Фінансове право - Мацелик М.О. - 21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства

Тема 21. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТВОРЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства.

21.2. Поняття банківської системи України та її елементи.

21.3. Роль НБУ у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду.

21.4. Створення та державна реєстрація банків.

Перехід до ринкової економіки зумовлює підвищену увагу загалом до фінансово-кредитної і зокрема до банківської системи. Банк є самостійним суб'єктом господарювання, юридичною особою, виробляє і реалізує продукт у формі специфічних банківських послуг. Мета банківської системи — задоволення суспільних потреб у власному продукті та послугах, реалізація соціальних й економічних інтересів.

Широка диверсифікація банківських операцій (> 150) дає змогу банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть за надто несприятливої господарської кон'юнктури. Але далеко не всі банківські операції постійно використовуються в практиці конкретного банківського закладу. Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати, нормально функціонувати й узагалі бути банком. До таких операцій, що конструюють діяльність банка, належать: залучення депозитів; здійснення розрахунків; видача кредитів; операції з цінними паперами.

Комерційні банки є особливою категорією ділових підприємств — фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення, інші вільні грошові кошти та надають їх у тимчасове користування іншим користувачам, які потребують додаткового капіталу. Фінансові посередники виконують таким чином важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.

Фінансове посередництво відрізняється від брокерсько-дилерських функцій. Специфічна риса брокерів та дилерів полягає в тому, що вони не створюють власних вимог та зобов'язань, діючи за дорученням клієнтів. Фінансові посередники в процесі діяльності створюють, наприклад, нові зобов'язання — депозит, а надаючи позику — нову вимогу до позичальника. Тобто такий процес створення нових зобов'язань та їх обміну на зобов'язання інших контрагентів становить основу, суть фінансового посередництва. Акумулюючи грошові капітали з різних джерел, фінансові посередники створюють загальний значний обсяг грошових коштів і можуть задовольнити вимоги позичальників на найрізноманітніших умовах.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, які оперують у різних секторах ринку позикового капіталу. Великі комерційні банки представляють клієнтам повний комплекс фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки та ін. Цим вони відрізняються від спеціалізованих фінансових установ, які мають обмежені функції. Комерційні банки традиційно відіграють роль стрижневої, базової ланки кредитної системи.

21.1. Банківська діяльність і гармонізація банківського законодавства

Однією з причин удосконалення, реформування банківської справи, яка є в Україні з радянських часів, є необхідність спрямування державної політики на уніфікацію банківських стандартів та гармонізацію національного законодавства щодо законодавства ЄС.

Сутність банківської діяльності та її характерні риси визначає складний комплексний характер відносин, що виникають у сфері банківської діяльності, який обумовлює їх і фінансову, і господарську, і цивільну природу. Водночас — це підгалузь фінансового права. А відтак до банківської діяльності належать декілька видів основних операцій: залучення депозитів; кредитування; здійснення розрахунків між клієнтами. Ці операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності.

За сутністю основних операцій банки можна класифікувати на: універсальні, що виконують усі базові операції на грошовому ринку та спеціалізовані, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, визначених чинним законодавством України. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи спеціалізовані, зокрема ощадні, інвестиційні, іпотечні.

У правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, яку вимагає закон або договір. У цьому аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, спрямованих на отримання прибутку.

Банк також слід розглядати як підприємство особливого виду. Тобто, якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виконують роль товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Комерційні банки здійснюють такі три основні групи уводі

1) суто банківські операції;

2) обслуговуючі операції;

3) небанківські угоди, не заборонені законодавством, але не включені у другу групу (наприклад, заснування інших підприємств та організацій).

У сучасній теорії банківської справи під час характеристики банківських угод, як правило, застосовується поділ банківських операцій на три групи:

1. Активні операції — спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

2. Пасивні операції — спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина — депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) і строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установлений строк).

3. Комісійні операції — це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності, в т. ч. установлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України, "Про господарські товариства", "Про власність" тощо.

Банківське законодавство — це система всіх упорядкованих певним чином НПА, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

Основні джерела банківського права можна викласти в такій послідовності: Конституція України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови КМУ; НПА НБУ; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов'язко є банківські установи, як елемент банківської системи країни.

Сьогодні триває процес гармонізації банківського законодавства (зокрема в межах ЄС), оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення — інституційного та нормативного. Європейське співробітництво знайшло відображення в банківських директивах, обов'язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 р. про створення ЄБС. Насамперед ідеться про так звану першу банківську директиву — Директиву "Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977 р. № 77/780, яка містить поняття кредитної організації. Ст. 1 Директиви визначає кредитну організацію як "підприємство, чий бізнес полягає в отриманні депозитів або інших належних поверненню грошових коштів від невизначеного кола осіб та в наданні кредитів за свій рахунок". Основною метою першої Директиви є встановлення подібної системи контролю та ліцензування діяльності кредитної організації в країнах — учасницях ЄБС. Водночас слід зауважити, що у Директиві подано лише загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ.

Друга банківська Директива ЄС, прийнята 15 грудня 1989 р., була покликана ліквідувати недоліки попереднього документа і містила три основні принципи, що відображають сутнісні елементи європейського банківського законодавства:

1) єдина банківська ліцензія, заснована на принципі взаємного визнання;

2) принцип контролю органів банківського нагляду держави походження;

3) принцип формулювання мінімальних стандартів регулювання.

Україна після проголошення незалежності одним із невідкладних і пріоритетних завдань визначила реформування банківської системи та, відповідно, розробку і прийняття національного банківського законодавства. У Законі України "Про банки і банківську діяльність" банками визнавалися установи, функцією яких було кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банківське законодавство має забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають цілу низку особливих ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального суб'єкта — банку або кредитної організації та спеціального об'єкта — фінансових інструментів (грошей у безготівковому та готівковому вигляді, цінних паперів, валютних цінностей). У банківських правовідносинах завжди прямо або опосередковано бере участь держава. Ще однією рисою є відсутність вільного вибору сторонами щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах.

Підставами для виникнення, зміни або припинення банківських правовідносин є правові норми, що містяться у законо-давчих актах, підзаконних актах (насамперед нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансових установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними та фізичними особами).

Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити низку особливостей, характерних саме для банківського законодавства, насамперед міжгалузевий характер законодавства, що регулює банківську діяльність. До норм банківської сфери діяльності належать також норми публічного (конституційне, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Тобто можна говорити про комплексність банківського законодавства.