Цивільне право - Майданик P.A. - 5. Кореляція сфер права і міжгалузеві зв'язки цивільного права

Дійсне місце цивільного права в системі права значною мірою визначається кореляцією суміжних сфер права, тобто здатністю правових норм різних сфер (різної галузевої належності) створювати міжгалузеві зв'язки на нормотворчому і правозастосовному рівнях.

Міжгалузеві зв'язки цивільного права являють собою системні зв'язки між нормами цієї галузі й інших правових утворень (М.Ю. Челишев).

На нормотворчому рівні можливості формування міжгалузевих зв'язків цивільного права об'єктивно обмежені кордонами цивільно-правового регулювання, які встановлюються як через власні системоформуючі ознаки цивільно-правової галузі, так і на основі аналогічних ознак взаємодіючих з цивільним правом інших правових галузей.

Формування міжгалузевих зв'язків цивільного права також визначається рівнем імперативності цивільно-правових норм, сформульованих ІДС України, і здатністю їх поєднання з податковими, іншими публічно-правовими нормами в комплексному законодавчому акті.

На етапі застосування відповідних правових норм міжгалузеві зв'язки цивільного права обмежуються специфікою джерел права та їх тлумачення в умовах континентального права.

Система права України зовні оформлюється відповідними джерелами права, зміст і види яких формуються з урахуванням традицій континентального права і, зокрема, підвищеної ролі кодифікованого акта в системі законодавства.

Наявність кожної з існуючих на сьогодні гілок права зовні підтверджується прийняттям власного кодексу (Цивільного, Кримінального тощо), в якому містяться основоположні норми законодавства відповідної гілки права, що визначають шляхи розвитку галузевого і комплексного законодавства в окремих сферах життя суспільства на тривалий період часу.

Специфіка цивільного права як сфери приватного права знаходить відображення в нормативних положеннях, які претендують на створення для ЦК України особливого правового статусу серед рівних за юридичною силою законів.

Йдеться про правову норму, включену в ст. 2 ЦК України, про необхідність відповідності норм цивільного права, які містяться в інших законах, Цивільному кодексу.

"Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України, - говориться в п. 2 ст. 4 ЦК України, - проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін в Цивільний кодекс України. Представлений законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України".

У зазначеній нормі ЦК України, безумовно, є потреба, оскільки цей кодекс являє собою основний закон у сфері цивільного законодавства.

Однак зазначена редакція норми ЦК України потребує удосконалення, оскільки дає можливість приймати і застосовувати закони, які містять норми, що суперечать положенням ЦК України.

Норму п. 2 ст. 4 ЦК України доцільно доповнити положенням, яке передбачено п. 2 ст. З ЦК Республіки Казахстан, про те, що "норми цивільного права, які містяться в законодавстві Республіки Казахстан і суперечать нормам цього Кодексу, можуть застосовуватися лише після внесення в Кодекс відповідних змін".

Правові норми гілок права, в першу чергу цивільно-правові норми, повинні використовуватися як вихідна база комплексного законодавства, яке застосовується в економіці, в будь-яких інших сферах суспільних відносин.

Цивільно-правові норми посідають особливе місце в системі норм комплексного законодавства, що зумовлено притаманною більшості цих норм можливістю кореляції з нормами інших гілок права, які включаються в комплексне законодавство, що надзвичайно важливо для забезпечення сумісності різних норм в складі одного й того самого нормативного акта. Так, у Законі України "Про захист прав споживачів" цивільно-правові норми про цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків товару (робіт, послуг), доповнюються у своєму застосуванні адміністративними нормами про повноваження компетентного державного органу, які містяться у відповідній нормі цього самого комплексного Закону.

Можливість кореляції цивільно-правових норм з іншими гілками права передбачена самим ЦК України. Як приклад кореляції з нормами адміністративного і трудового права можна зробити посилання на ст. 210 ЦК України про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і статті 1195, 1197 ЦК України про обсяг і характер відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.

У комплексних законах поряд з правовими нормами, які відносяться до окремих гілок права, наявний блок норм, які відображають специфіку кожного закону стосовно тієї сфери суспільних відносин, які він покликаний регулювати.

Так, у Господарському кодексі України такими є норми про конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, про загальні принципи господарювання, про основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, про обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції, про спеціальні режими господарювання (спеціальні (вільні) економічні зони, інші види спеціальних режимів господарської діяльності).

У Житловому кодексі України такими є норми про управління житловим фондом (зокрема, про компетенцію державних органів у сфері житлових відносин), про об'єкти житлових прав (про житловий фонд), надання в користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.

У Кодексі законів про працю України специфіку трудових відносин відображають норми про гарантії забезпечення права громадян на працю, колективний договір, забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників, робочий час, час відпочинку, нормування праці, гарантії і компенсації, охорону праці, працю жінок і молоді, пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням, індивідуальні трудові спори, професійні спілки, участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями, трудовий колектив, загальнообов'язкове державне страхування та пенсійне забезпечення, нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

У Земельному кодексі України це норми про основні принципи земельного законодавства, про відносини, які регулюються земельним законодавством, про склад земель в Україні, про повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, про моніторинг земель, землеустрій і державний земельний кадастр, про контроль за дотриманням земельного законодавства, охорону та використання земель тощо.

Комплексні законодавчі акти характеризуються притаманним кожному з них співвідношенням складових правових елементів, яке визначається специфікою сфери застосування відповідного комплексного акта. Зазначені законодавчі акти містять переважно норми підприємницького і цивільного права, що зумовлює доцільність розробки комплексних законодавчих актів із залученням в першу чергу представників науки господарського права і цивільного права.

У цьому випадку під наукою господарського права слід розуміти наукові дослідження у сфері проблем створення законодавчих комплексів на базі об'єднання в них правових норм, які належать до різних гілок права, але не дублювання досліджень, які проводяться цивілістами, що має місце на теперішньому етапі.

Українському законодавцю доцільно однозначно вирішити питання про віднесення господарських відносин до сфери регулювання нормами цивільного законодавства, під якими розуміються так звані горизонтальні відносини. Однак структурно комплексні законодавчі акти містять цивільно-правові і публічно-правові норми, що зумовлює необхідність їх наукового поєднання з урахуванням сучасних досягнень науки господарського права і цивілістики.

У зв'язку з цим в літературі слушно звертається увага на те, що "наукові аспекти співвідношення (рос. "сопряженности") цивільно-правових відносин з відносинами, які регулюються нормами публічного права, про що, власне, і повинна йти мова при створенні законодавчих комплексів у сфері регулювання економічних відносин, повинні бути об'єктом дослідження як науки цивільного права, так і науки про підприємництво. Наука цивільного права досліджує проблеми зазначених комплексів з позиції необхідності включення цивільно-правових норм в законодавчі комплекси як їх головні елементи, наука підприємницького права - з позиції публічно-правових норм з метою забезпечення надання створюваним законодавчим комплексам одноманітної структури і форми нормативних актів" (В.П. Мозолін).

Один із прикладів існуючої на сьогодні наукової проблеми включення цивільно-правових норм в комплексні законодавчі утворення пов'язаний з існуючою в сучасній світовій практиці нормативного регулювання у сфері корпоративного законодавства тенденцією, спрямованою на надання самим підприємцям більшої свободи у виборі організаційно-правових форм і методів ведення підприємницької діяльності.

У зв'язку з цим цивільне законодавство повинно містити норми у сфері корпоративних прав, сформульовані не надмірно (в міру) імперативно, що збереже їх корелятивність і дасть можливість бути використаними при створенні комплексного законодавства на їх основі за участі правових норм інших гілок права.

Наведене дає підстави для висновку про те, що система цивільного (приватного) права повинна як характеризуватися чіткими критеріями сфери дії і відмежування від суміжних сфер (галузей) публічного права, що визначені кодексами відповідної сфери (галузі) права, так і враховувати тенденції розвитку відповідних сфер суспільних відносин за допомогою норм, здатних створювати міжгалузеві зв'язки з публічно-правовими нормами в складі комплексних законодавчих актів.

На сучасному етапі спостерігається тенденція до виділення загального та спеціального рівнів цивільного (приватного) права, що передбачає: 1) формування базових приватно-правових норм, які відповідають вимогам суб'єктивного цивільного права і здатності кореляції, створення міжгалузевих зв'язків цивільного права; 2) розробку цивільно-правових норм у складі комплексних нормативно-правових актів.