклування або виселенням з помешкання матері чи батька дитини.

У частині 6 ст. 167 СК заброньовано право дитини на житло, в якому вона проживала до позбавлення батьківських прав: вона матиме право у будь - який час відновити проживання в ньому.

Поновлення батьківських прав

Особа, яка позбавлена батьківських прав, зазвичай "скидається з рахунку", виховних заходів щодо неї, з метою можливого повернення їй батьківських прав та дитини, жодна суспільна інституція не проводить.

6 останні роки позбавлення батьківських прав часто здійснюється "під конкретного замовника", який бажає усиновити дитину. У цьому разі шансів на поновлення батьківських прав щодо усиновленої дитини уже, як правило, не буде. У зв'язку з цим поновлення батьківських прав залишається більше теоретичною, ніж практичною проблемою.

Поновлення батьківських прав можливе до досягнення дитиною повноліття, на чому наголошено у ч. З ст. 169 СК. Однак беззастережність цієї норми як загальне правило не слід все ж таки трактувати як абсолютне заперечення особливих ситуацій, що можуть викликати потребу пом'якшення цієї заборони.

За допомогою конституційного принципу верховенства права суд може відступити від неї. Обов'язковою передумовою такого рішення суду має бути згода сина чи дочки, щодо яких батьки були позбавлені батьківських прав.

Цікавим є питання про те, хто має бути відповідачем у судові про поновлення батьківських прав.

Р., дружина якого померла, був позбавлений батьківських праву зв'язку із зловживанням алкоголем. Син два роки виховувався у школі - інтернаті, куди був поміщений органом опіки та піклування. Р. різко змінив свій спосіб життя, влаштувався на роботу, має постійний дохід, постійно провідував сина, який просив забрати його додому. За погодженням з директором школи - інтернату син повернувся до батька. У зв'язку з цим Р. пред'явив до органу опіки та піклування позов про поновлення його батьківських прав.

Суд задовольнив позов. Однак з таким обранням особи відповідача погодитися важко. Оскільки дитина була передана на опікування школі - інтернату, саме вона мала б бути відповідачем, адже орган опіки та піклування має свій особливий статус у цьому процесі.

Якщо б, наприклад, дитина проживала з бабусею, саме вона мала би бути відповідачем у справі.

Пред'явлення позову про поновлення батьківських прав зобов'язує суд до значної аналітичної роботи, адже належить з'ясувати не лише те, чи змінилася поведінка позивача взагалі, а головно те, наскільки ці зміни є глибокими і стійкими, щоби однозначно підтвердити його виправлення.

Якщо, наприклад, підставою позбавлення батьківських прав було жорстоке ставлення матері до дитини, хронічний алкоголізм, позивачка повинна подати суду різнопланові докази на підтвердження можливості поновлення її батьківських прав: документи закладу охорони здоров'я, органу міліції, результати спостереження органу опіки та піклування. Вагомими доказами можуть бути свідчення учителів, сусідів.

При вирішенні справи про поновлення батьківських прав суд має взяти до уваги думку другого з батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав, думку того, з ким проживає дитина, а також самої дитини. Та оскільки думка цих осіб формується, як правило, під впливом не лише об'єктивних обставин, а й власного суб'єктивного сприйняття, обов'язок суду взяти цю думку до уваги не є одночасно обов'язком погодитися з нею. У цьому разі в рішенні суду має бути зазначено, чому думку другого з батьків чи самої дитини суд не взяв до уваги.

Підставою для поновлення батьківських прав мають бути не тимчасові, а стійкі зміни поведінки матері чи батька дитини, а для цього потрібен час. У Сімейному кодексі не встановлено мінімального строку, який обов'язково мав би минути від часу позбавлення батьківських прав. Тому позов про поновлення цих прав може бути поданий навіть через місяць.

Не маючи права відмовити у прийнятті позовної вимоги, суд може відмовити в її задоволенні, вважаючи, що час, що минув, є недостатнім для висновку про настання істотних змін у ставленні до дитини.

Якщо суд відмовив у позові, наступне звернення до суду з такою ж вимогою можливе лише після спливу одного року. Встановлення такого процесуального обмеження мало на меті стимулювати матір, батька до серйозної підготовки до подання первинного позову і водночас унеможливлення подання недостатньо обґрунтованих повторних позовів.

Поновлення батьківських прав не має наслідком обов'язкове повернення дитини матері чи батькові. Дитина може й надалі залишатися, наприклад, з дідом, бабою чи опікуном, якщо це відповідатиме її інтересам.