Фінансове право - Мацелик М.О. - 16.1. Правове регулювання ПДВ

16.1. Правове регулювання ПДВ.

16.2. Правове регулювання акцизного збору.

16.3. Правове регулювання податку на прибуток підприємств.

16.4. Правове регулювання податку на доходи фізичних осіб.

16.1. Правове регулювання ПДВ

ПДВ — порівняно новий вид непрямого податку. Вперше був запроваджений у Франції у 1954 р., потім набув значного поширення. Нині ПДВ утримується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислово розвинуті країни. Проте є держави, в яких такого податку немає, наприклад, США, але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний ПДВ. У кінці 80-х — на початку 90-х рр, ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ діє з 1992 р.

Загальна тенденція — швидке перетворення ПДВ на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету, у Великій Британії і Німеччині — 50 %. Приблизно такою є частка ПДВ до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах ЄЕС. В Україні ПДВ становить " 42 % консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямів глобальної податкової реформи 90-х рр. Таке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть ПДВ полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг із тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) на стадії їх реалізації. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва та обігу товарів, починаючи зі стадії їх виготовлення і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, охоплює практично всі види товарів і послуг. Продавець включає ПДВ у вартість товарів та наданих послуг, проте й сам сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Тобто сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам під час придбання товарів і послуг, необхідних у процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Таким чином, платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого постачальникам. На цьому і ґрунтується механізм його дії.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому такий варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме його прийнято більшістю країн.

ПДВ — універсальний непрямий податок, проте вельми складний з адміністративного погляду (методи його обчислення, порядок збору та сплати і т. п.).

Він активно використовується під час розробки податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має важливі економічні (позитивні та негативні) наслідки:

1) стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції;

2) є податком на виробництво і перевиробництво;

3) як свідчить практика, ПДВ серед усіх податків — найнезрозуміліший не тільки кінцевим споживачам товару (фактичним платникам ПДВ), а й, подекуди, навіть і ОДПСУ.

Рішення РНБО України від 15 грудня 2006 р.

"Розглянувши комплекс проблем, пов'язаних із функціонуванням чинної системи адміністрування ПДВ, Рада національної безпеки і оборони України відмічає серйозні негативні тенденції у цій сфері.

Чинна редакція Закону України "Про податок на додану вартість" є невиправдано складною, а механізми його реалізації — непрозорими та неефективними.

Непослідовність податкової політики, яка проводилася різними урядами, зумовлює нестабільність та недосконалість системи адміністрування ПДВ, зокрема:

• наявність численних правових колізій у сфері адміністрування ПДВ; непередбачуваність змін у податковій політиці;

• наявність економічно невиправданих пільг із ПДВ, цільове призначення яких є непрозорим, а механізм контролю за ефективністю їх застосування — недосконалим.

Основними недоліками системи адміністрування ПДВ є:

• тотальні перевірки всіх без виключення платників податку, які проводяться в ручному режимі, потребують значних людських ресурсів та часу, що нерідко перевищує встановлені законодавством граничні строки;

• складність систем податкового та бухгалтерського обліку, не уніфікованих між собою;

• переважне спрямування зусиль контролюючих та правоохоронних органів на розкриття вже скоєних правопорушень у сфері ПДВ, а не на їх профілактику та упередження;

• можливість прийняття суб'єктивних рішень органами податкової служби, Державного казначейства України, судовими органами щодо відшкодування ПДВ на користь окремих платників податку.

Судова практика містить різні підходи до вирішення справ про бюджетне відшкодування ПДВ. Наявність законодавчих колізій, за відсутності єдиної практики застосування судами норм бюджетного та податкового законодавства, створила можливість використання судової системи для реалізації "тіньових" схем відшкодування податку.

Закономірними наслідками неефективності наявної системи адміністрування ПДВ стали:

• накопичення значного залишку заявлених до відшкодування сум податку, вимивання внаслідок цього обігових коштів підприємств, що негативно відображається на їх фінансовому стані;

• погіршення умов підприємницької діяльності та інвестиційного клімату;

• отримання незаконних переваг окремими платниками податків; суттєві фінансові збитки держави через незаконне відшкодування ПДВ;

• поширення корупційних проявів та організованої злочинної діяльності у цій сфері.

З огляду на нагальну необхідність підвищення ефективності адміністрування ПДВ і діяльності органів виконавчої влади у цій сфері, враховуючи, що поліпшення інвестиційного клімату, подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи відповідно до ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, Рада національної безпеки і оборони України вирішила:

1. Визнати рівень законодавчого забезпечення функціонування ПДВ та механізм його адміністрування в Україні як незадовільні.

2. Визначити пріоритетними напрямами реформування системи адміністрування ПДВ:

1) запровадження якісно нової моделі адміністрування ПДВ, яка базується на автоматизації процесів збору та аналізу інформації про рух сум податку в розрізі контрагентів, що має надходити як від суб'єктів господарювання, так і від банківських установ та органів Державного казначейства України;

2) формування електронної бази даних про платників податків ("податкові історії"), у т. ч. засновників підприємств, забезпечення оперативного обміну відповідною інформацією між контролюючими та правоохоронними органами;

3) упорядкування наявних пільг із ПДВ, наближення їх системи до міжнародних стандартів та практики Європейського Союзу;

4) спрощення звітності суб'єктів господарювання, уніфікацію бухгалтерського та податкового обліку;

5) удосконалення оподаткування суб'єктів малого бізнесу з метою недопущення використання ними схем ухилення від сплати ПДВ;

6) упорядкування і спрощення норм податкового законодавства.

3. Визначити першочерговими завданнями реформування системи адміністрування ПДВ:

1) впровадження з 1 липня 2007 р. електронного контролю за обігом ПДВ із забезпеченням до 1 червня 2007 р. платників податку відповідним програмним продуктом;

2) впровадження з 1 лютого 2007 р. як тимчасового спрощеного порядку відшкодування ПДВ протягом не більше 40 днів для сумлінних платників податків, які відповідають таким критеріям:

• платник податку протягом попереднього календарного року проводив зовнішньоекономічну діяльність і обсяги експортних операцій становили не менше 100 млн грн;

• обсяг експорту продукції власного виробництва (за прямими договорами) платника податку становить не менше 60 % загального обсягу операцій з поставки товарів за попередній календарний рік (крім експорту нерезидентам, які мають офшорний статус);

• залишкова балансова вартість основних фондів платника податку за звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних місяців;

• платник податку надає до податкових органів разом з декларацією за відповідний звітний період в електронному вигляді копії записів у реєстрах отриманих податкових накладних та копії платіжних документів, що підтверджують оплату податку постачальнику;

• тощо...".

Проте зауважимо, що це рішення РНБО не є документом прямої дії. Рішення й указ Президента, яким уведено його в дію, по суті, є декларативними документами, але вже сьогодні можливі як позитивні, що мало ймовірно, так і негативні, велика ймовірність, наслідки його впливу на Верховну Раду України щодо внесення змін у Закон України "Про ПДВ". Наприклад, яка може бути "перша подія" під час нарахування податкового кредиту: "забезпечення видачі податкових накладних покупцю на його вимогу лише за умови підтвердження фактичного здійснення поставки товарів (послуг)".

Основні напрями в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, у яких цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого закону України "Про ПДВ" від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до закону. Пізніше став діяти Декрет КМУ від 26 грудня 1992 р. "Про податок на добавлену вартість", до якого були внесені численні зміни та доповнення.

Сьогодні ПДВ в Україні регулюється Законом України "Про ПДВ" від 3 квітня 1997 р. (з безліччю змін і доповнень). За законом усі підприємства незалежно від форми власності сплачують ПДВ у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від декрету, який діяв до нього.

Головною особливістю ПДВ є розрив між реальним і формальним платником. Реальним платником ПДВ є покупець (кошти для ПДВ входять до ціни товару). Формальним платником ПДВ є продавець, який після продажу товару зобов'язаний перерахувати ПДВ до бюджету. Сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.

Закон України "Про ПДВ" визначає:

1) об'єкти і платників податку;

2) базу, ставки оподаткування і моменти виникнення ПЗ і ПК;

3) перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій;

4) особливості оподаткування експортних та імпортних операцій;

5) поняття податкової накладної;

6) порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Закон визначає, що ПДВ становить 20 % від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.

Перед кожною країною, яка вводила ПДВ, поставало питання, на які товари, послуги, види діяльності має поширюватися цей податок. Чи має він охоплювати тільки товари, чи також і послуги; чи має він поширюватися лише на процес виготовлення товару і його виробництво, чи включати також і торгівлю? Кожна держава по-своєму вирішувала цю проблему. В більшості країн ПДВ застосовується і до сфери виробництва, і до надання послуг, і до сфери торгівлі. У багатьох країнах об'єктом оподаткування є не тільки надання товарів та послуг, а й будівництво (Франція). Є країни, в яких ПДВ поширюється практично на всі товари та послуги.

В Україні відповідно до ст. 3 Закону об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

1) поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, у т. ч. операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також із передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

2) ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється:

• ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у т. ч. якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів;

• поставка товарів із території безмитних магазинів на митну територію України для їх вільного обігу (крім території інших безмитних магазинів);

• поставка продуктів переробки (готової продукції) з митного режиму переробки на митній території України на митну територію України для їх вільного обігу;

• в інших випадках, передбачених Митним кодексом України;

• вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі — експорту), поставки транспортних послуг з перевезення пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України.

З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється:

• вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, в т. ч. якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів;

• поставка товарів (супутніх послуг) із митної території України на територію безмитних магазинів;

• передача товарів, оформлених у митному режимі експорту, під митний режим митного складу, для подальшого вивезення таких товарів із митної території України;

• в інших випадках, визначених Митним кодексом України. Об'єктом оподаткування не є операції з:

1) випуску (емісії), розміщення у будь-яких формах управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій із нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами, відповідно до закону;

2) передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна зі схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг; нарахування та сплати відсотків або комісій у складі орендного (лізингового) платежу в межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору; грошових виплат основної суми консолідованої іпотечної заборгованості та відсотків, нарахованих на неї, об'єднання та/або купівлі (продажу) консолідованої іпотечної заборгованості, заміною однієї частки консолідованої іпотечної заборгованості на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такої консолідованої іпотечної заборгованості відповідно до закону резидентом чи на його користь;

3) надання послуг зі страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів; надання послуг із загальнообов'язкового соціального та пенсійного страхування, недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів;

4) обігу валютних цінностей (у т. ч. національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот і монет НБУ, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є вартість продажу; випуску, обігу та погашення білетів державних лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України; виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород; прийняття ставок, у т. ч. шляхом обміну коштів на жетони або інші замінники гривні, призначені для використання в гральних автоматах та іншому гральному устаткуванні, поставки негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів або листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є вартість продажу;

5) надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (ут. ч. пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;

• торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, в т. ч. компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи;

• імпорту майна як технічної або благодійної (гуманітарної) допомоги згідно з нормами міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або відповідно до закону;

6) оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість отримання (поставки) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо; .

7) виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі);

• виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом; надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у т. ч. комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам, або їх членам у зв'язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями;

8) інші операції за законом. Платником податку є будь-яка особа, що:

а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами законодавства;

г) добровільно зареєструвалася платником податку.

У деяких країнах закони про ПДВ вимагають обов'язкової реєстрації платників спеціально з метою сплати цього податку (Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Данія, Італія, після введення в дію закону — Україна). В інших країнах такої вимоги немає.

Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку:

1) коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у т. ч. із використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам протягом останніх дванадцяти календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування ПДВ);

2) якщо вона уповноважена вносити консолідований податок з об'єктів оподаткування, що виникають унаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності та підприємствами зв'язку, що перебувають у підпорядкуванні платника податку, в порядку, встановленому КМУ;

3) якщо вона поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України;

4) коли здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), визначеної пп. 2.3.1 п. 2.3 цієї статті, чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

д) імпортує (для фізичних осіб — ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує за законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім увезення транспортних засобів або запасних частин до них такими фізичними особами) і нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації на підставі митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.

Ст. 4 Закону України "Про ПДВ" так визначає базу оподаткування:

1. База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається на основі їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

2. У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій із безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах із платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній із продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

3. Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша від митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних із ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) уперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Для послуг, які поставляються нерезидентами з місцем їх надання на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну поставки робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, який діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому було складено акт, що засвідчує факт отримання послуг.

4. Для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, у разі її поставки на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань. Податок сплачується до бюджету покупцем у порядку, передбаченому для оподаткування товарів, що імпортуються, а відповідальність за сплату податку покупцем такої продукції несе вітчизняний її переробник.

Якщо після поставки товарів (послуг) змінюється сума компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку зменшується сума компенсації на користь платника податку — постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого було проведено такий перерахунок, і надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Коригування навпаки здійснюється у випадку збільшення суми компенсації на користь платника податку — постачальника.

Якщо платник податку здійснює підприємницьку діяльність із поставки вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку, базою оподаткування є комісійна винагорода такого платника податку. Правила комісійної торгівлі та визначення комісійної винагороди встановлюються КМУ.

Якщо платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами згідно з законом, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. Датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Звільняються від оподаткування операції з поставка:

1) вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів, у порядку і за переліком продуктів, установленими КМУ;

2) (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, крім видань еротичного характеру, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови; доставки таких періодичних видань друкованих засобів масової інформації на митній території України;

3) послуг із виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури; послуг із дошкільного виховання, початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг, незалежно від їх організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких послуг, визначеним КМУ, а також послуг із розміщення учнів або студентів в інтернатах або гуртожитках;

4) послуг із реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;

5) інші операції відповідно до ст. 5 Закону України "Про ПДВ".

Ставки податку. ПДВ належить до тих податків, одиницею оподаткування яких є відсоткова ставка. Під час встановлення ставок застосовуються різні варіанти.

У деяких державах, в яких утримується ПДВ, установлено єдину податкову ставку (Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28 %. Найнижча ставка застосовується в Японії (3,6 %), Панамі (5), у деяких країнах Латинської Америки (6—7 %). Найвищі — у Чехії та Словаччині (23 %), в Данії (22), Болгарії (20 %). Високі єдині ставки було встановлено під час введення податку в деяких країнах СНД — Білорусі, Казахстані, РФ (28 %). У середньому за всіма країнами, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18 % (Бразилія, Велика Британія, Фінляндія, Канада та ін.).

Однак більшість країн установлюють не одну ставку ПДВ — від декількох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція, Італія, Румунія).

Одна зі ставок є головною. її називають стандартною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25 % (інколи вище). Найвищі стандартні ставки під час введення ПДВ було встановлено в окремих країнах Східної Європи (в Угорщині — 25 %). Найнижча стандартна ставка діє в Німеччині (7 %). У середньому стандартна ставка дорівнює 17—18 % (Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винятком із загального правила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стандартну ставку — 35 %.

Зі стандартною ставкою встановлюються одна або декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності. Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10 % (дуже рідко — вище). Найнижча зі скорочених ставок застосовується в Бельгії (1 %). Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (б та 7 %). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5 %). Найвища зі скорочених ставок під час введення податку була встановлена Угорщиною (15 %).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від ЗО до 50 %, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкоші, до яких можуть належати коштовні вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125 %, у Кенії — 270 %.

В Україні відповідно до законодавства сплата ПДВ провадилася за ставкою спочатку в розмірі 28 %, потім, за чинним законом України — 20 %.

Особливістю ПДВ є нульова ставка. Вона встановлена у Великій Британії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 р. — в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те саме. Нульова ставка — ставка податку, який, у принципі, утримується, але за ставкою 0 %. У цьому розумінні нульова ставка має майже такі самі наслідки, що й звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує податок за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ (податковий кредит), що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його у вигідніші умови порівняно з тими підприємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова ставка, дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великій Британії, наприклад, за допомогою нульової ставки фактично звільнено від сплати податку майже всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як каналізація та водопостачання (якщо вони не для промислових цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань, перевезення пасажирів тощо.

Під час експорту товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить 0 % до бази оподаткування.

У т. ч. за нульовою ставкою оподатковуються операції з:

1) поставки послуг, що складаються з робіт із рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України для їх виконання та вивезеним за межі митної території України платником, що виконував такі роботи, або одержувачем-не-резидентом.

2) поставки для заправки або постачання морських (океанських) суден, що використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України; для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн; входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, в т. ч. на якірні стоянки;

3) поставки товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого КМУ;

4) поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом із перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним тран