Фінансове право - Роль В.Ф. - 14.4. Правові основи безготівкового обігу

Розрахункові операції за участю банків та їх філій, підприємств, фізичних осіб, з розрахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти, здійснюються у безготівковій формі.

Безготівкові грошові розрахунки грунтуються на закріпленні правового режиму використання певних символів, форм цифрових записів про грошову масу, яка є в наявності або в обороті, в умовах якого реальні грошові знаки як засіб платежу відсутні.

Безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів грошових коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів грошей. Ці розрахунки здійснюються банками на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді. Таким чином, безготівковий розрахунок характеризується деякими особливостями: по-перше, він є насамперед нормативно визначеною процедурою переведення коштів; по-друге, в даних розрахунках статус законного платіжного засобу припускає обов'язковість його прийому за номінальною вартістю.

Юридичні особи, їх філії, відділення та інші структурні підрозділи, які не мають статусу юридичної особи, і фізичні особи, зокрема фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, відкривають поточні й інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій в будь-яких банках України на власний вибір та з відома цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. В разі відкриття підприємством в установах банків більше одного рахунку, воно визначає один з цих рахунків як основний.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, окрім безперечного списання коштів за рішенням суду, арбітражного суду і за виконавчими написами нотаріусів, а також в інших, передбачених законами України випадках.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах коштів, що є на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів і державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих в установленому порядку за невчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21.04.2004 р., встановлює такі правові форми безготівкових розрахунків::

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- платіжна вимога;

- розрахунковий чек;

- акредитив;

- вексель;

- банківські платіжні картки.

Платіжне доручення (далі - доручення) - документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта обслуговуючому банку, на перерахування певної суми коштів зі свого рахунку. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватися:

- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- у порядку попередньої оплати;

- для завершення розрахунків за актами звірок взаємної заборгованості підприємств;

- для перерахування підприємствами сум, які призначені фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

- у інших випадках з відома сторін.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, що складається з двох частин:

- верхня - вимога постачальника (отримувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

- нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення заповнюється отримувачем коштів і присилається безпосередньо платникові.

Доставку платіжної вимоги-доручення платникові може здійснювати банк отримувача через банк платника. Для гарантованої прискореної доставки платникам таких вимог їх рекомендується передавати в комплекті з розрахунковими і відвантажувальними документами за поставлену продукцію (виконані роботи, надані послуги та ін.).

У разі згоди сплатити платіжну вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в обслуговуючий банк, який і проводить відповідний платіж.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством і нормативними актами Національного банку України.

Кошти списуються з рахунку платника тільки на підставі першого екземпляра розрахункового документа.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками в межах залишків коштів на початок операційного дня.

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему "клієнт-банк", що забезпечує:

- передачу повідомлень між клієнтом і банком в зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих способів захисту;

- автоматичне ведення протоколу (і захист цього протоколу від модифікації) передачі розрахункових документів між банком та клієнтом як в банк, так і на автоматизоване робоче місце (далі - АРМ) клієнта;

- автоматичну архівацію протоколів у кінці дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт-банк" і обробки його електронних документів банком є окремий договір між ним та банком.

У договорі обов'язково повинні бути обумовлені права, обов'язки і відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань та порядок їх вирішення.

Програмне забезпечення системи "клієнт-банк" має відповідати вимогам, які пред'являються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат (дозвіл) Національного банку України.

Розрахунковий чек - це документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), у якому відкрито його рахунок, сплатити чекодержателю вказану в чеці суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення готівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи і надані послуги.

Чекодавець - підприємство або фізична особа, яка проводить платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель - підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком.

Банк-емітент - банк, який видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України за затвердженим зразком. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 і 25 аркушів або виготовляються як окремі бланки.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками строгої звітності.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, яка внесена грошовою готівкою.

Термін дії чекової книжки - один рік, розрахункового чека, що видається для одноразового розрахунку фізичній особі, - три місяці. За узгодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

- надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. На кожному акредитиві належить вказати чи є він відкличним або безвідкличним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього узгодження з бенефщіаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки з відома бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітенту.

Засобом розрахунків та кредиту, цінним папером, складеним за встановленою законом формою, є вексель.

Вексель - це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити векселедержателю повну уму коштів після настання певного терміну.

Як платіжні інструменти також застосовуються платіжні картки. Платіжна картка - це емітована відповідно до діючого законодавства банком України банківська платіжна картка, за допомогою якої власник картки має можливість здійснювати оплату товарів, послуг і одержувати готівку.

Отже, традиційно можна виділити три різновиди безготівкового грошового обігу:

1. Форма безготівкових розрахунків, що полягає в дорученні юридичної або фізичної особи, яка направляє установі банку списати з рахунку даної особи в даному банку певну суму і записати її на рахунок іншої юридичної або фізичної особи в цьому або іншому банку.

2. Форма безготівкових розрахунків, що здійснюється за допомогою векселів і подібних їм безумовних грошових зобов'язань. У цьому випадку суб'єкт (векселедавець), що має заборгованість перед іншою особою, видає йому вексель як зобов'язання сплатити у визначений термін необхідну суму. Особа, що отримала вексель (векселедержатель), має право погасити своє грошове зобов'язання перед третьою особою шляхом пред'явлення йому отриманого від першої особи векселя.

3. Форма розрахунків за допомогою використання кредитних карток банку, за допомогою яких забезпечується миттєвий зв'язок з банком, де знаходиться рахунок власника картки, з якого і переводиться необхідна сума на рахунок іншої особи.

До розрахунків, заснованих на зарахуванні взаємної заборгованості платників, відносяться розрахунки, за якими взаємна заборгованість боржників та кредиторів погашається в рівних сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групи платників всіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, які мають постійні господарські зв'язки щодо постачання товарів (виконаних робіт, наданих послуг), можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.

В угодах сторонами передбачається періодичність звірок взаємної заборгованості зі складанням відповідного акту, визначенням термінів і форм розрахунків.

Після складання акту звірки взаємної заборгованості сторона, залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємних зобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжна вимога-доручення) або оформляє вексель.

Згідно зі ст. 381 Цивільного кодексу України без згоди юридичних осіб і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - списання (стягнення) коштів, які знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, передбачених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду і за виконавчими написами нотаріусів.

Таким чином, безготівкові розрахунки характеризуються деякими перевагами, оскільки в такій формі відбувається економія на зношенні грошового матеріалу (банкнот, монет), скорочуються витрати на інкасування, зберігання, перевезення, перерахування готівки.