Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Національні реліквії

Якщо певна річ створюється працею людини, нерідко можна простежити кілька етапів. На першому, підготовчому, збирають в одному місці все те, що згодом буде задіяне в процесі творення нової речі. Так, перш ніж взятися до пошиття сукні, треба придбати тканину, нитки, голки, швейну машинку. На другому етапі - розкроїти її, на третьому - зшити докупи, за певною системою, складові елементи майбутньої єдиної речі.

На першому етапі маємо абсолютно "ліквідні" речі, які можемо протягом 14 днів повернути магазинові. На другому - уже немає первинної речі (тканини). Але її клаптики, як нова якість, також є об'єктом права власності: уже не тканина, але ще не сукня. Про сукню зможемо говорити лише у разі закінчення роботи, при цьому момент закінчення виготовлення речі і момент виникнення права власності на неї збігаються.

Нотаріальна практика віддавна почала визнавати право власності на незавершене будівництво. Посвідчення нотаріусом договору про його відчуження вважається звичною нотаріальною дією.

Оскільки незавершена будівля, навіть якщо йдеться лише про фундамент,- це нерухомість, запровадження державної реєстрації права власності на незакінчене будівництво і одержання відповідного документа є корисним для тієї, наприклад, особи, яка вимушена на тривалий час зупинити будівельні роботи.

Національні реліквії

13 листопада 1917р. нарком з національних справ Сталін-Джугашвілі видав наказ № 2 про передачу "національних реліквій українцям, несправедливо відібраних у них грубою рукою Катерини II". Згідно з цим наказом, бунчуки, знамена, грамоти, прикраси, зброя, що зберігалися в Ермітажі та Преображенському гвардійському соборі, мали бути віддані Україні на вимогу Українського воєнно-революційного штабу в Петрограді. Досі вони зберігаються, як і оригінал парадної шаблі Мазепи, його шапка та архіви, у секретному "спецохрані" № 9 Ермітажу під назвою "Малоросія", яким курує ФСБ Російської Федерації. їх фото не представлені на музейних сайтах, до них не мають доступу українські вчені.

У Москві залишилася "Дарственная грамота" Катерини П запорозьким козакам, за якою вона віддала їм Кубань. Десь у таємних сховищах КДБ зберігається і перстень Ярослава Мудрого123.

Під час Другої світової війни в Україні було вчинене масове пограбування культурних цінностей. Так, з музею Житомира було вивезено до Німеччини колекцію картин (2000 полотен), з Харкова - близько 300, з музеїв Києва - пам'ятки Київської Русі, колекції картин, найцінніші експонати історичного музею, увесь відділ зброї, понад 4 млн книг тощо. У 1947 р. з Німеччини до Києва було повернуто 8 вагонів музейного майна124.

У статті 54 Конституції України зазначено: "Держава вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами". Однак і досі чимало українських національних реліквій не повернуто з Москви та Петербурга.

Культурна спадщина

Культурна спадщина - це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини. Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єктом культурної спадщини є: визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними нерухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'ятка культурної спадщини національного значення вноситься до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

1) археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери9 наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

2) історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (зокрема іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, зокрема із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

3) об'єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

4) об'єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів; природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей;

5) об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

6) ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'ятка культурної спадщини, крім пам'ятки археології, може бути у державній, комунальній або приватній власності.

Усі пам'ятки археології, зокрема ті, що перебувають під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети піддягають зарахуванню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню в порядку, визначеному законодавством.

Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.