Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Усиновлювачі

Усиновлювачі

У першій редакції статті 103 Кодексу 1969 р. було записано, що усиновителем може бути кожний повнолітній дієздатний громадянин, не позбавлений батьківських прав.

Законом України від 30 січня 1996 р. було доповнено перелік осіб, які не можуть усиновити дитину. До нього були включені особи, які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення; які переслідували мету отримання від усиновлення матеріальної чи іншої вигоди; які уже були усиновителями, але з їх вини усиновлення було скасовано чи визнано недійсним; які перебували на обліку або лікувалися у психоневрологічних та наркологічних диспансерах; не мали постійного заробітку або інших видів доходу, установлених законом.

Проте не кожна з цих обставин могла бути встановлена судом при вирішенні заяви про усиновлення.

У Сімейному кодексі маємо дві окремі статті: 211 "Особи, які можуть бути усиновлювачами" та 212 "Особи, які не можуть бути усиновлювачами".

У статті 211 СК вперше було надано право бути усиновлювачами жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу.

Метою її запровадження було прагнення збільшити кількість сімей, які б мали право усиновити дитину. Однак ця норма викликала заперечення не лише тому, що розширила права нешлюбної сім'ї, а й тому, що фактичні шлюбні відносини є нетривалими і, мовляв, можуть припинитися у будь-який момент. Проте такі заперечення не можна сприймати надто серйозно, адже і шлюбна сім'я також не застрахована ні від смерті, ні від припинення спільного життя з інших причин.

У частині 2 ст. 212 СК міститься норма, яка надає суду право відмовити в усиновленні тому, хто має для цього усі формальні підстави, але існують достовірні докази того, що атмосфера щастя і любові дитині у цій сім'ї забезпечена не буде. Наприклад, суд одержав докази про численні прояви ним неповаги до своїх батьків або про непоодинокі факти фізичного насильства в сім'ї чи про відбуття покарання за вчинення злочину, який може негативно позначитися на подальшій долі дитини, тощо.

Баба та дід як усиновлювачі

Чи можуть бути усиновлювачами дитини її баба, дід, повнолітні брат та сестра? Ця проблема є нині дуже актуальною.

Насамперед слід зазначити, що у статті 212 СК заборони щодо такого усиновлення немає.

с, дружина якого померла, має дочку та внука. батько хлопчика переїхав до Києва, з моменту розірвання шлюбу участі у вихованні сина не бере. за рішенням суду с, який займав в районі керівну посаду, став усиновлювачем свого десятирічного внука. в результаті цього хлопчик став сином С і є водночас сином його дочки.

Сьогодні суд навряд чи постановив би таке рішення про усиновлення, адже неприродність такої ситуації очевидна. Матеріальний комфорт не може забезпечити дитині психологічного добробуту. Тому відповідь на питання про те, чи не буде згодом хлопчик шукати свого батька, дасть лише час.

Р. м. та с. м. розірвали шлюб; дочки семи та п'ятнадцяти років проживають з бабою та дідом, батьками матері, яким близько 60-ти років. матір дітей не має постійного місця проживання та постійної роботи, зловживає алкоголем. батько має ще двох дітей у повторному шлюбі. жоден з них не бере участі у вихованні та утриманні дочок. бабі та дідові здалося, що найкращим виходом із цієї ситуації буде усиновлення внучок. мати та батько дали згоду на усиновлення. Орган опіки та піклування подав суду висновок про те, що усиновлення відповідатиме інтересам дітей. На запитання судді "як ви будете надалі звертатися до своїх усиновителів " дівчатка відповіли: "Як і раніше - дідусю, бабусю ". Усиновлення відбулося.

Аналізуючи цю справу, слід перш за все звернути увагу на те, що дідом та бабою обрано хибний шлях захисту прав внуків. Усиновлення припинило обов'язки кровних батьків щодо утримання дитини. Якби усиновлення не було, баба та дід могли б пред'явити до батьків дівчаток позови про стягнення аліментів. У разі неможливості стягнення з них аліментів у встановленому мінімальному розмірі, можна було б розраховувати на відповідну доплату з бюджету.

Та обставина, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, створювала передумови для позбавлення їх батьківських прав і в результаті - одержання дітьми державної соціальної допомоги.

Т. народила дитину у 15років. Про факт її вагітності знало чимало людей. Немовля було усиновлено її матір'ю та батьком, тобто дідом та бабою дитини.

У минулому, коли сам факт зачаття дитини був недостатнім для визнання батьківства, такий вихід із ситуації мав хоч якесь обґрунтування. В сучасних умовах до усиновлення внуків як засобу приховання нешлюбного зачаття дитини мас бути, на мій погляд, інше ставлення. Баба, дід мають своє власне фактичне і юридичне місце у житті дитини. Тому вони не повинні прагнути заповнити собою те місце, яке за законом природи має належати їхній дочці чи синові.

При розгляді таких справ саме суд має зробити висновок про відповідність усиновлення дідом, бабою, братом чи сестрою найвищим інтересам дитини.