Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 13.4. Підстави припинення права власності

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи. До першої належать випадки,, коли припинення права власності в однієї особи водночас зумовлює виникнення права власності в іншої особи, тобто виникає право наступництво (наприклад, при продажі речі право продавця на річ переходять до покупця). До другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.

Відповідно до ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Цей перелік не є невичерпним. Підстави припинення права власності можуть бути поділені на:

а) такі, що залежать від волі власника!

б) такі, що не залежать від волі власника.

До першої групи можна віднести правочини, укладені власником щодо відчуження свого майна (продаж, дарування, міна) відмова власника від своєї власності, знищення майна власником тощо.

Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового продажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація), знищення майна власника іншою особою, загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.

13.5. Право спільної власності

Власником майна, звичайно, виступає одна особа - громадянин, організація, держава. Якщо ж майно водночас належить декільком особам, то такі правовідносини називають спільною власністю.

Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності. Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей декількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбанні тощо.

Законодавець передбачає два види спільної власності:

o спільну сумісну;

o спільну часткову.

У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначені. Право кожного з них поширюється на все майно. Частки співвласників визначаються у разі припинення правовідносин (поділу, виділу). Спільна сумісна власність виникає відповідно до закону.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток у праві на спільне майно. У ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

Режим спільної сумісної власності визначено у статтях 368-872 ЦК України, 60-74 СК України, 16-17 Закону України "Про власність".

Виходячи зі змісту ст. 368 ЦК України, можна вирізнити два види спільної сумісної власності за ознакою суб'єктного складу:

а) спільна сумісна власність подружжя;

б) спільна сумісна власність членів сім'ї.

Майно подружжя, набуте після реєстрації шлюбу в органах РАЦСу, належить їм на праві спільної сумісної власності. За правилом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між суб'єктами.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється учасниками за їх згодою.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Водночас, у разі поділу майна між співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Розмір часток може бути рівним або нерівним. Відповідно до ст. 357 ЦК, розмір часток у праві спільної часткової власності вважається рівним, якщо інше не встановлене за домовленістю співвласників або законом. Частка учасника спільної часткової власності (співвласника) у праві власності визначається у відсотках або у вигляді дробу (1/2; 1/4; 1/6 і т.д.). Таку частку називають "ідеальною". Ідеальна частка має відповідати "реальній" частці. Реальна частка - це частка майна у натурі.

Кожен із співвласників, зазначено у ст. 358 ЦК, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласники здійснюють право спільної часткової власності за згодою між ними. Вони мають право домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Співвласники будинку (квартири), як правило, самі визначають порядок користування житловими приміщеннями. Для цього вони можуть укласти між собою договір, за яким визначити, хто і якими житловими (нежитловими) приміщеннями буде користуватися відповідно до частки кожного з них. Цей договір може набути такого вигляду:

ДОГОВІР про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності

Місто Стебник Львівської області, сьоме квітня дві тисячі восьмого року Ми, що підписалися нижче, Кайдаш Карпо Омелькович, який проживає за адресою: вул. Холодний Яр, 27 м. Стебник Львівської області, і Кайдаш Лаврін Омелькович, який проживає за адресою: вул. Холодний Яр, 27 м. Стебник Львівської області, уклали договір про таке:

володіючи житловим будинком, що знаходиться за адресою: вул. Холодний Яр м. Стебник Львівської області, і який належить нам на праві спільної власності в таких частках: Кайдашу Карпу Омельковичу - (одна друга) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане Стебницькою державною нотаріальною конторою 12 травня 2007 р.; Кайдашу Лавріну Омельковичу - (одна друга) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане Стебницькою державною нотаріальною конторою 12 травня 2007p., ми встановлюємо такий порядок користування цим будинком:

І. У користування Кайдаша Карпа Омельковича переходить частина житлового будинку, яка складається з кімнати № 1 площею 14 кв.м, кімнати М 2, площею 10 кв.м., передпокою № 5, кухні, сараю "А" і земельної ділянки площею 820 кв.м., включаючи площу під будівлями.

2. У користування Кайдаша Лавріна Омельковича переходить частина житлового будинку, яка складається з кімнати М 8, площею 8 кв.м, кімнати № 4 площею 17 кв.м., передпокою М 6, літньої кухні, сараю "Б" і земельної ділянки площею 810 квм, включаючи площу під будівлями.

3. Прохід, проїзд, водогін, колодязь і газове опалення перебувають у спільному користуванні сторін.

4. Сплата податків, страхових платежів та інші видатки розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток - порівну.

Підписи: Кайдаш К.О.

Кайдаш Л.О.

Кожен із співвласників відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів, (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

За домовленістю між собою, співвласники мають право здійснити поділ майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. У разі поділу спільного майна між співвласниками, право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.