Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 34.3. Договір факторингу (статті 1077-1086 ЦК)

Кредитний договір є різновидом договору позики, тому невипадково до кредитних відносин застосовуються положення договору позики, якщо інше не випливає із сутності кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Загальними принципами банківського кредитування є: а) забезпеченість кредиту; б) його строковість; в) оплатність; г) цільовий характер.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, заявкою, клопотанням тощо. Банк аналізує діяльність потенційного клієнта, визначає його кредитоспроможність (забезпеченість власними коштами, репутацію, оцінку продукції, яка ним виробляється, кон'юнктуру ринку) та приймає рішення про надання чи відмову в кредиті.

Кредити можуть бути забезпечені: а) заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); б) гарантією (іншого банку, фінансами чи майном третьої особи); в) порукою; г) свідоцтвом страхової компанії; д) бланкові (не забезпечені). Вид і характер забезпечення безпосередньо впливає на розмір відсотків за користування кредитом.

У кредитному договорі сторони повинні визначити:

- суму кредиту;

- його мету;

- строк повернення;

- умови повернення;

- зобов'язання банку (відкрити рахунок позичальнику, забезпечити його консультаційними послугами тощо);

- зобов'язання позичальника (використовувати кредит за призначенням, забезпечити повернення кредиту та відсотків з користування, надавати бухгалтерський баланс та звітні документи тощо);

- права банку (перевіряти забезпеченість позики, а також заставних можливостей поручителів та гарантів, обмежити надання кредиту при недостатності його забезпеченості тощо).

Кредитний договір повинен укладатися у письмовій формі, порушення якої спричиняє його нікчемність.

Як випливає із визначення кредитного договору, він за своєю правовою природою належить до категорії консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення всіх Істотних умов договору в належній формі.

Водночас, у Положенні Національного банку України "Про кредитування" від 28 вересня 1995 р. (із змінами)зазначалося, що "строк дії кредитного договору починається з дня надання кредиту "...

Оскільки одним із принципом кредитування є його відплатність, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом встановлені договором відсотки, розмір яких визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту та пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки Національного банку України та інших факторів.

Позичальник відповідає за:

1) нецільове використання кредиту;

2) неповернення кредиту в установлений строк;

3) неповернення відсотків за користування кредитом.

34.3. Договір факторингу (статті 1077-1086 ЦК)

За договором факторингу одна сторона, банк або інша фінансова установа (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є іменним, двостороннім, як реальним (коли фактор передає клієнтові грошові кошти), так і консенсуальним (якщо фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта).

Сторони у договорі.

Фактором можуть виступати банки, фінансові установи, суб'єкти підприємницької діяльності, а клієнтом - суб'єкти підприємницької діяльності, які можуть бути як юридичними, так і фізичними особами.

Фінансування під уступку грошової вимоги (факторинг) - є новим інститутом у вітчизняному цивільному законодавстві. Термін "факторинг" є транскрипцією англійського слова factoring, під яким розуміють різновид договору на надання послуг, а під "фактором" - комісіонера або фінансового агента, які надають послуги. Договір факторингу отримав широке поширення наприкінці 50-х років у США. Факторинг ґрунтується на інституті загальної частини зобов'язального права - заміні кредитора у зобов'язанні (цесії). Тому, окрім спеціальних норм, які містяться у главі 73 ЦК "Договір факторингу", відносини між сторонами можуть регулюватися і нормами загальної частини зобов'язального права, які регламентують порядок заміни кредитора у зобов'язанні.

Підприємства, які уступають свої грошові вимоги, намагаються прискорити оборот своїх грошових коштів шляхом дострокового отримання оплати за поставлену продукцію, виконану роботу, надані послуги.

Наприклад, клієнт уступає банку своє право вимагати від покупця оплати поставленої йому продукції, а банк сплачує за це клієнту гроші. Боржник, який отримує від клієнта письмове повідомлення про відступ від права грошової вимоги на користь банку, зобов'язаний здійснити платіж уже банку. Платіж боржнику банку звільняє боржника від зобов'язань перед клієнтом.

На відміну від Конвенції про міжнародний факторинг, чинне вітчизняне законодавство не передбачає так званий закритий факторинг, коли клієнт не повідомляє боржника про відступлення права грошової вимоги.

Як і при цесії, за договором факторингу, клієнт відповідає перед банком за недійсність грошової вимоги, від якої він відступає, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником, до якого ця вимога буде пред'явлена. Вимога вважається дійсною, якщо клієнту на момент її передачі невідомі обставини, які можуть звільнити боржника від її виконання.

Фактор набуває право на всі суми, які він може отримати від боржника, навіть якщо їх загальний розмір значно перевищить його витрати. Водночас, ризик невиконання боржником зобов'язання також покладається на фактора.

Розмір винагороди, яку отримує фактор від клієнта за договором, складається з двох частин: безпосередньо винагорода за надану послугу та вартість кредитування, тобто винагорода за авансування до моменту оплати боржником. Винагорода може визначатися конкретною сумою, відсотками від суми вимоги або у вигляді різниці між сумою, яка складає право вимоги, і сумою, яку сплачує фактор клієнту.

На розмір винагороди впливають різні чинники: фінансовий та майновий стан боржника, характер вимоги, строк платежу, розмір облікової ставки Національного банку України за кредит тощо.