Фінансове право - Мацелик М.О. - 12.3. Правове регулювання ціноутворення

Регулювання ціноутворення забезпечує цілий комплекс правових норм. Значну їх частину представлено цивільно-правовими нормами, що регулюють договірні ціни диспозитивними методами. Активна роль у формуванні цін належить також адміністративно-правовому регулюванню, що становить вже галузь публічно-правового впливу на ціни. Компетентні державні органи наділяються повноваженнями щодо встановлення цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їхнього зростання, які реалізують як управлінську діяльність у фінансовій сфері. Структуру ціни формують, насамперед, за рахунок фінансово-правових інструментів. Такі елементи ціни, як собівартість (витрати), прибуток, податок на додану вартість, е предметом фінансово-правового регулювання. Саме в цьому аспекті й важливо розглянути фінансово-правові основи ціноутворення.

Поняття ціни. Об'єктивною основою існування ціни, організації ціноутворення, меж державно-правового регулювання цих аспектів є відображення вартості товарів, робіт, послуг, включених у процеси обміну. Ціни є загальним вимірником вартості конкретних предметів.

Ціна є атрибутом договірних відносин, умовою будь-якого відплатного договору, індивідуалізації відносин обміну. В цьому аспекті ціна:

• конкретизує обов'язки контрагентів;

• є коштами додаткового узгодження умов про кількість відчужуваного майна;

• виражає ступінь виконання умов договору, змінює або припиняє право вимог кредитора й юридичних обов'язків боржника.

Таким чином, визначаючи відносини обміну й беручи у ньому участь, ціна стає предметом правового регулювання.

Політику ціноутворення, що є складовою загальної економічної і соціальної політики України здійснюють відповідно до ст. З Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р. її спрямовано на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

• об'єктивних співвідношень у цінах на промислову й сільськогосподарську продукцію, що забезпечують еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій, насамперед для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

• формування потрібних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Потребу державного впливу на ціноутворення пов'язано з публічними інтересами, які визначено формуванням порівнюваних частин бюджетів, фінансовим забезпеченням державних завдань і функцій, охороною навколишнього природного середовища, гарантіями соціально незахищеним верствам населення. У ст. 5 "Соціальний захист населення від підвищення цін і тарифів" говориться, що:

"Органи державної влади та управління України послідовно проводять в життя заходи щодо підтримки життєвого рівня населення, в першу чергу низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації втрат у зв'язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів стосовно соціально-економічних груп населення. У разі виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплатах забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України.

Громадяни мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів, підприємств та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог законодавства про ціни".

За таких умов слід розмежовувати державне регулювання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини та як форму забезпечення раціонального й збалансованого руху публічних грошових фондів. Державно-правове регулювання цін здійснюють через механізми фіксованих цін і тарифів, установлення їхніх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін і рівня рентабельності. Через податки, інші види обов'язкових платежів податкового характеру, нормативи та інші елементи ціни відбувається державний вплив на процес формування ціни, обслуговування нею господарського обороту.

Державне регулювання ціп не можна розглядати як форму довільного втручання держави в організацію ринкових відносин. Його здійснюють через реалізацію механізмів, закріплених і врегульованих законодавством, і спрямовують на забезпечення й дотримання об'єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ціни і ціноутворення" законодавство України про ціноутворення складається із закону про ціноутворення та інших актів законодавства України, які видають відповідно до нього й поширюють на всі підприємства й організації, незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва.

Державне регулювання цін або тарифів припускає застосування кількох методів:

а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги;

б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;

в) установлення граничного рівня рентабельності та розмірів торгових надбавок і націнок;

г) узгодження цін і тарифів під час формування вільних цін і тарифів підприємствами — монополістами.

Зміст ціни виражено у здійснюваних нею функціях, серед яких виокремлюють: облікову, розподільчу, стимулюючу.

1. Облікову функцію визначено призначенням ціни як вимірника вартості, певного критерію під час здійснення обміну й реалізації. Ця функція відображає властивості ціни як міри вартості. Реалізують такі процеси шляхом визначення базисної собівартості (певних витрат на виробництво товарів, робіт, послуг) і нормативів чистого доходу, що в сумі й формують ціну. Облікова функція ціни, відображаючи критерії державного регулювання ціноутворення, виявляється і на рівні окремих суб'єктів господарювання, здобуваючи принципове значення в правовій регламентації податкового й бухгалтерського обліку.

2. Розподільча функція забезпечує дію механізмів, що розмежовують певні складові вартості (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, прибуток) і доведення їх у певних формах до суб'єктів. Розподільні механізми охоплюють і глобальніші процеси — перерозподіл доходів між різними галузями, підприємствами, групами покупців товарів, отримувачів послуг за допомогою свідомого відхилення цін від вартості. Відбувається це найчастіше у випадках організації ціноутворення на сезонних виробництвах, у розвитку соціально значущих секторів (продукція дитячого асортименту, виробництво лікарських препаратів тощо), галузях і виробництвах, що мають потребу в інноваціях, інвестиціях.

3. Стимулююча функція ціни припускає активізацію в досягненні визначених результатів діяльності, що погоджує комплекс інтересів держави, юридичних і фізичних осіб. Через цінові орієнтири визначають найбільш пріоритетними напрями діяльності, забезпечують важливі для держави галузі розвитку.

Одним із найважливіших питань у регулюванні ціноутворення є визначення його структури. У багатьох випадках сюди включають базисну (вихідну ціну) й націнки (надбавки та знижки). Під базисною ціною розуміють ціну товару стандартної якості, що забезпечує просте відтворення, тоді як націнки дають змогу враховувати перспективні витрати, гарантувати отримання прибутку. Відповідно до таких критеріїв і виокремлюють витратний і прибутковий елементи ціни.

Державне регулювання формуванням цін передбачає облік декількох елементів, які утворюють ціну. У зв'язку з тим, що ціна є грошовим вираженням вартості й одне з основних завдань у державному регулюванні ціноутворення — відображення об'єктивних витрат, що утворюють вартість, головним елементом структури ціни є витрати. Ця частина ціни "збирає" витрати виробництва, потрібні для відтворення використаних ресурсів. Без їхнього відновлення неможливе просте відтворення, відновлення виробничого циклу. Перелік витрат виробництва й обігу, що становлять суму витрат у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, регулює Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 15 липня 1999 р. за допомогою Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та 9 "Запаси" від 14 червня 2000 р. і 20 жовтня 1999 р. відповідно.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) належать:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання на самому підприємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів загально виробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характерне-тик у виробничому процесі);

• витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо;

• витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу);

• відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг;

• витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

• інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), відповідно до фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) зі зміною обсягу діяльності.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Другим елементом ціни є прибуток. Обґрунтоване визначення розміру прибутку, який включають у ціну, має важливе значення, оскільки, з одного боку, він є джерелом розширення й технічного вдосконалення виробництва, матеріального заохочення, з іншого боку, його надмірне збільшення може збільшити ціну, ускладнивши доступ споживачів до реалізованих товарів, робіт, послуг. Саме тому важливо використовувати певні нормативи формування прибутку, систему граничних коефіцієнтів. Прибуток визначають як загальну суму доходів, отриманих протягом звітного періоду в матеріальній, нематеріальній або грошовій формі, скориговану на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань.

Третім елементом, який формує ціну, є ПДВ. За економічним змістом він становить частину централізованого чистого доходу держави, що через механізм ціноутворення надходить у державний бюджет. Фактично, всі податки є елементом ціни й потрібно розмежовувати, на якому етапі вони беруть участь у ціноутворенні й включають їх у ціну виробництва (сплачують за рахунок доходів виробника або відображаються на його витратах), або враховують як елемент ціни реалізації (у такий спосіб представлено непрямі податки, які включають у ціну як надбавку до ціни виробника).

12.4. Система цін та органи ціноутворення. Відповідальність
Органи ціноутворення.
Запитання і завдання для самоконтролю
Тема 13. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО І МУНІЦИПАЛЬНОГО БОРГУ ТА ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
13.1 Поняття запозичення
13.2. Державний та муніципальний кредит
13.3. Правові основи державного кредитування. Відносини з іноземними інвесторами
Запитання і завдання для самоконтролю
Розділ ІІІ ПОДАТКОВЕ ПРАВО
Тема 14. ТЕОРІЯ ПОДАТКОВОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru