Фінансове право України - Воронова Л.К. - 14.1. Банківська система України

(лекції- 2 години, практичні заняття -1 година, самостійна робота — 2 години)

План

1. Банківська система України.

2. Правовий статус Національного банку України.

3. Банківське регулювання і банківський нагляд.

Основні категорії: банківська система України; банк; банківська діяльність; державний банк; кооперативний банк; спеціалізований банк; універсальний банк; банківське об’єднання; банківська корпорація; банківська холдингова група; фінансова холдингова група; фінансова установа; правовий статус Національного банку України; банківське регулювання; адміністративне регулювання; індикативне регулювання; банківський нагляд.

14.1. Банківська система України

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. (ч. 1 ст. 4) структура вітчизняної банківської системи включає Національний банк України та інші банки, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території України. Характер відносин між центральним банком держави та іншими банками дає підстави для висновку про дворівневу структуру банківської системи. Верхній рівень становить Національний банк України, який виступає особливим центральним органом державного управління та в процесі реалізації власних функцій здійснює владні повноваження з метою забезпечення стабільності банківської системи. До нижнього рівня належать усі інші банки та філії іноземних банків, що здійснюють власну діяльність на території України. Дворівнева структура банківської системи зумовлює особливі форми відносин представників цих рівнів, специфіку яким надає використання різних методів правового регулювання.

Природно, що системоутворюючим елементом банківської системи є банк. Визначення цього поняття наведено законодавцем у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність": банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме таке визначення поняття "банк" зумовлено підходом законодавця до тлумачення змісту іншої фундаментальної категорії — банківської діяльності1. Запропоноване нормативне визначення категорії "банківська діяльність" фактично зводить її зміст лише до трьох банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії. Але, безсумнівно, зміст цієї категорії набагато ширший, оскільки: по-перше, надаючи клієнтам банківські послуги, банки здійснюють значно більшу кількість банківських операцій перелік яких наведено у ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; по-друге, при здійсненні власної діяльності банки вступають не лише у приватно-правові відносини з клієнтами з метою надання їм банківських послуг, але й стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі державного регулювання банківської діяльності та регулюються імперативним методом. Багатоаспектність державного регулювання діяльності банків, використання різних його форм (адміністративного та індикативного), застосування Національним банком України до банків заходів впливу у разі порушення ними банківського законодавства - все це свідчить про те, що банківська діяльність як складний об’єкт правового впливу передбачає формування засад публічно-правового регулювання2. Саме

публічно-правові відносини за участю банківських установ є предметом регулювання відповідного фінансово-правового інституту.

Нижній рівень банківської системи України становлять спеціалізовані та універсальні банки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). До компетенції банків належить визначення напрямів своєї діяльності та вибір спеціалізації за окремими видами операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо понад 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" установлено вичерпний перелік організаційно-правових форм банків. В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку.

Певну специфіку мають державні та кооперативні банки. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державний банк - це банк, 100% статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку, якими є наглядова рада та правління банку. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількость до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Окремою ланкою банківської системи України є банківські об’єднання. Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група.

Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України і підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.

Банківська корпорація - юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Вона створюється з метою концентрації капіталів банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій і забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей та капіталів; установлення та ведення кореспондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); моніторинг кредитних ризиків; розроблення та прийняття загальних для членів банківської корпорації правил і процедур виконання операцій і внутрішньої звітності; формування зовнішньої звітності; внутрішній аудит. Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації.

Банківська холдингова група - банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків-членів, а також створення системи управління спільною діяльністю.. Банківський нагляд за діяльністю банківської холдингової групи здійснюється на індивідуальній та консолідованій основі.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру у порядку» встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Материнській компанії має належати понад 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.