Фінансове право - Мацелик М.О. - Тема 26. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ ТА ВІДПОВІДНИХ РИНКІВ

26.1. Юридична природа фінансових послуг.

26.2. Державне регулювання ринків фінансових послуг.

26.3. Спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

26.4. Ліцензування діяльності фінансових установ"

26.5. Штрафні санкції за порушення правил на ринку фінансових послуг.

26.6. Надання фінансових послуг нефінасовими установами.

26.1. Юридична природа фінансових послуг

Небанківські фінансові установи (НБФУ) є невід'ємною частиною фінансового сектору поряд із банківською системою та інфраструктурою фінансових ринків. При цьому небанківський фінансовий сектор — це:

• важливий інституційний інвестор ринку довгострокового фінансування реального сектору економіки через відповідні інструменти фондового ринку;

• невід'ємний елемент розвиненої системи соціального забезпечення населення (пенсійне страхування, медичне страхування, страхування життя, житлове фінансування тощо);

• ефективний інструмент надання фінансових послуг населенню, фермерам, середньому та малому бізнесу тощо;

• джерело додаткового доходу та диверсифікації інвестиційних ризиків через забезпечення, поряд з ринком банківських послуг, більшої різноманітності фінансових послуг та продуктів для різних категорій клієнтів.

В Україні небанківськими фінансовими установами є страхові компанії, кредитні спілки, недержавні ПФ, лізингові та факторингові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, ломбарди тощо.

Обсяги інвестицій небанківських фінансових установ України в інструменти фондового ринку та реальний сектор економіки країни сьогодні залишаються дуже незначними. У більш розвинених європейських країнах з перехідною економікою цей показник становить майже 20 % ВВП, а в деяких перевищує 40 % ВВП.

У цілому небанківський фінансовий сектор України перебуває сьогодні на початковому етапі розвитку і значно поступається банківській системі з позицій його значимості, прозорості, системної сформованості та законодавчого забезпечення. Водночас без ефективної діяльності НБФУ нереальним уявляється забезпечення повноцінного охоплення фінансовим сектором усіх сегментів фінансового ринку України та задоволення належним чином наявних потреб у фінансових послугах реального сектору економіки та населення України. Отже, становлення потужного та диверсифіконаного небанківського фінансового сектору має стати одним із основних пріоритетів у процесі структурного реформування фінансової системи України у найближчі роки.

Закон України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг", прийнятий 12 липня 2001 р. Верховною Радою України, став початком формування повноцінної системи ринків фінансових послуг та створенням системи державного нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ.

Зазначений Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою його є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Закон України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у передбачених законодавством випадках — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Важливим у Законі е визначення переліку послуг, які визнаються як фінансові.

Фінансовими послугами вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

в) надання коштів у позику" в т. ч. на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ грошей;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям фінансової послуги.

Перелік, як бачимо, невичерпний. Відразу виникає питання: що входить у ці самі "інші операції"?

Хоча саме визначення фінансових послуг не надто конкретне, воно дає можливість виокремити три основні ознаки будь-яких фінансових послуг і відповідно "інших операцій", згаданих у п. 12 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг":

1) операції відбуваються в інтересах третіх осіб, тобто мають посередницький характер;

2) предметом операції є фінансові активи;

3) мета операції — одержання прибутку чи збереження реальної вартості фінансового активу.

Зауважимо, що за буквального підходу до переліку може скластися враження, начебто до фінансових послуг зараховуються навіть одержання і надання безвідсоткової позики (п. 4 і 6). Проте якщо поглянути на ці операції, беручи до уваги ознаки фінансових послуг, то ситуація змінюється.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності.

Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та НПА державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Закон про фінансові послуги чітко визначає, що надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та НПА державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Фінансові послуги надаються установами на підставі договору між зацікавленими сторонами. Договір має містити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому вираженні, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

При укладенні Договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором.

Фінансова установа — це юридична особа, яка згідно з законом надає одну або декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом.

До фінансових установ належать: банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Особа набуває статусу фінансової установи після внесення запису про неї до відповідного державного реєстру фінансових установ.

Якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:

1) її облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

2) внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;

3) професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

Мінімальний розмір капіталу фінансових установ, необхідний для їх заснування, та загальні вимоги до регулятивного капіталу, що необхідний для їх функціонування, визначаються законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал має бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

Реорганізація та ліквідація фінансових установ відбуваються з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Фінансові установи здійснюють свою діяльність з урахуванням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.