Фінансове право - Мацелик М.О. - Запитання і завдання для самоконтролю

Фінансове право — це галузь законодавства, тобто сукупність законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права. Фінансове право — це також навчальна дисципліна щодо сфери фінансової діяльності держави.

Система курсу фінансового права як навчальної дисципліни складається відповідно до системи фінансового права, із Загальної та Особливої частин.

Загальна частина об'єднує норми фінансового права і правові інститути, що закріплюють: поняття фінансів та фінансової діяльності держави; методи, принципи та правові форми; предмет і методи фінансово-правового регулювання; характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм; правовий статус уповноважених у сфері фінансової діяльності державних та муніципальних органів; поняття фінансового контролю, його види та методи, тобто норми й інститути, спільні для всіх інших фінансово-правових інститутів, які становлять базу для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави.

Особлива частина містить норми і правові інститути, що регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та різні елементи фінансової системи. Провідне місце займає бюджетне право, яке є її підгалуззю і складається з двох великих правових інститутів — бюджетного устрою та бюджетного процесу. Особлива частина містить такі правові інститути: доходи бюджетної системи (податкові та неподаткові); видатки бюджетної системи та цільових фондів; державний кредит; державне обов'язкове страхування (майнове та особисте); грошово-кредитну систему. Ці інститути мають свої особливості, складаються з правових норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права та об'єднуються в одну систему через єдиний предмет і методи фінансово-правового регулювання. Ці правові інститути містять правові норми, що регулюють фінансову діяльність держави.

Система законодавства утворюється в результаті видання правових норм, закріплення в офіційних актах та систематизації, має складну структуру. Часто під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, у яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права.

За підставами (критеріями) виокремлюють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну.

1. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства зумовлена предметом правового регулювання — фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право — конституційне законодавство, трудове право — трудове законодавство, фінансове право — фінансове законодавство тощо).

2. Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою.

Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та поділ його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації таких блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. Цей процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема банківського, приватизаційного, податкового законодавства тощо), що є значним чинником впливу на реальне вирішення економічних та соціальних питань. З удосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до ідеалу — системи права, від чого остання все більше відповідає системі суспільних відносин.

Якщо система права є внутрішньою формою права, побудованою за галузями та інститутами, то система законодавства, його зовнішня форма, є системою нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли своє вираження. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані й не можуть бути одна без одної. Системи права та законодавства діалектично пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, яка складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково містить усі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Професор П.С. Пацурківський: "Предметний підхід і структурний аналіз змісту права та законодавства є головним для пізнання об'єктивної структури права, створення на основі цього її ідеального образу (побудови структури права) та вираження її у законодавстві".

До джерел фінансового права належать: Конституція — Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети КМУ; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, в т. ч. у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96) тощо. У Конституції України (ст. 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Інші статті Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язані зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства.

Закони займають важливе місце серед джерел фінансового права, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод. До загальних належать закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" та ін.

Найбільшу увагу у законодавстві приділено бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України — перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.

Спеціальні закони у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це насамперед стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську діяльність". У сфері фінансів прийнято низку статусних законів, які визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у т. ч. закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади — постановах та декретах КМУ (останні видавалися протягом 1992—1993 рр.). Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ — Міністерства фінансів, Державного казначейства, ДПСУ, НБУ (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади — міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансово-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Поясніть, що таке фінансове право як галузь публічного права.

2. Що таке предмет фінансового права?

3. Охарактеризуйте метод фінансового права.

4. Дайте характеристику методу владних приписів.

5. Коротко охарактеризуйте інші методи ФП.

6. Що таке наука фінансового права?

7. Який зв'язок ФП з іншими науковими дисциплінами?

8. Що таке система фінансового права?

9. Назвіть джерела фінансового права.

10. Що таке Загальна і Особлива частини ФП?


Тема 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ВІДНОСИНИ
3.1. Поняття і сутність фінансово-правових норм
3.2. Фінансові правовідносини
3.3. Суб'єкти фінансового права
Запитання і завдання для самоконтролю
Тема 4. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ
4.1. Юридична природа фінансової діяльності держави
4.2. Функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави
4.3. Фінансові повноваження органів місцевого самоврядування
Запитання і завдання для самоконтролю
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru