Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 1.6. Відмежування цивільного права від інших галузей права

Відмежування цивільного права від інших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тобто за колом суспільних відносин, які регулюються відповідною галуззю права, а також за методом правового регулювання.

Проте відмежування виключно за предметом регулювання не завжди можливе. Так, відносини, пов'язані із правом власності, регулюються не лише цивільним, а й земельним, трудовим, фінансовим правом. Охорона права власності здійснюється і в цивільно-правовому, і в кримінально-правовому, і в адміністративно-правовому порядку.

У цих випадках цивільне право відмежовують від галузей права не лише за предметом, а й за властивим лише для таких галузей методом. Це, насамперед, конституційне, адміністративне, кримінальне право, процесуальні галузі права.

Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність усіх форм власності, недоторканність, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й містить норми щодо регулювання інших приватноправових за характером відносин.

Адміністративне право регулює відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Для цивільного й адміністративного права спільним є предмет регулювання - майнові відносини, проте методи регулювання цих відносин - різні. Ознака підлеглості однієї сторони іншій - є найхарактернішою для адміністративно-правового методу регулювання суспільних відносин, якому поняття "юридична рівність сторін" - невідоме.

Фінансове право регулює відносини, що виникають у сфері здійснення державою своєї бюджетної, податкової чи іншої діяльності.

Процесуальні галузі права (цивільного, кримінального) регулюють не самі суспільні відносини, а лише процедуру розгляду цивільно-правових спорів чи кримінально-правових деліктів відповідними юрисдикційними органами.

Цивільне право певною мірою межує із трудовим правом у питаннях щодо регулювання договору підряду і трудового договору, відшкодування шкоди, заподіяної особі. Проте, характерним для трудових правовідносин є те, що вони виникають у зв'язку із здійсненням особою права на працю і безпосередньо пов'язані з процесом праці. Цивільне право у ці відносини не втручається.

Земельне право за предметом регулювання дещо подібне до цивільного права, проте метод регулювання земельних відносин за своєю природою наближається до адміністративного права.

Близьким до цивільного є сімейне право, проте учасниками сімейно-правових відносин виступають особи, пов'язані між собою, як правило, родинними чи сімейними відносинами - батьки і діти, дід, баба - онуки, брати - сестри, подружжя. У цивільних правовідносинах коло суб'єктів значно ширше - ними можуть виступати будь-які фізичні чи юридичні особи.

1.7. Цивільне законодавство

Якщо цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові відносини, відносини у сфері інтелектуальної власності, а також відносини щодо охорони і захисту особистих немайнових благ, то цивільне законодавство - це сукупність нормативних актів, що містять норми цивільного права. Тому поняття

"цивільне право" і "цивільне законодавство" - не є тотожними.

За юридичної силою та органом, що їх видавав, акти цивільного законодавства можна поділити на:

o закони;

o інші акти цивільного законодавства, в яких містяться норми цивільного права: укази Президента України" постанови Кабінету Міністрів, нормативні акти галузевих міністерств, відомств, органів виконавчої влади);

o чинні нормативні акти Союзу PCP та Української PCP (ті, що не втратили силу);

o норми міжнародного права і міжнародні договори.

Закони.

Закон є основною формою правотворення в Україні.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України. Для цивільного права особливе значення мають статті 13, 14, 41 Конституції, що встановлюють цивільно-правові засади регулювання відносин власності, статті 21 - 24, 27 - 34, що визначають основні права та обов'язки громадян України, зміст їх правоздатності.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються:

- права та свободи громадян, гарантії цих прав та свобод;

- правосуб'єктність громадян;

- правовий режим власності;

- правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

- засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони у державі приймаються у різні часи, тому вони потребують відповідної систематизації. Зведення законів у ту чи іншу систему без зміни їхнього змісту називається інкорпорацією. Так, за останні роки видані збірники нормативних актів із страхового, транспортного, житлового законодавства, законодавства про інтелектуальну власність тощо.

Систематизація нормативного матеріалу, коли діючі правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі норми, усуваються прогалини та колізії у правовому регулюванні і потім видається новий закон у систематизованому вигляді, називається кодифікацією, а її результат - кодексом. Кодекс - це законодавчий акт, в якому об'єднані і систематизовані норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин.

Цивільний кодекс України.

Особливе місце у системі актів цивільного законодавства посідає Цивільний кодекс України. Він має вищу юридичну силу серед інших актів цивільного законодавства.

Перший ЦК Української PCP був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК УРСР був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р, і введений у дію 1 січня 1964 р. Оскільки ЦК УРСР 1963 р. був прийнятий ще за часів, коли Україна входила до складу Союзу PCP, він не міг відображати новації, що відбувалися у політичному, суспільному та економічному житті нашої країни протягом останніх десятиліть минулого століття. Як наслідок, виникли ряд колізій між ЦК УРСР і нормами нових законів, які інколи приймалися поспіхом, нерідко суперечили один одному, а їх норми не завжди були достатньо обґрунтованими.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було створено робочу групу з метою розробки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена у березні 1996 p., після чого він був переданий на розгляд Верховної Ради України, яка затвердила його 16 січня 2003 р.

Чинний Цивільний кодекс України - результат третьої республіканської кодифікації цивільно-правових норм, набув чинності з 1 січня 2004 р.

Зміст нового ЦК України становлять такі книги: "Загальні положення", "Особисті немайнові права фізичних особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право", "Міжнародне приватне право".

Інші нормативні акти.

Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності до законів і підзаконних актів, Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. введено державну реєстрацію нормативно-правових актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, якщо ці акти стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.

Положення про державну реєстрацію нормативних актів, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, що зачіпають права і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 28 грудня 1992 р. (із змінами від 2 серпня 2007 p.). Державну реєстрацію відомчих нормативних актів, прийнятих центральними органами, здійснює Міністерство юстиції України, а реєстрацію актів місцевих органів управління - управління юстиції областей і міст Києва та Севастополя.

Міністерства та інші органи державного управління видають нормативні акти у формі наказів, інструкцій та постанов. Нормативні акти міністерств та відомств, що видані у межах їх компетенції та сфери діяльності, обов'язкові для всіх юридичних та фізичних осіб.

До підзаконних актів, у яких можуть міститися норми цивільного права, належать рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають рішення, що стосуються питань, пов'язаних із правилами ведення торгівлі у даній місцевості, оренди нежитлових приміщень тощо. У межах адміністративного району це розпорядження є обов'язковим для виконання.

Нормативні акти Союзу PCP та Української PCP.

Згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р. "Про правонаступництво України" і постановою Верховною Ради України "Про порядок тимчасової дії на .території України окремих актів законодавства Союзу PCP" закони Української PCP та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Серед цих актів велику кількість становлять підзаконні нормативні акти.

Серед них: "Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю" (затверджена Державним арбітражем СРСР 15 червня 1965 p.); Примірний статут житлово-будівельного кооперативу" (затверджений постановою РМ УРСР 30 квітня 1985 p.). Правила обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській PCP (затверджені постановою РМ УРСР та Укррадпрофу від 11 грудня 1984 р.) та інші.

Норми міжнародного права і міжнародні договори.

Законом України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на території України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів. Порядок набрання чинності міжнародних договорів регламентує Закон України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України".

У сучасному цивільному праві особливого значення набувають такі джерела права, як:

- звичаї торговельного обігу;

- корпоративні правила;

- юридична доктрина;

- договір;

- принципи права.

Звичай.

Звичай - це правила поведінки у цивільному обігу, які не встановлені актами цивільного законодавства, проте складалися тривалий час і санкціонуються суспільством для правозастосовчої практики. Залежно від характеру правових звичаїв вирізняють: міжнародні звичаї, звичаї ділового (комерційного) обігу, судові звичаї та ін.

У ЦК України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Так, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності угоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту.

Одним із найпоширеніших міжнародних торговельних звичаїв є Правила "ІНКОТЕРМС" (Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів), які періодично затверджуються Міжнародною торговельною палатою з метою уніфікованого тлумачення комерційних термінів при укладанні і виконанні міжнародних контрактів. Обов'язковість застосування Правил "Інкотермс" суб'єктами підприємницької діяльності передбачена Указом Президента України від 4 квітня 1994 р.

Корпоративні правила.

Важливою формою приватного регулювання цивільного обігу виступають корпоративні норми поведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов'язковими для певного кола осіб, здійснюється шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, договорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового характеру.

Такі акти приймаються відповідно до вимог цивільного законодавства і вимагають певної поведінки від осіб, на яких поширюється їх дія.

Юридична доктрина.

Як джерело права цей термін являє собою наукові правові ідеї, офіціально визнані загальнообов'язковим положеннями на практиці. У сучасній теорії юридична доктрина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обґрунтуванні проектів нормативних актів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до фахівців (наприклад, з авторського, винахідницького права) за роз'ясненнями у зв'язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.

Договір.

Уперше в Україні як джерело права закріплено договір (ст. 6 ЦК). Сторони мають право укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам і регулює відносини на власний розсуд.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання

Крім вертикальної системи зв'язку актів цивільного законодавства (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою), цивільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. За цією ознакою можна вирізнити такі складові частини цивільного законодавства, як:

o транспортне законодавство, як сукупність нормативних актів, визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо.

Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: " Повітряний кодекс України" (1993 р.); "Кодекс торговельного мореплавства України" (1994 р.); закони У країни "Про транспорт" (1994 р.), "Про залізничний транспорт" (1996 р.), "Про автомобільний транспорт"(2001 р.), "Про перевезення небезпечних вантажів" (2002 р.), "Про транспортно-експедиторську діяльність" (2004), а також "Статут залізниць" (1998 р.). На кожному виді транспорту діють окремі правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив "Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту" (18 лютого 1997 р.), "Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом" (21 січня 1998 р.). Міністерством транспорту України - "Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України " (28 липня 1998 р.). На авіаційному транспортні діють "Правила повітряних перевезень пасажирів та багажу" (26 липня 2003 р.). "Правила повітряних перевезень вантажів"(14 жовтня 2003 р.). Держкомітетом України з питань житлово-комунального господарства затверджені Правила користування трамваєм і тролейбусом у містах України (25 жовтня 2004 р.) тощо;

o страхове законодавство регулює відносини між страховиками (страховими компаніями) і страхувальниками щодо захисту майнових прав, інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій.

Серед основних нормативних актів цієї категорії слід назвати: закони України "Про страхування" (1996 р.); "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (2004 р.) та ряд підзаконних нормативних актів: "Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті" (14 серпня 1996 р.); "Положення про порядок проведення діяльності страховими посередниками" (18 грудня 1996 р.); "Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" (12 жовтня 2002 р.); окремі положення про порядок і умови окремих видів державного обов'язкового страхування - операторів ядерних установ, відповідальності володільців зброї тощо;

o торговельне законодавство. Окрім Закону України "Про захист прав споживачів" (1991 р.), варто згадати також: "Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення" (15 червня 2006 р. із змін, від 26 вересня 2007 р.);

"Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами" (13 березня 1995 р.); "Правила продажу продовольчих товарів" (28 грудня 1994 р.); "Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами" (8 грудня 1995 р.); "Правила торгівлі на ринках" (12 березня 1996 р.); "Правила торгівлі у розстрочку" (1 липня 1998р.); "Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами" (11 березня 2004 р.), Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою (10 серпня 2005 р. із змін, від 31 серпня 2007 р.), окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіовізуальних творів, нафтопродуктами тощо;

o законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи належать закони України: "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 р. в ред. від 11 липня 2001 р.); "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (15 грудня 1993 р. в ред. від 21 грудня 2000 р.); "Про охорону прав на промислові зразки" (15 грудня 1993 р.); "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 р.); "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (15 грудня 1993 р. в ред. від 21 грудня 2000 р.); "Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель" (17 грудня 1994 р.) та інші.

Відповідні нормативні акти становлять зміст будівельного законодавства, законодавства про оренду, банківського, спадкового законодавства тощо.